Неслабка стать
Роль жінок у науці зростатиме. У тому числі через небажання чоловіків іти в аспірантуру.
Хто може краще розповісти про нібито «нежіночу» справу — науку, ніж власне жінка-учений? Причому не просто вчений, а старший науковий співробітник Харківського національного університету, фахівець із управління складними системами й президент асоціації «Жінки в науці та освіті» Надія Гернет.
Надія Дмитрівна вже багато років устигає займатися не тільки науковою роботою, а й громадською, прагнучи допомогти знайти вченим із різних галузей науки точки дотику.
— Надіє Дмитрівно, відразу запитання: чи є місце в лавах вашої асоціації сильній статі?
— Членом нашої всеукраїнської громадської організації відповідно до статуту може бути будь-який громадянин України або іншої країни, якщо він визнає статут асоціації й сприяє реалізації її завдань. Ніяких обмежень за статевою ознакою немає. Єдине — заборонена будь-яка релігійна й партійна пропаганда.
Асоціація створена в 1999 році. Ініціативна група альтруїстів — це жінки, які працюють на громадських засадах. Ви знаєте, що 90-ті роки були найважчими для науки та освіти, коли люди часом роками не одержували зарплати. На установчі збори прибули з одинадцяти регіонів 135 чоловік. Вони приїхали власним коштом у єдиному пориві, оскільки треба було щось робити, адже тривала небачена деградація науки та освіти.
— Які заходи проводяться під егідою асоціації?
— За ці одинадцять років ми провели 20 міжнародних і міждисциплінарних конференцій. Обов’язково — міждисциплінарних, оскільки науки формалізовані різною мірою. Рівень упровадження математики (а, як відомо, наука стає наукою, коли в неї приходить математика), звичайно, нерівномірний. Сьогодні інформаційна складова, популяризація науки досить слабкі. Збираючи під одним дахом учених із різних сфер, ми укладаємо збірники доповідей, і ці матеріали допомагають фахівцям зрозуміти процеси, які відбуваються в інших галузях наукової діяльності.
— Яка зараз роль жінки у вітчизняній науці? Чи зникли стереотипи про «кухню й дітей»?
— Дуже велика. Почнемо з того, що сьогодні робота наукового співробітника непрестижна в Україні, говоритимемо відверто, і погано оплачувана. Саме тому в аспірантуру йде усе менше чоловіків. Головним чином вступають дівчата, жінки, і вони ж згодом обіймуть відповідальні посади. Зрозуміло, що за такого стану справ жінок-керівників буде усе більше, а з огляду на природну сумлінність жінки, її роль у науці зростатиме.
— Жінка-керівник — це складно?
— Дуже складно, оскільки має бути величезна впевненість у собі. У чоловіків ця якість, як правило, закладена від природи. Вони рідко сумніваються у своїх рішеннях. Ми ж двадцять разів відміряємо, перш ніж раз відрізати. І це іноді заважає. Але, узагалі, однаково, хто керівник — чоловік чи жінка, аби тільки він або вона були на своєму місці. І кожен бере своїм. Однак до жінок завжди більш високі вимоги, особливо в чоловіків.
— Надіє Дмитрівно, наскільки, на вашу думку, дотримуються права жінок у стосунках із роботодавцями?
— На законодавчому рівні в нас все непогано, хоча зрозуміло, що досконалості немає межі. Проте навіть депутати Верховної Ради закони не завжди виконують. Якби їх дотримувались хоча б на 60—70%, ми жили б у зовсім іншій країні. Рівень зайнятості жінок в Україні досить високий, оскільки існує широкий перелік професій і вакансій, де потрібні саме жінки, наприклад секретарі й помічники керівника. Проте жінці–фахівцеві в молодому віці важко влаштуватися на роботу через маленьких дітей, декрети та інші життєві справи. А після 40 років обійняти посаду вже складно. Ще одне: багато жінок ідуть на пенсію, хоча могли б ще працювати, але саме онуки в такому віці, коли роль бабусь особливо велика.
— У яких наукових сферах жінки досягли найбільших успіхів?
— Насамперед, у суто «жіночих» — це медицина та освіта. Тут більшість працівників – жінки, і досягнення в них найвищого рівня. Але, крім того, у нас є видатні вчені-жінки у фізиці, особливо теоретичній і радіофізиці, хімії, математиці.
— Якими мають бути наразі пріоритети у вітчизняній науці?
— По-перше, спрямованими на виробництво. За радянських часів підприємствам надавалися гроші на науковий розвиток, і вони замовляли розробки ВНЗ і НДІ. За рахунок такого тісного зв’язку підприємства й наукової установи розвивалися і наука, і виробництво. Щось таке обов’язково потрібне й зараз, бо наука не може існувати сама по собі, не виконуючи практичних завдань, вона стає дуже «вузькою». У такому випадку вона вихолощується. Пам’ятаєте «Гру в бісер» Германа Гессе? Без реального зв’язку з виробництвом наука перетворюється на «гру в бісер»…
— Що нам, можливо, варто запозичити з досвіду попередніх років або закордонної практики?
— Почну з того, що мені дуже подобається те, що зараз університети можуть бути центрами, як кажуть, «від садка й до ВНЗ», де академічна наука об’єднується з освітою у єдине ціле. На Заході викладач насамперед — науковець, а вже потім — викладач, і платять йому за наукову працю. Ця система розвиває науку.
За радянських часів існувала масова освіта, і це було виправдано. Зараз треба переглядати схему оплати праці викладачів, оскільки прив’язка до кількості студентів неефективна — лекцію для однієї людини треба готувати так само якісно, як і для сотні. Мають оцінюватися витрати праці. Починаючи вихолощувати освіту, ми вихолощуємо науку, і в результаті відстаємо від інших країн.
— Якими напрямами й досягненнями в науковій сфері останніх років ми маємо пишатися?
— Як я вже згадувала, це радіофізика, ядерна фізика. Також порівняно новий напрям — радіаційна фізика, тут досить багато унікальних досягнень світового рівня. Розроблено нові технології, і багато чого вже можна впроваджувати. Добре в нас розвинені й нанотехнології — багато українських учених працюють у цій сфері й за кордоном.
Неслабка стать
Роль жінок у науці зростатиме. У тому числі через небажання чоловіків іти в аспірантуру
Олег ВАСИЛЕНКО
Хто може краще розповісти про нібито «нежіночу» справу — науку, ніж власне жінка-учений? Причому не просто вчений, а старший науковий співробітник Харківського національного університету, фахівець із управління складними системами й президент асоціації «Жінки в науці та освіті» Надія Гернет.
Надія Дмитрівна вже багато років устигає займатися не тільки науковою роботою, а й громадською, прагнучи допомогти знайти вченим із різних галузей науки точки дотику.
— Надіє Дмитрівно, відразу запитання: чи є місце в лавах вашої асоціації сильній статі?
— Членом нашої всеукраїнської громадської організації відповідно до статуту може бути будь-який громадянин України або іншої країни, якщо він визнає статут асоціації й сприяє реалізації її завдань. Ніяких обмежень за статевою ознакою немає. Єдине — заборонена будь-яка релігійна й партійна пропаганда.
Асоціація створена в 1999 році. Ініціативна група альтруїстів — це жінки, які працюють на громадських засадах. Ви знаєте, що 90-ті роки були найважчими для науки та освіти, коли люди часом роками не одержували зарплати. На установчі збори прибули з одинадцяти регіонів 135 чоловік. Вони приїхали власним коштом у єдиному пориві, оскільки треба було щось робити, адже тривала небачена деградація науки та освіти.
— Які заходи проводяться під егідою асоціації?
— За ці одинадцять років ми провели 20 міжнародних і міждисциплінарних конференцій. Обов’язково — міждисциплінарних, оскільки науки формалізовані різною мірою. Рівень упровадження математики (а, як відомо, наука стає наукою, коли в неї приходить математика), звичайно, нерівномірний. Сьогодні інформаційна складова, популяризація науки досить слабкі. Збираючи під одним дахом учених із різних сфер, ми укладаємо збірники доповідей, і ці матеріали допомагають фахівцям зрозуміти процеси, які відбуваються в інших галузях наукової діяльності.
— Яка зараз роль жінки у вітчизняній науці? Чи зникли стереотипи про «кухню й дітей»?
— Дуже велика. Почнемо з того, що сьогодні робота наукового співробітника непрестижна в Україні, говоритимемо відверто, і погано оплачувана. Саме тому в аспірантуру йде усе менше чоловіків. Головним чином вступають дівчата, жінки, і вони ж згодом обіймуть відповідальні посади. Зрозуміло, що за такого стану справ жінок-керівників буде усе більше, а з огляду на природну сумлінність жінки, її роль у науці зростатиме.
— Жінка-керівник — це складно?
— Дуже складно, оскільки має бути величезна впевненість у собі. У чоловіків ця якість, як правило, закладена від природи. Вони рідко сумніваються у своїх рішеннях. Ми ж двадцять разів відміряємо, перш ніж раз відрізати. І це іноді заважає. Але, узагалі, однаково, хто керівник — чоловік чи жінка, аби тільки він або вона були на своєму місці. І кожен бере своїм. Однак до жінок завжди більш високі вимоги, особливо в чоловіків.
— Надіє Дмитрівно, наскільки, на вашу думку, дотримуються права жінок у стосунках із роботодавцями?
— На законодавчому рівні в нас все непогано, хоча зрозуміло, що досконалості немає межі. Проте навіть депутати Верховної Ради закони не завжди виконують. Якби їх дотримувались хоча б на 60—70%, ми жили б у зовсім іншій країні. Рівень зайнятості жінок в Україні досить високий, оскільки існує широкий перелік професій і вакансій, де потрібні саме жінки, наприклад секретарі й помічники керівника. Проте жінці–фахівцеві в молодому віці важко влаштуватися на роботу через маленьких дітей, декрети та інші життєві справи. А після 40 років обійняти посаду вже складно. Ще одне: багато жінок ідуть на пенсію, хоча могли б ще працювати, але саме онуки в такому віці, коли роль бабусь особливо велика.
— У яких наукових сферах жінки досягли найбільших успіхів?
— Насамперед, у суто «жіночих» — це медицина та освіта. Тут більшість працівників – жінки, і досягнення в них найвищого рівня. Але, крім того, у нас є видатні вчені-жінки у фізиці, особливо теоретичній і радіофізиці, хімії, математиці.
— Якими мають бути наразі пріоритети у вітчизняній науці?
— По-перше, спрямованими на виробництво. За радянських часів підприємствам надавалися гроші на науковий розвиток, і вони замовляли розробки ВНЗ і НДІ. За рахунок такого тісного зв’язку підприємства й наукової установи розвивалися і наука, і виробництво. Щось таке обов’язково потрібне й зараз, бо наука не може існувати сама по собі, не виконуючи практичних завдань, вона стає дуже «вузькою». У такому випадку вона вихолощується. Пам’ятаєте «Гру в бісер» Германа Гессе? Без реального зв’язку з виробництвом наука перетворюється на «гру в бісер»…
— Що нам, можливо, варто запозичити з досвіду попередніх років або закордонної практики?
— Почну з того, що мені дуже подобається те, що зараз університети можуть бути центрами, як кажуть, «від садка й до ВНЗ», де академічна наука об’єднується з освітою у єдине ціле. На Заході викладач насамперед — науковець, а вже потім — викладач, і платять йому за наукову працю. Ця система розвиває науку.
За радянських часів існувала масова освіта, і це було виправдано. Зараз треба переглядати схему оплати праці викладачів, оскільки прив’язка до кількості студентів неефективна — лекцію для однієї людини треба готувати так само якісно, як і для сотні. Мають оцінюватися витрати праці. Починаючи вихолощувати освіту, ми вихолощуємо науку, і в результаті відстаємо від інших країн.
— Якими напрямами й досягненнями в науковій сфері останніх років ми маємо пишатися?
— Як я вже згадувала, це радіофізика, ядерна фізика. Також порівняно новий напрям — радіаційна фізика, тут досить багато унікальних досягнень світового рівня. Розроблено нові технології, і багато чого вже можна впроваджувати. Добре в нас розвинені й нанотехнології — багато українських учених працюють у цій сфері й за кордоном.
Надія Гернет
Народилася в м. Костянтинівка Донецької області. У 1971 році успішно закінчила Харківський політехнічний інститут, здобувши диплом за фахом «динаміка польоту й управління» із кваліфікацією «інженер-дослідник».
Із 1971 по 1975 рік працювала в КБ «Хартрон». Із 1975 року працює в Харківському національному університеті ім. В. Каразіна. Виконувала завдання відповідального виконавця й наукового керівника різних науково-дослідних робіт, у тому числі й урядових. У 1999 році обрана президентом всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація «Жінки в науці та освіті».
