Паливний резерв

Кременчуцький завод технічного вуглецю завдяки енергоощадним технологіям зекономив минулого року до 7,5 мільйона гривень.

Тут зовсім не спалюють природний газ для обігріву заводських приміщень, а з утилізованих газів ще й виробляють до 40% необхідної електроенергії. «Використовуємо відходи виготовлення технічного вуглецю. Таким чином окрім суто економічного ефекту ще й зменшуємо шкідливі викиди в атмосферу», — розповідає Олександр Давидовський, заступник директора Кременчуцького заводу техвуглецю.

— Відхідні гази, які утворюються під час технологічного процесу, спочатку використовуємо для виробництва теплової енергії (пари), а потім для генерації власної електроенергії – у нас є ­генератор потужністю 2,5 мегавата, а вже відпрацьована пара йде на підігрівання води для опалення будівель та цехів заводу, — говорить заступник директора.

Як відомо, хімічна промисловість – один із найбільших споживачів природного газу. Його економія — завдання актуальне, коли газ щороку дорожчає, а криза змусила рахувати кожну копійку. Хоча Кременчуцький завод техвуглецю до економії енергоресурсів серйозно ставиться вже давно. Перший крок зробили ще десять років тому.

— Тоді також була криза, і наш сусід — Кременчуцька ТЕЦ — висунула нам ультиматум: або перераховувати передоплату за хімічно очищену воду, необхідну для роботи котлів й виробничих потреб, або 31 грудня  вони припинять її постачання, — згадує Олександр Анатолійович. – Нам допомогли тоді з виготовленням власного обладнання науковці Сєверодонецького інституту водного господарства. Ми, напевно, першими в енергетиці впровадили нову технологію хімічного очищення води із застосуванням
протитечії й відтоді очи­щаємо воду від солей власними силами.

Одним із секретів, які допомагають заводу зменшити експлуатаційні витрати обладнання котельні та трубопроводів, є застосування інгібітору «HELAMIN» для коригування води виробництва швейцарської фірми FABORGA S.A. Ця хімічна речовина утворює щільну суцільну молекулярну плівку, що захищає труби від агресивного середовища й значно подовжує експлуатаційні можливості обладнання котельні. За словами О.Давидовського, протягом чотирьох років зменшено експлуатаційні витрати майже на 800 тис. грн на рік, і всі трубопроводи — у хорошому стані.

Паровий «двигун»

— Раніше пару, що утворюється під час випуску продукції заводу, продавали на сусідній НПЗ, — розповідає Олександр Анатолійович. — Однак були певні незручності, бо в кризові часи завод працював неритмічно, кількість пари залежала від завантаженості виробництва. А для того, щоб постачання було стабільним, довелося б спалювати надто багато природного газу. Та пара була б золотою. Крім того, НПЗ, як і інші заводи, почав економити й більше 10 тонн пари у нас просто не хотів брати. Що робити? Не викидати ж її в повітря!

Протягом 2004—2005 років на заводі техвуглецю встановили турбогенератор і замкнули виробничий цикл. А далі фахівці підприємства спільно з науковцями виготовили теплообмінники для  використання пари, яка залишається після виробництва електроенергії. «Параметри пари, яка виходить після турбіни, значно нижчі первинних, – розповідає Олександр Давидовський. – Однак наш винахід дозволив  відмовитись від споживання природного газу для піді­­­­г­рівання води та опалення ­заводу».

Замкнутий цикл виробництва дозволив виробляти приблизно 40% електроенергії для власних потреб і майже припинив викиди в атмосферу шкідливих речовин.

Пісок  – у пічку! 

Другим етапом модернізації, проведеної на заводі останнім часом, було оновлення обладнання котельні.

 — Ми запустили установку, яка дозволяє утилізовувати заводські відходи. Скажімо, промаслений пісок. Раніше за його захоронення, як і інших хімречовин, доводилось платити великі гроші спеціалізованим фірмам. Зараз на нашій установці цей пісок пропалюється, усі масла вигорають, знову ж таки йдуть на виробництво теп­лової енергії, а очищена сировина вдруге використовується в технологічних процесах. Ми також власними силами переробили екранну систему, що дозволило суттєво збільшити номінальну потужність з одного котла. Колись у нас працювало 11 котлів, а тепер  вистачає двох, – говорить Олександр Давидовський.

Завдяки оновленню котельного господарства та впровадженню установки вдалося утилізувати відходи виробництва технічного вуглецю, що залишився ще з радянських часів. Тонни відходів треба було кудись подіти, аби не забруднювати довкілля. А з новою установкою всі проблеми вирішили просто – у пічку! Плюс електроенергія.

І кадри, і борги

Найбільше завод на сьогодні відчуває кадровий голод. Бо спеціалізованих інститутів, які б готували працівників саме для заводів техвуглецю, в Україні немає. Ті два, що існували за радянських часів, залишились в Росії. Так само важко знайти фахівців, здатних на науковому рівні допомогти в модернізації технологічних процесів. Однак на те й перешкоди­,­ щоб їх долати. Завод навчає кадри власними силами й співпрацює з Кременчуцьким та Львівським політехнічними університетами.

Та є проблеми, які на підприємстві самотужки не здо­­лати. Це брак коштів через неповернення ПДВ. На сьогодні держава винна заводу 35 млн грн. «Ці борги ставлять підприємство на коліна», — говорить директор ВАТ «КЗТВ» В’ячеслав Яворський. Бо не маючи коштів, завод не здатен вчасно здійснювати платежі, а через це кожного дня йому загрожує зупинення. Парадокс, але заробляти для держави валюту просто невигідно.

Промислові гектари

Великі підприємства Кременчука стурбовані здорожчанням плати за користування комунальною землею. Представники виробничої сфери стверджують:  ціна на землю не дозволить нормально вести бізнес, бо закласти її в собівартість продукції  означає просто збанкрутувати. 

— У середньому ціна для кременчуцьких заводів підвищилася в 3—4 рази, — розповідає виконавчий директор Асоціації керівників промислових підприємств Анатолій Литвиненко. — Якщо раніше, наприклад, ВАТ «Кредмаш» платив 800 тисяч гривень на рік, то зараз йому виставили рахунок на 3 мільйони 100 тисяч. Особливо подорожчала земля для підприємств, розташованих в центрі міста або неподалік від нього, а також для тих, хто орендує великі земельні ділянки. Наприклад, автомобільний завод або нафтопереробний.

— Для нас земля подорожчала  більш ніж у 4 рази. Автори нової грошової оцінки щось таке понаписували… Наприклад, що земля розташована близько до пляжу.­­ Хіба це для заводу має значення? Це може якомусь кафе буде вигідне таке розташування, та аж ніяк не нам, – говорить Віктор ­Бугайчук, директор заводу «Ампер».

А от Геннадій Леготкін, ­директор Кременчуцького­ колісного заводу, не перей­мається з приводу подорожчання землі:

— Свого часу ми землю приватизували. Тому зараз  платитимемо лише 1% земельного податку. 

Кількома роками раніше Кременчук ухвалив генеральний план розвитку міста, в якому проектанти запропонували промислові підприємства взагалі прибрати з центру, створивши на околицях так звані пром­зони. А центр віддати під бізнес, зокрема розважальний. Схоже, готуючи нову  грошову оцінку землі, земле­­впорядники послуговувалися тією ж логікою.

— Дійсно, нова грошова оцінка наведе лад в земельній сфері. Бо раніше за землю люди платили просто смішні гроші. А зараз вони порахують, скільки землі їм реально треба, наведуть лад у документах, правильно визначивши функціональне призначення ділянок, – пояснює перший заступник міського голови Андрій ­Погрібний.

Представники великих заводів, які ще з радянських часів звикли брати на себе витратну соціальну сферу,­ тепер почали рахувати.  Наприклад, керівник ВАТ «Кредмаш» уже заявив про намір продати стадіон. Про те, що найбільше потерпить від дорогої землі КрАЗ, говорить міський голова міста Олег Бабаєв. Він посилається на слова директора автозаводу, який підрахував: щоб платити за землю, йому доведеться скоротити приблизно 2 тисячі працівників.

На сесії Кременчуцької міськради депутати вирішили ввести з 1 березня на чотири найближчі місяці знижувальний коефіцієнт 0,65, щоб підтримати бізнес.

Довідка «УТГ»

ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» — підприємство хімічної промисловості, яке випускає шість марок високоякісного технічного вуглецю (N220, N330, N339, N375, N550, N650), що експортуються до Німеччини, Швеції, Канади, Чехії та інших західних країн. ­Замовниками заводу є всесвітньовідомі фірми Michelin, Goodyear, Phoenix, Semperit.