Для людей генія
Проект створення КПІ — від ідеї до її реального втілення — супроводжували видатні особистості епохи: політики, промисловці, науковці.
«Політехнічний інститут є вищим технічним закладом, призначеним для підготовки інженерів, тобто, як показує сама назва, людей генія, здатних придумувати і влаштовувати нове». «Vivat, crescat, floreat!» – «Хай живе, росте, квітне!» – славнозвісна промова першого директора Київського політехнічного інституту імператора Олександра ІІ професора Віктора Львовича Кирпичова під час урочистостей із приводу відкриття КПІ 31 серпня 1898 року увійшла в історію.
На той час потребу у висококваліфікованих фахівцях технічного профілю як могли задовольняли Харківський практичний технологічний інститут, університети Києва, Харкова та Одеси, де були кафедри технології, які випускали інженерів.
«Усі директори вищих навчальних закладів закидані проханнями надіслати інженерів. Але ми не в змозі задовольнити ці прохання», – говорив про проблему підготовки фахівців-інженерів професор В.Л. Кирпичов на торгово-промисловому з’їзді 1896 року. Думку про створення саме в Києві вищого технічного навчального закладу почали наполегливо виголошувати передові діячі того часу – представники наукової, промислової, політичної еліти. Ось що писала, наприклад, газета «Киевлянин» від 2 жовтня 1896 року:
«1 жовтня 1896 року об 11-й годині ранку кур’єрським потягом Південно-Західних залізниць до Києва прибув міністр фінансів Російської Імперії статс-секретар Сергій Юлійович Вітте. У своїй відповіді на привітання депутації від Київського міського управління Сергій Юлійович звернув увагу на те, що зростання промисловості та потреби сільського господарства краю, який бурхливо розвивається, висувають на перший план питання організації на півдні Росії Вищої технічної школи, і міська влада повинна прагнути, щоб вона була відкрита в Києві…»
Ідею, висунуту С.Ю. Вітте, гаряче підтримали в Києві. Уже 9 листопада 1896 року на засіданні фінансової комісії в міській управі відомий підприємець, член Біржового комітету Лазар Бродський заявив, що задля інтересів цукрової промисловості важливіше прагнути до відкриття в Києві вищого технічного закладу. А 25 листопада під головуванням міського голови професора філософії Київської духовної академії, прогресивного демократичного діяча Степана Михайловича Сольського відбулася перша приватна нарада, метою якої було узгодження поглядів міської влади й Біржового комітету на характер майбутнього навчального закладу. Пункт 3 протоколу рішення наради зафіксував найголовніший висновок: «Створення нового вищого технічного навчального закладу має бути визнано всіма як нагальна потреба».
Насамперед у відкритті такого вишу були зацікавлені підприємці—власники заводів і залізниця. Ще у 1880 році Київське біржове товариство та представники власників цукрових заводів на честь 25-річчя царствування Імператора Олександра ІІ відкрили передплату на організацію в Києві середнього технічного закладу. Ця перша фінансова акція дала 20 800 карбованців. Пізніше, у 1882 році, біржове товариство на ті самі цілі пожертвувало 20 500 крб. У 1888 році цей фонд поповнився ще 300 крб, переданими видатним художником Айвазовським. До 1896 року фонд становив 72 000 крб. Саме на нього звернув свою увагу Вітте.
Після ухвалення «політичного» рішення про необхідність створення в Києві вищого технічного навчального закладу фонд почав активно поповнюватися. Уже 2 грудня 1896 року Київська дума більшістю голосів вирішила надати грошову підтримку справі організації політехнічного інституту, асигнувавши 300 000 крб. Приватні внески підприємців Л.І Бродського та М.А. Терещенка становили 150 000 та 100 000 крб відповідно.
У подальшій долі Київського політехнічного визначну роль відіграли Микола Андрійович Бунге, Георгій Георгійович Де-Метц, Лазар Ізраїлевич Бродський, Микола Артемович Терещенко. Усі вони заслуговують на те, щоб їх пам’ятали нащадки.
Микола Терещенко
Микола Артемович народився в Глухові 26 жовтня 1819 року. Здобуввши початкову освіту в місцевому училищі, він зайнявся торговими справами. Оцінивши належним чином багатства Південно-Західного краю, на початку 70-х років він переселяється до Києва й відразу ж займає перше місце в комерційному світі.
Його громадська діяльність – це широка і розумна філантропія. Значна кількість будівель у Києві була зведена завдяки його пожертвуванням. Пристрасть до мистецтва його і членів його родини подарувала місту безцінну колекцію творів, які розміщені в наш час у Київському музеї російського мистецтва – колишній садибі Терещенків. Київ може завдячувати йому своїми численними освітніми закладами, серед яких і політехнічний інститут. Ім’ям родини Терещенків у Києві названо вулицю, де розташовувалася більшість їхніх будинків.
Лазар Бродський
Свій перший цукрорафінадний завод Ізраїль Бродський заснував у 1846 році в с. Лебедин. Розпочату справу продовжили його сини Лазар і Лев. На початку ХХ ст. під їх орудою вже було 6 акціонерних товариств, що включали 10 цукробурякових та 3 рафінадних заводи.
Брати успадкували від батька не тільки підприємницьку жилку, а й розуміння нагальних потреб суспільства. Так, наприклад, Лазар Бродський виступив одним із засновників і став головою Товариства боротьби із заразними хворобами, збудував у селищі Пуща-Водиця санаторій для хворих на туберкульоз. У 1896 році на його кошти в Києві створено найсучасніший на той час бактеріологічний інститут.
Та все ж таки всі покоління київських політехніків завдячують саме Лазарю Бродському, за активної участі якого були вирішені питання про створення КПІ, його будівництва та забезпечення роботи в перші навчальні роки.
Микола Бунге
Народився 3 (15) грудня 1842 року у Варшаві, але з 14 років жив і виховувався в Києві в сім’ї свого дядька М.Х. Бунге. Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету університету св. Володимира, який закінчив у 1865 році і був залишений при університеті професорським стипендіатом. Микола Бунге пристрасно захоплювався хімією, ще в студентські роки виконав свою першу наукову працю, а за період перебування стипендіатом витримав магістерські іспити й захистив у 1868 році дисертацію з теми «Про нітрозосполуки». Уже магістром отримав закордонне відрядження на два роки, половину з якого провів у Німеччині. Повернувшись, приступив до читання лекцій і завідування кафедрою і лабораторією технічної хімії в університеті св. Володимира.
М.А. Бунге мав великий авторитет як серед професорів і викладачів, так і серед студентів. Разом із П.П. Алексєєвим заснував Російське фізико-хімічне товариство, був почесним членом Товариства природознавців, активним членом Київського відділення Російського технічного товариства, яке очолював 33 роки.
Микола Андрійович Бунге неодноразово наголошував, що для розвитку промисловості в Росії необхідно готувати «обізнаних діячів», у зв’язку з чим дбав про технічну освіту. З його ініціативи було створено в селищі Сміла Київської губернії технічні класи (сьогодні – технікум харчової промисловості), школу дорожньої і будівельної справи, ремісниче училище в Києві. Бунге пропонували бути й директором Політехнічного інституту, але він відмовився, не бажаючи розлучатися зі своїм університетом.
Георгій Де-Метц
Народився 21 (8) травня 1861 року в Одесі в сім’ї інженера з бельгійських підданих. Навчався на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету, де заглибився у вивчення фізики. У 1885 році після написання праці «Аномальна дисперсія світла у її фактах і теоріях» здобув свій перший науковий ступінь. Восени того ж року його відрядили за кордон для подальшого вдосконалення знань із фізики: Георгій Георгійович вступив до Фізичного інституту при Страсбурзькому університеті, де перебував до 1887 року. Утім, окремі документи свідчать, що вже з 22 вересня 1886-го він працює лаборантом при кафедрі фізики у Новоросійському університеті. Із 1888 року він починає сам викладати.
Після захисту докторської дисертації у травні 1891 року Георгія Георгійовича запрошено до Київського університету св. Володимира, а у 1896 році призначено на посаду ординарного професора кафедри фізики.
З осені 1896 року Де-Метц працює в комітеті зі створення Київського політехнічного інституту. Професор увійшов до складу будівельної комісії зі спорудження корпусів КПІ. 15 серпня 1898 року Георгія Георгійовича призначено в КПІ на посаду ординарного професора кафедри фізики, тоді як місце в Університеті св. Володимира було за ним залишено.
У 1900 році він присягнув на вірність Росії. У його особі Імперія дістала не просто підданця, а сформовану людину науки з відповідними здобутками. Георгій Георгійович не обмежувався лише викладацькою або науковою діяльністю. Він працював як популяризатор у Київському відділенні Технічного товариства. Улітку буремного 1919 року Де-Метца обрано ректором КПІ. Усе своє наукове життя Г.Г. Де-Метц займався дослідженнями в галузі теплових явищ і радіоактивності. Написав не одну роботу, найбільш відомі з яких – «Про дослідження радіоактивних багатств України» (1925), «Радіоактивність та будова матерії» (1931).
У Київському університеті він завідував фізичним кабінетом та опікувався відповідною лабораторією КПІ. Для обох підзвітних йому «чотиристінних» ділянок неодноразово замовляв обладнання, фізичний посуд та метали з Німеччини. Його зусиллями при Київському університеті створено музей фізичних приладів, а в КПІ – музей фізичної лабораторії. Серед експонатів – маятник Фуко з оптичним відліком роботи, колекція калориферів роботи Женевського товариства. На жаль, остання до наших часів не збереглася.
Доповіді Георгія Георгійовича на численних міжнародних наукових зібраннях вочевидь сприймалися публікою легко, адже професор володів не лише російською, а й французькою та німецькою мовами, читав англійською та українською. Щодо останньої професор Де-Метц уважав за свій безпосередній обов’язок сприяти розвиткові наукової літератури українською мовою, і у 1929 році надрукував курс «Загальна методика викладу фізики».
Сергій Вітте
Відомий державний діяч, міністр фінансів із 1892 року, голова Кабінету міністрів із 1903-го С.Ю.Вітте всіляко підтримував розвиток вищої школи в країні — багато інститутів було зорганізовано з його ініціативи та за його підтримки.
Як міністр фінансів, Вітте проводив політику залучення іноземного капіталу до вітчизняної економіки, впливаючи на розвиток банків, бірж, шляхів сполучення тощо. Проведена ним грошова реформа надала можливість уперше ввести в країні золотий обіг.
Вінцем освітньої політики Вітте було створення політехнічних інститутів у Києві, Варшаві, Петербурзі. Із 1898 року Сергій Юлійович Вітте — почесний член Київського політехнічного інституту.
