Танковий прорив

Успіхи української бронетехніки на ринку Таїланду спричинили серйозне невдоволення російських конкурентів.

Звістка про те, що Таїланд вирішив придбати 200 українських танків Т-84В «Оплот», звичайною не назвеш. У ­Росії цю новину сприйняли мало не як національну образу, оскільки в тендері основним суперником наших машин був російський Т-90. В Україні — із задоволенням, що зрозуміло, особливо з огляду на затримку реалізації контракту на поставку бронетехніки в Ірак.

І в Києві, і в Москві дізналися про перемогу «Оплотів» у Таїланді з одного джерела — тамтешньої газети Bangkok Post. Це найбільше англомовне видання, але все-таки  воно не офіційний рупор уряду або міноборони країни. Створюється враження, що, зливши інформацію, організатори конкурсу намагалися довідатися про реакцію його учасників на нашу перемогу. У той же час саме ця газета раніше неодноразово надавала правдиву інформацію про результати тендерів міноборони Таїланду.

Дивно й те, що не було офіційних заяв або коментарів ні в Таїланді, ні в Україні (лише в інтерв’ю одному з українських інформагентств анонімний представник вітчизняного ОПК повідомив, що офіційно переможця тендера не оголошено). Але й зараз постає багато запитань щодо подальшого просування нашої бронетехніки на міжнародному ринку й протистояння інтересів української та російської «оборонки».

Невесільний генерал

За останній рік Росія доклала чимало зусиль для приєднання найпотужніших українських оборонних виробництв до свого ОПК. Фактично питання вирішено з українським суднобудуванням і авіапромом. Відбувається процес інтеграції деяких українських підприємств середнього рангу, наприклад, із випуску авіаційних ракет. При цьому весь маркетинг, тобто створення й управління механізмами просування продукції на збройові ринки, беруть на себе росіяни, що знімає з порядку денного проблему конкуренції.

А от танкобудівне виробництво залишилося одним із небагатьох потужних секторів ОПК країни, у якому відсутні українсько-російські «інтеграційні» процеси і який є самостійним гравцем.

Російські експерти відразу після звістки про перемогу українських машин у таїландському тендері активно почали обговорювати: чому Росія програла? Це тактична поразка чи тенденція? І які взагалі перспективи в російського Т-90?

Головні докори моментально пролунали на адресу­ головнокомандувача сухопутних військ Росії генерал-полковника Олександра Постникова. Дійсно, важко було не помітити, що переможець тендера став відомий лише через два тижні після скандального висловлення головкому із приводу Т-90, взятого на озброєння в 1992 році. Олександр Постников у середині березня різко розкритикував Т-90, який, за його словами, не є нічим новим і «насправді є 17-ю модифікацією радянського Т-72, який випускався з 1973 року». Генерал сказав, що вартість Т-90 становить 118 млн рублів за одиницю. «Нам простіше було купити за ці гроші три «Леопарди» (основний бойовий танк ФРН. – Ред.)», — заявив він. Ці слова й пригадують зараз Постникову як начебто головному винуватцеві програшу тендера в Бангкоку.

З одного боку, такі заяви дійсно могли вплинути на позицію Таїланду. Але, з іншого, Т-90 давно й багато хто критикує. Причому про його «новизну» скептично висловлюються не тільки експерти, а й… самі виробники машини. Досить згадати, як під час виставки озброєнь Russian Expo Arms-2009 Олег Сієнко, голова корпорації «Уралвагонзавод», яка випускає ці танки, заявив: «Якщо ми в найближчі п’ять років не зробимо нових виробів, то на своїй продукції сміливо можна буде писати «вози» або «хури» — ця техніка не буде потрібна… Ми згодні, що сьогодні наші машини застарівають, і не з роками, а вже щодня». Тобто з таким же успіхом можна звинувачувати в програші 2011 року й пана Сієнка.

Друга названа в Росії причина програшу — справа росіянина Віктора Бута, заарештованого в Бангкоку в березні 2008 року за висунутим США обвинуваченням в незаконній поставці зброї. Його після більше двох років утримування в таїландській в’язниці видали американським правоохоронним органам. За що Бангкок зазнав різкої критики з боку Москви й що нібито вплинуло на вибір Таїландом українських машин. Утім, це вже велика політика, і судити про істинність цієї причини важко, хоча вона як версія також має право на життя.

Зрозуміло, російські експерти не обійшлися без відвертого поливання брудом української продукції. Як заявив, наприклад, колишній начальник головного управління автобронетанкового озброєння міноборони країни генерал-полковник Сергій Маєв, український танк «Оплот» — це лише «значно погіршена копія нашого Т-90». І також за традицією такі думки нічим не аргументуються.

«Забронювати» шанси

Можна, звичайно, порівнювати окремі характеристики двох машин, і вони не завжди виграшні для росіян. Наприклад, на їхньому танку встановлений дизель В-92С2 потужністю в тисячу к.с., а на нашому — багатопаливний дизель 6ТД із 1200 к.с. Але експерти, вирішуючи, яка з машин краще, як правило, не йдуть таким шляхом. Показником може бути досвід застосування в реальних збройних конфліктах, але й тут багато що залежить від інших чинників, того ж рівня підготовки екіпажів. А тому визначити кращий танк не так просто.

За таких характеристик пропонованих машин покупець вивчає досвід експлуатації їх у інших країнах і виходить зі співвідношення ціна — якість або ж послуговується військово-політичними міркуваннями. Найчастіше ці чинники взаємозалежні.

Незаперечний факт: і Т-90, і Т-84 «Оплот» мають загальну технологічну й конструкторську основу. «Дідусь» обох — радянський Т-64, розроблений у Харкові на початку 60-х років під керівництвом О.Морозова. У конструкції машини фахівці реалізували революційні на той час рішення. На Т-64 уперше у світі був установлений автомат заряджання, що дозволило скоротити екіпаж до трьох чоловік. Іншими радикальними вдосконаленнями стали комплексний багатошаровий комбінований захист, система захисту від зброї масового знищення, нове оригінальне компонування моторно-трансмісійного відділення й інше. Т-64 став найважливішою віхою в історії танкобудування Радянського Союзу, оскільки всі танки серії «Т», які з’явилися пізніше, розроб­лялися на основі концепцій, спочатку впроваджених у його конструкцію.

Україна сьогодні тісно працює з Таїландом саме у сфері поставок озброєнь для сухопутних військ. Торік міноборони цієї країни зая­­вило про намір витратити­ невитрачені кошти військо­вого бюджету на купівлю 121 українського бронетранс­портера. На що було виділено $142,5 млн. У 2007-му Таїланд уже придбав у нас 96 БТР-3Е1, однак з одержанням замовлених машин виникли проблеми. За відомостями Міноборони України, затримка була пов’язана з тим, що Німеччина відмовилася поставляти комплектувальні. Цікаво, що Бангкок тоді пояснив зацікавленість в українських БТР їхньою дешевиною. І у вересні 2010 року Таїланд одержав першу партію. Було заявлено, що крім машин країна одержить запчастини, додаткове обладнання й ­гарантійне обслуговування протягом трьох років.

Таким чином, якщо українські танки потраплять уТаїланд, це можна буде вважати лише продовженням початого військово-технічного співробітництва між двома країнами. І ця азіатська країна — перспективний покупець. Не слід забувати, що свого часу її озброювали США, уважаючи одним зі своїх основ­них союзників у регіоні. У сухопутних військ Таїланду в 2010 році було майже дві тисячі одиниць бронетехніки. Таке переважно застаріле «майно» Бангкок і прагне зараз замінити новими зразками. А це перспективні контракти.

Росії навряд чи варто робити трагедію з перемоги наших танкобудівників­­ у Таїланді. За даними Центру аналізу світової торгівлі зброєю, Росія в останні роки в рейтингу постачальників нової бронетехніки за кількісним параметром із великим відривом від інших конкурентів посідає перше ­місце (1341 танк на суму $4,31 млрд). У 2010—2013 рр. обсяг поставок з урахуванням уже укладених контрактів, а також заявлених намірів може становити 853 нові машини на суму майже $2,75 млрд. А тому поки в Москви немає особливих приводів для занепокоєння.