Той, хто наблизив зірки
Через його лабораторію в різні роки пройшли видатні європейські хіміки XIX століття.
Були серед них і корифеї російської хімії та біохімії: Менделєєв, Столєтов, Тимирязев. Ера сучасного промислового виробництва пороху, приміром, бере початок із робіт із його згоряння, проведених у лабораторії Бунзена Шишковим у 1857 році. Тож обрання видатного німецького хіміка іноземним членом Петербурзької академії наук у 1862 році було не просто даниною поваги. Нещодавно світова наукова спільнота відзначила 200-річчя від дня народження Роберта Бунзена.
Роберт Бунзен очолив кафедру хімії у Вищій технічній школі в Касселі в 25-літньому віці, змінивши на цій посаді Фрідріха Велера. Через дивний збіг Велер залишив Кассель за запрошенням Геттингенського університету — альма-матер Бунзена, де він щойно здобув докторський ступінь за створення гігрометра. У Касселі Бунзен працював лише два роки. Але за цей короткий час він здійснив у органічній хімії справжню революцію — заклав підвалини теорії радикалів. Відкритий ним диметиларсин мав гидкий запах, за який Бунзен охрестив його «какодилом», тобто «поганим». Однак цей недолік новій сполуці можна було вибачити, адже самим лише фактом свого існування цей миш’яквмісний органічний радикал доводив правильність теоретичних висновків, над якими багато років працювали метри — Велер, Гей-Люссак і Лібіх. «Пробачив» своєму творінню Бунзен і набагато більше: декілька надзвичайно важких отруєнь миш’яком, втрачене під час вибуху око… Учений вивчав властивості какодила кілька років: одержував його похідні, установлював їхню токсичність. Коли ж сполуку, яка мала першорядне наукове значення, почали застосовувати як бойову отруйну речовину, Бунзен просто вважав своїм обов’язком знайти від неї протиотруту. Так нейтралізатором миш’яку в медичній практиці став водний окисень заліза.
Із Кассельської політехніки Бунзена переманив Марбурзький університет, запропонувавши вченому професорське місце, а на додачу власну першокласну лабораторію. Несподівано для багатьох на новому місці вже прославлений органік зайнявся іншою тематикою — електрохімією. Першим результатом цих досліджень було винайдення в 1841 році знаменитого «елемента Бунзена» — хром-цинкового гальванічного елемента. Анодом у ньому був цинк, катодом — графіт, а джерелом іонів — добре відома хромова суміш — розчин біхромату калію в сірчаній кислоті, яка до того використовувалася для миття лабораторного посуду. Цей прилад мало походив на нинішню пальчикову батарейку, але давав приблизно таку ж електрорушійну силу — 1,7—1,9 вольта, що на той час було безпрецедентним.
Створення першого резервного джерела струму вже саме по собі мало величезне значення для розвитку науки і техніки, однак Бунзен розглядав своє творіння тільки як засіб для досягнення більш серйозної мети. Залишивши Марбург і перебравшись у Гейдельберзький університет, він розгорнув цілу «електрохімічну програму». За допомогою складеної з окремих елементів гальванічної батареї вчений домігся перебігу електролізу багатьох солей, що дозволило йому в середині 1850-х одержати в чистому вигляді декілька металів: алюміній, барій, кальцій, літій, натрій, магній, марганець, стронцій і хром.
Але й ці досягнення Бунзена, які істотно збагатили хімію, були лише прелюдією до головного відкриття. Наприкінці 1850-х Бунзен зі своїм другом, видатним фізиком Густавом Кірхгофом, експериментував із раніше отриманими зразками металів — вивчав, як змінюється під час їхнього згоряння колір полум’я. Саме цим часом датоване створення Бунзеном його знаменитого газового пальника, з яким сьогодні в більшості людей асоціюється ім’я вченого. Ці «забавки» вилилися в те, що сьогодні відоме як спектральний аналіз: виявилося, що випромінювання розжареної речовини за допомогою призм можна розкласти на спектр, і, що найголовніше, він для кожної сполуки специфічний. Уже в 1860—1861 роках Бунзен за допомогою цього методу відкрив два нових хімічних елементи: цезій (у мінеральних водах із Дюркхайма) і рубідій (у мінералі лепідоліті із Саксонії), виявити які іншими методами було просто неможливо через надзвичайно низькі концентрації. Буквально за кілька наступних років спектральний аналіз подарував хімікам талій, індій, деякі актиноїди — їх відкрили послідовники вченого. Але те, що він у буквальному значенні розсуває обрії людського пізнання, стало зрозуміло після того, як Бунзен із Кірхгофом за допомогою нового методу розпочали визначення хімічного складу… зірок! Спершу вони виявили, що так звана D-лінія сонячного спектра відповідає натрію, а потім установили ідентичність ще 70 його ліній різним хімічним елементам.
У відставку Роберт Бунзен пішов у 78 років. На той час він мав чин таємного радника першого класу й міг безбідно жити. Згадавши молодість (ще в 1848 році за дорученням датського уряду він здійснив надзвичайно цікаву експедицію в Ісландію, де вивчав гейзери), учений присвятив свій вільний час геології.
