Спокійно, тільки спокійно…

Ажіотажний попит на товари й паніка в суспільстві: хто винен і що робити?

У березні в деяких містах Луганщини — обласному центрі, Краснодоні, Ровеньках, Свердловську — виникли перебої із хлібом. Через відсутність борошна зупинилися хлібозаводи, а продукцію приватних міні-пекарень, за словами місцевих жителів, можна було придбати за ціною від 5 до 7 грн за буханець. На щастя, ситуацію досить швидко врегулювали. Але запитання залишилися: про причини перебоїв із борошном, про ефективність контролю над цінами, про загальний моральний рівень підприємців і чиновників. Одна із представниць місцевої влади вразила своїм коментарем: мовляв, під час війни видавали по 50 грамів хліба, і ніхто не помер, а тут зчиняють ­паніку на рівному місці…

Своїм баченням проблеми ділиться відомий фахівець у галузі теорії лавиноподібних процесів, декан факультету менеджменту Східно­українського національного­ університету імені Володимира Даля (м. Луганськ), доктор економічних наук професор Віталій Данич.

— Віталію Миколайовичу,  чим спричинений інтерес математика до соціально-економічних явищ?

— У фізиці, хімії та техніці давно відома безліч процесів, що ґрунтуються на ланцюгових реакціях. Аналогічні явища відбуваються й у соціальній сфері: це валютна й біржова паніка, ринковий ажіотаж, поширення нововведень, моди, настроїв електорату… Усі вони мають відмітну рису, яка поєднує їх у один клас одне з одним і, здавалося б, з далекими природними явищами  хімічного каталізу або ядерної реакції. Такою рисою є лавиноподібний характер поширення й розвитку процесу.

Навчившись адекватно моделювати лавиноподібні соціально-економічні процеси, ми зможемо порушувати питання і про прогнозування, і про управління — причому як самими цими явищами, так і економікою в умовах їхнього перебігу.

— Що необхідно для виникнення лавиноподібного процесу?

— Скоріше можна сказати, без чого він не може виникнути. Необхідними умовами є, по-перше, наявність середовища, яке складається з безлічі елементів, що взаємодіють між собою, а, по-друге, специфічний характер такої взаємодії, який ґрунтується на передачі певної властивості або стану від одного елемента іншому, «за ланцюжком». Це однаково справедливо і щодо нейтронів, які діляться, і щодо людей, які обмінюються чутками.

Але поширення чуток — ще не дія. Це інформаційний процес. У суспільстві зростає настрій напруженості, очікування проблем. А вже на такому сприятливому ґрунті реалізуються конкретні дії, які приводять до ажіотажу або паніки.

— Між двома останніми поняттями є чітка відмінність?

— Під товарним, або ринковим, ажіотажем розуміють процес різкого зростання попиту на щось. Звичайно це товари першої потреби: хліб, борошно, крупи, цукор, сіль. Панікою, як правило, називають крайній ступінь цього явища. Часто відмінності проводять за величиною стрибка цін: якщо в описах ажіотажу фігурує цифра 15—30% за один-два дні, то в разі паніки стрибок досягає 50—100%. Є й більш глибокі, психологічні відмінності: ажіотаж звичайно спричинений заклопотаністю або інтересом, а паніка — страхом.

—То які ж чинники визначальні: економічні чи психологічні?

— Усе залежить від ситуації. Економічні чинники визначають рівень схильності суспільства до паніки, створюють її основу. Головні з них — це падіння ВВП та інфляція. Залежність перевірена багаторазово, уважайте — це закон: знижується рівень життя населення — зростає схильність до ажіотажу. Це зрозуміло: безгрошів’я незмінно формує в людей стан страху, непевності в завтрашньому дні. У таких умовах ажіотаж можуть породити навіть обґрунтовані й продуктивні дії уряду та Нацбанку, як це сталося, до прикладу, наприкінці серпня — на початку вересня 1996 року після оголошення програми переходу до гривні.

На тлі загальної макро­економічної залежності відіграють свою роль окремі, галузеві кризи: зникнення з ринку того або іншого товару масового попиту створює реальні передумови для ажіотажу й навіть паніки. Але найшвидшими, різкореагентними все-таки є психологічні чинники. Людина — це соціальна, стадна істота. У цьому немає нічого образливого, просто констатація факту. Стадна — отже реагує на поведінку таких же істот. У тваринному світі така поведінка спричинена еволюційною доцільністю. Напевно бачили в телепередачах, як величезними косяками мігрує риба або біжать пустелею антилопи. Ніхто нікого не топче, усі дивляться на ватажка або сусіда й координують свій рух. Їх веде інстинкт. У людини механізми схожі, хоча більш складні: «зараження», навіювання й наслідування, але результат аналогічний.

— Тобто паніка спричиняється ірраціональною поведінкою?

— Така думка поширена — мовляв, має місце не реальна об’єктивна небезпека, а надуманий суб’єктивний страх. Але це не завжди так. Візьміть, приміром, гіпер­інфляцію або падіння курсу валюти: швидше забрати свої гроші з банку — природне, нормальне бажання кожного вкладника. Воно абсолютно раціональне. Але якщо всі кинуться знімати гроші з рахунків, банк однозначно лопне. Раціональні дії, набуваючи одновекторності, стають ірраціо­нальними, деструктивними.

— Ну, хтось примудряється на паніці заробити…

— Товарний ажіотаж — явище деструктивне і для споживачів, і для підприємств, і для економіки в цілому. На ньому можуть заробити окремі спекулянти, причому, як правило, дрібні, але в цілому економічна система потерпає.

Відправним, визначальним дестабілізувальним чин­­­ником є стрімке зростання­ попиту, закономірно різке підвищення ціни — «продукту» взаємодії попиту та пропозиції. Крім того, з ринку швидко зникає певний товар. Це погано для виробника: якщо сьогодні всі запаслися борошном на п’ять років уперед, завтра його ніхто не купуватиме — порушиться ритмічність виробництва, упаде обіг, виникне економічний дисбаланс. Покупці, які піддалися ажіотажу, теж звичайно програють: в умовах паніки люди думають погано, вони намагаються запастися, але куплене про запас псується… У підсумку і гроші витрачено, і товару немає. Плюс від перетягування грошових потоків на один ресурс потерпають усі інші галузі.

— Нерідко в провокуванні ажіотажу обвинувачують ЗМІ.

— Безперечно, вони роб­лять свій внесок, але його дуже переоцінюють. Наведу такий приклад. Ми провели дослідження соляної паніки, яка охопила Росію в лютому 2006 року: після українсько-російського газового протистояння в РФ з’явилися чутки про те, що Україна нібито припинить поставки солі. Отож, газети заговорили про паніку лише через кілька днів, коли в Новомосковську, звідки почався процес, ажіотаж уже минув. І всі наступні дні газети писали, що хвилюватися нема чого, солі повно, не треба скуповувати її кілограмами. Усе марно — соляний бум пронісся всією Росією, аж до Далекого Сходу!

— То хто й що може й має робити, щоб не допускати таких істерій?

— Дуже багато чого залежить від держави. Постійне підвищення добробуту плюс, за необхідності, втручання в окремі, проблемні галузі — для купирування ажіотажу, який зароджується. Щоправда, треба враховувати клановий характер вітчизняної економіки: промислово-фінансові групи часом мають можливість не тільки ігнорувати владу, а й впливати на неї. У такій ситуації треба покладатися на себе — учитися адекватно оцінювати економічну ситуацію та прогнозувати соціальні наслідки індивідуальних дій.

«Страшний» рейтинг

Соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження з метою з’ясувати, чого найбільше бояться українці. У результаті був сформований так званий рейтинг загроз. «Першість» у ньому належить загрозі економічного занепаду — 55,3%. Мінімальне значення отримане на заході (43%), максимальне — у Донбасі (67%).

Далі йдуть страх зростання безробіття (47,2%) і загроза знецінення гривні (23,2%).

Страх сваволі влади посідає четверту позицію (у середньому 22,7%, мінімум — 17% у Донбасі, максимум — 27% у північному регіоні). Потім ідуть побоювання деградації населення, погіршення медичного обслуговування, зростання злочинності, екологічної катастрофи, масової міграції населення за кордон, демографічної кризи та розколу країни (9,3%).

Причому останній згаданий «страх» — розколу країни та втрати незалежності — різко зменшується. Хоча торік на заході цей показник перевищував 20% за середніх значень 13,3%.