Сенсації тривають

Деякі з них такі фантастичні, що здаються шахрайством і блефом.

Відразу декілька наукових­ груп серйозних і начебто при здоровому глузді вчених виступили із заявами про відкриття, які можуть кардинально змінити­­ подальший розвиток людства. Наукова спільнота чекає на документальне підтвердження небачених результатів.

Гени із пробірки

Учені із Принстонського університету оголосили, що сконструювали декілька «рукотворних» генів, які не існували в природі. Білків, уведених до їхнього складу, також нема в живих організмах. Штучні гени вдалося впровадити в живі бактерії й змусити їх працювати. У прес-релізі університету команда хіміків і біологів нагадує, що з відомих амінокислот теоретично можна створити просто астрономічну кількість різних білків. Як вони поведуться в живих істотах — невідомо, це дійсно рай для експериментів.

Спочатку дослідники за допомогою комп’ютера сконструювали більше мільйона­­ потенційно стабільних аміно­кислот, яких раніше не іс­нувало. Далі з них, знов-таки на ПК, були спроектовані штучні гени. Потім настала черга практиків. Використовуючи можливості сучасної експериментальної науки, учені зуміли «з нуля» в пробірці створити «цеглинки» — амінокислоти, з яких успішно синтезували гени. Наступним кроком стала перевірка їхньої функціональності. Для цього вчені взяли 27 штамів бактерій, у яких видалили по одному життєво важливому гену, у тому числі ті, що відповідали за виживання в тяжких умовах (за нестачі їжі). Замість них були підсаджені штучні гени. Після цього авторам досліду залишалося тільки спостерігати, які послідовності генів  будуть життєздатними. Вижили чотири штами.

У статті в журналі PLoS ONE автори експерименту повідомляють, що серед колоній бактерій із частково штучним кодом є такі, які не тільки вижили, а й почали рости й розмножуватися. Більш того, ученим здалося мало таких «знущань» над беззахисними одноклітинними. В одному зі штамів вони видалили в ДНК бактерії відразу чотири гени, які вдалося успішно замінити чотирма генами з «комп’ютерного» набору. Бактерія сприйняла їх як рідних.

Цей експеримент відкриває перспективи набагато грандіозніші, ніж тепер уже звичайні генетично модифіковані організми. По суті, експериментально доведена можливість створення штучної форми життя. Нагадаємо, що в травні минулого року в пробірці із простих хімікатів був створений генетичний код бактерій «за образом і подобою» спадкоємного коду живого організму. А тепер учені показали, що можна обійтися й без наслідування.

Телепортація ДНК — дійсність чи міф?

Автор наступної сенсації — нобелівський лауреат 2008 року, першовідкривач ВІЛ Люк Монаньє. Авторитетний учений оголосив, що йому вдалося в пробірці з дистильованою водою створити ДНК, знов-таки «за образом і подобою» іншої ДНК, яка перебуває в пробірці по сусідству. Якщо результати цих дослідів не виявляться черговою вигадкою й будуть підтверджені незалежними дослідниками, то перед людством потенційно відкриються можливості телепортації — переміщення предметів у просторі без сторонньої допомоги.

Обидві пробірки Монаньє розмістив усередині мідної котушки, що випромінює слабке електромагнітне поле низької частоти — 7 герців. Уся апаратура була поміщена в екрановану кімнату, яка блокувала природне електромагнітне поле Землі, не дозволяючи йому втручатися в хід експерименту й спотворювати результати. Через 16—18 годин після опромінення обидва зразки задіяли в полімеразній ланцюговій реакції. Це широко застосовуваний метод, який дозволяє збільшити кількість слідів ДНК для створення безлічі копій вихідного генетичного матеріалу. Результати аналізу  приголомшили: ДНК було виявлено в обох пробірках.

Таким чином, заявив Монаньє, молекули ДНК можуть «телепортувати» себе на певну відстань і залишати в структурі води свої «електромагнітні відбитки». Більш того, додав він, РНК можуть приймати ці відбитки за справжні молекули, зчитувати з них інформацію й синтезувати вже цілком реальні білки.

Чиста вода як «будівельний матеріал» для створення копії ДНК, яка перебуває в сусідній пробірці? Учений світ дружно закрутив пальцями біля скронь. Ситуація стає особливо пікантною, якщо врахувати, що, за словами Монаньє, ефект спостерігався тільки в тому випадку, якщо до експерименту рідина із фрагментами ДНК попередньо кілька разів піддавалася десятиразовому розведенню водою. Це нагадало опубліковану журналом Nature в 1988 році роботу Жака Бенвеністи: він розводив розчини з біологічно активними речовинами до неймовірно незначних пропорцій і робив із ними, проте, справжні дива. Тоді на нього ополчилися всі вчені світу, насамперед сам журнал Nature. До самої смерті Бенвеніста, незважаючи на завзяті спроби виправдатися й успішні повторення експерименту, так і не зумів відновити свою репутацію. Нинішня реакція на заяву Монаньє більш стримана — наукові кола поки відмовчуються. Утім, дехто радить Монаньє просто ретельніше мити руки й пробірки. А інші вимагають для нього публічного покарання у вигляді нагородження Шнобелівською премією.

Енергія з нічого

Італійські вчені, співробітники Болонського університету Андреа Россі й ­Серджіо Фоккарді представили пристрій, який у ході реакції нікелю й водню на основі холодного ядерного синтезу (ХЯС) нібито виробляє мідь із виділенням величезної кількості енергії.

На прес-конференції глядачі побачили синій ящик розміром із валізу, оточений датчиками. На вхід подавався електричний струм (споживання становило 400 ватів). Помпа качала усередину нього холодну воду (10—12 літрів на годину). До реактора був також приєднаний балон із воднем. На виході виходила пара. Відповідно до показань датчиків і підрахунків, на його виробництво мало піти не менше 10 кіловатів енергії. Звідки ж вона взялася? Її джерелом, за твердженням авторів, є взаємодія атомів водню, розчиненого в кристалічних ґратах нікелю, з ядрами цього металу. Пояснювати будову «ящика» більш докладно Андреа Россі­ відмовився, посилаючись на таємницю винаходу. Утім, змушений був визнати, що механізм взаємодії нікелю з воднем йому відомий тільки приблизно.

За словами Россі, на одному кілограмі нікелю реактор може безперервно видавати­ 10 кіловатів енергії протягом­ 10 тис. годин — близько 14 місяців. Простіше кажучи, щоб у вас протягом року безперервно кип’ятилося одночасно десять електрочайників, потрібен  лише кілограм нікелю плюс додаткові витрати електроенергії, порівнянні з постійним горінням однієї люстри з лампами розжарення. За сьогоднішньої ціни нікелю 320 грн/кг собівартість електроенергії з нікель-водневого реактора буде незначною.

Россі говорить також, що через рік реактор буде доведений до стану повної готовності до комерційного використання, а через 2—3 роки — до масового виробництва і що вже є відповідні контракти зі США й декількома країнами Європи.

Тут доречно нагадати, що «холодний термояд» має у фізиків-ядерників таку ж репутацію, що й вічний двигун, машина часу та інші ідеї, які суперечать  законам фізики та хімії. Уважається, що це типовий приклад некоректного «брудного» експерименту, а то й прямого шахрайства. Поштовхом до розгортання досліджень із холодного ядерного синтезу­ стало інтерв’ю М. Флешмана й С. Понса (США) 23 берез­­ня­­­ 1989 року газеті Financial Times, у якому вони заявили про можливість створення енергетичного джерела промислових масштабів на основі злиття ядер важкого водню за кімнатної температури. Їхні досліди повторити не вдавалося, і винахідників зацькували, дорікнувши в недостатній чистоті експерименту. Однак відразу з’явилися інші ентузіасти, які твердили, що можна проводити ядерний синтез «у склянці води». Деякі їхні результати й справді спантеличували серйозних фізиків. Незабаром сотні лабораторій в усьому світі почали проводити дослідження в цьому напрямку, відкрито й великою мірою — таємно. У Росії та Україні теж з’явилися шанувальники ХЯС. До досліджень долучилися РНЦ «Курчатовський інститут», Об’єднаний інститут ядерних досліджень, арзамаський ВНДІЕФ, Новосибірський ІЯФ СВ РАН, Інститут фізичної хімії РАН та інші. Однак теплові ефекти­ не підтвердилися, і холодний термояд був оголошений псевдонаукою. Незважаючи на це, буквально­ щороку з’являються повідом­лення про нові успішні досліди з вилучення енергії «з нічого», але в більшості випадків перше повідомлення в пресі стає й останнім.

Відмінність же Россі й Фоккарді від їхніх численних попередників у тому, що італійці вперше представили публіці­ готовий промисловий зразок реактора, який працює незрозуміло як, але начебто виробляє величезну кількість чистої й майже дарової енергії.