Рінат Старков: «Із форс-мажору нам краще вийти раніше, ніж пізніше»

«АрселорМіттал Кривий Ріг» оптимістично оголосив про початок виходу із кризи. Причому не тільки за виробничими показниками.

Успішно завершені два гучних судові розгляди минулого року — із Генпрокуратурою з виконання інвестзобов’язань і Держмитницею щодо завезеної підприємством зі Штатів партії коксівного вугілля.

Усе більші ринки збуту (не тільки основних видів продукції, а й залізорудної сировини, якої в АМКР у надлишку) дозволяють його керівництву впевнено дивитися в майбутнє й планувати на далеку перспективу.

Але є два лиха — ПДВ і контролери. Пильна увага останніх і цілковита її відсутність у податківців істотно впливають на бізнес, говорить генеральний директор найбільшого металургійного комбінату країни Рінат Старков.

— Нам можна вже створювати спеціальний департамент зі співробітництва з контрольними державними органами. За минулий рік кількість перевірок збільшилася на 40%. Сьогодні їх у нас у середньому дві на календарну добу. Не знаю, тільки до нас таке специфічне ставлення чи це загальна «хвороба», але ми змушені витрачати колосальний час на спілкування з різними перевірчими структурами.

Не хочемо ми його гаяти і на розбирайлівки з державою щодо ПДВ, замість того, щоб працювати, виплавляти чавун, сталь, заробляти гроші й виконувати соціальні програми. Але доводиться. Оскільки щомісячний протягом минулого року приріст близько 300 мільйонів гривень не повернутого нам цього виду податку дуже заважає нам розвиватися. Це при тому, що ми виконуємо всі зобов’язання,  пішли на поступки державі — добровільно взяли на себе в серпні у вигляді компенсації 1,7 мільярда гривень в облігаціях (ми їх успішно продали із двозначним дисконтом міжнародному банку), одержавши лише 700 мільйонів «живими» грошима.

Заборгованість із ПДВ на сьогодні становить 2,3 мільярда гривень. Але сюди треба додати й 1,2 мільярда нашого авансового платежу з податку на прибуток. Це й буде в цілому сума зобов’язань держави перед нашою компанією. За грудень і січень нам не повернули ані копійки ПДВ. Ми із цією проблемою ще не зверталися хіба що в «Спортлото». А так — були скрізь, але рішення поки немає. Я розумію, що питання хочуть вирішити, але не знають як. Це багато в чому суперечить домовленостям, досягнутим між Україною та МВФ під час надання чергових траншів, коли було обіцяно автоматичне відшкодування ПДВ. Спочатку — із першого серпня, потім — із нового року… Зараз податкова інспекція веде таку політику, що намагається розділити ПДВ на безумовний і такий, що можна піддати сумніву. Ми не до кінця це розуміємо, оскільки з нашого боку весь податок сплачено. Якщо він далі щезав десь за ланцюжком закупників того ж металобрухту, то це, вибачте, не наша проблема.

— Що ж, як писав Тарас Шевченко, «Борітеся — по­бо­рете!» Рінате Анверо­вичу, поговоримо тепер про хороше. Вам є що сказати.

— Так, у нас непогані показники. Але із порушених питань я не те щоб скаржуся. Просто вони — барометр економіки країни та її інвестиційного клімату. На нас, як на найбільшого іноземного інвестора, дивляться ті, хто хотів би привести в Україну свій капітал.

Утім, перейдемо до досягнень. Отож, якщо 2009 рік був для нас збитковим, то минулий закінчився досить позитивно: із прибутками, із 20-відсотковим зростанням виробництва й заробітної плати. У 2010 році чистий прибуток «AрселорМіттал Кривий Ріг» становив близько 1,2 мільярда гривень, у той час як 2009-й компанія завершила із чистим збитком близько 120 мільйонів.

Дуже важливо, що ми відновили припинену в кризу повномасштабну програму модернізації, інвестувавши 219 мільйонів доларів. Вона передбачала реконструкцію дробильних фабрик ГЗК, будівництво нового горизонту — 1135 метрів, капітальний ремонт доменної печі ДП-6 із впровадженням комплексу природоохоронних заходів і багато інших проектів.

— Які акценти цього року?

— Ринки розвиваються динамічно, але не настільки, як ми б хотіли. Очікуємо, що вони виростуть ще на 5—6%, і наша програма передбачає таке ж зростання виробництва. Інвестиції цього року однозначно перевищать рівень минулого. Капітальні вкладення після завершення основних проектів становитимуть понад 400 мільйонів доларів.

Обов’язково маємо визначитися з будівництвом аглофабрики — із технологією, термінами. Це один із найбільших об’єктів, закладених у наші інвестзобов’язання. Провадитимемо далі будівництво машини безперервного лиття заготівок і печі-ковша.

— Вам добре: ви можете говорити про зростання обсягів випуску основної продукції, не переймаючись при цьому, де взяти сировину.

— Так, наші потреби в руді покриваються власними потужностями. Частину ЗРС навіть експортуємо. Зараз, за світової ціни на руду 200 доларів за тонну, це дуже вигідно. Особливо коли собівартість її виробництва не більше 30 доларів. Парадокс у тому, що сьогодні нам краще продавати руду, ніж прокат. Такої маржі в прокаті немає. Але, зрозуміло, ми не можемо виключити з діяльності компанії металургійний переділ і перепрофілюватися на експорт сировини. Тим більше, що таке становище на залізорудному ринку не триватиме довго — рік-два.

Тому якщо й збільшуватимемо експорт руди, то незнач­но. Основна маса однаково йде на підтримку доменного й сталеплавильного переділу. А все, що ми зможемо виробити більше, звичайно, спробуємо продати. Наші плани на цей рік — дати 11 мільйонів тонн залізорудного концентрату. Із них 8 підуть на комбінат, а 3 мільйони тонн можемо експортувати. Зараз уклали перший контракт на пробну партію поставок у Китай. Хочемо протестувати ринок, подивитися логістику. Для корпорації важливо відкрити цей канал і мати покупця. Хто буде на нього надалі конкретним постачальником — вирішать у головному офісі компанії.

— Із рудою у вашого підприємства проблем немає й не передбачається. Проте є серйозне питання з окисленими рудами, які видобуваються попутно з магнетитовими кварцитами. Їх уже нема де складувати. До речі, чи вирішено з місцевою владою давню проблему землевідведення для цих потреб?

— Проблема залишилася. Там десятки мільйонів тонн уже складовано, необхідна нова територія. Ми зробили проект, фактично досягли домовленості про виділення нам 300 гектарів саме для складування на прилеглих до нас ділянках. Цього року сподіваємося бодай на розуміння того, де повинна зберігатися ця руда.

— Напевно, краще пустити її в переробку.

 — Нинішня конфігурація основних фондів комбінату не дозволяє використовувати окислені руди. Немає ні потужностей, ні обладнання, ні технологій. Але така технологія є в материнської компанії — багато її металургійних підприємств працюють тільки на окислених рудах. Цю технологію акціонери готові привезти сюди.

— Це має сенс у тому випадку, якщо вам удасться зайти на призначений для переробки цих руд КГЗКОР. Як ви збираєтеся здійснити такий план?

— Є кілька моделей, які ми зараз розглядаємо. Або піти в проект самостійно, що малоймовірно, або в партнерстві з місцевими виробниками — це більш цікаво.

— Із ким саме?

— Я б не став зараз говорити конкретно. Скажемо так: ідеться про місцеві металургійні підприємства. Проект насправді дуже добрий, його обов’язково треба реалізовувати. Допустить нас держава до нього чи ні — окрема тема. Не допустить — продамо окислені руди, які зараз видобуваємо. Теж буде добре. Але проект запуску КГЗКОР, повторюю, треба доводити до логічного завершення. Я розумію, що уряду потрібен час для вивчення всіх можливих альтернатив. Думаю, щодо КГЗКОР ми все з’ясуємо, тому що в будь-якому разі під час вирішення питання доведеться залучати його румунського й словацького інвесторів.

— А там у вас, як кажуть, свої люди…Ви сказали про продаж окислених руд. Маєте на це право? Отже, ви все-таки виграли поданий позов до Мінприроди про перегляд ліцензії й дозвіл на промислове використання вами цієї сировини?

— Ліцензію повернуто в стан, у якому вона була в «Криворіжсталі» на той час, коли ми купували комбінат. Тобто ми повинні видобувати цю руду й складувати для КГЗКОР. Але там не зазначено, на яких умовах комбінат її в нас забиратиме. І хоча  ми не є її власниками й продавати не можемо, але зазнаємо витрат з її видобутку і складування й, звичайно, хочемо одержати за це компенсацію. У наступного власника КГЗКОР. Тим більше, що сподіваємося теж ним стати.

— Однією з найцікавіших (із погляду журналістів, звичайно, не вашого) подій минулого року став судовий розгляд між комбінатом і Державною митною службою, яка обвинуватила вас у спробі контрабанди коксівного вугілля. Його партія кілька місяців перебувала під арештом в Одеському порту. Вугілля не згоріло? Літо було спекотним.

— Авжеж, спекотним з усякого погляду. Вугілля почало нагріватися й диміти, адже справа тяглася із серпня, але, на щастя, вчасно похолодало. Ми так і не зрозуміли, чому держоргани не пішли шляхом відбору проб і зберігання їх у комерційній палаті, як це звичайно робиться. Навіщо треба було всі 60 тисяч тонн тримати на відкритій портовій площадці? Ніякого здорового глузду  в цьому немає. Словом, 24 грудня після довгої тяганини суд нарешті підтвердив нашу абсолютну правоту.

Зауважу, із таким же результатом закінчилися восени і судові слухання щодо претензій Генпрокуратури про начебто незаконність додаткової угоди до нашого основного інвестдоговору під час купівлі-продажу акцій «Криворіжсталі». Ми підтвердили свою бездоганну репутацію відповідального інвестора й законослухняного бізнесу. Уже послали за тим вугіллям перший транспорт. Хто заплатить за його зберігання, а це чимала сума, не знаю — точно не ми. Це було американське вугілля, куплене нами на відкритому ринку. Ми завезли його за ринковою ціною, а митниця вирішила, що треба заплатити ПДВ із ціни, майже вдвічі більшої. Незважаючи на все це, ми все одно й надалі проводитимемо такі закупівлі — сировина чудової якості за дуже прийнятною ціною. Плануємо в три місяці два кораблі 70-тисячники.

Третину нашої потреби у вугіллі закриємо з місцевого ринку. Уже оголошений тендер на цю кількість. Відкритий внутрішній тендер стає нашою політикою не тільки з вугілля, а й абсолютно з усіх закуповуваних матеріалів. Крім газу, зрозуміло, — там монополія. А постачальників вугілля достатньо, і хотілося б на відкритих торгах подивитися, яка пропозиція за ціною, хто взагалі тут гравці.

Не треба забувати й про проблему з поверненням ПДВ. Як не парадоксально, але сама Податкова інспекція України змушує нас до того, щоб усе повністю закуповувати за імпортом. Зрозуміло, коли, як у випадку з нами, держава винна підприємству більше 3 мільярдів гривень, у податкових органів раптом виникає до нього безліч запитань. Тому наша політика — перейти на безперечне підтвердження податку.

— АМКР останнім часом часто дорікають у невиправданому скороченні персоналу.

— Щоб розставити в цьому питанні всі крапки над «і», ми попросили харківський і краматорський профільні інститути обрахувати оптимальну завантаженість наших потужностей і оптимальну чисельність працівників із кожного цеху основного виробництва. Це все проведемо разом із профспілками: де треба — візьмемо людей на роботу, де треба — звільнимо. Наприклад, кадровий аналіз із конвертерного цеху показав нестачу 12 робітників і надлишок 49 інженерно-технічних працівників. Зараз звільнення будуть переважно серед «білих комірців».

Такі тенденції, до речі, не тільки в нас. Недавно наш сусід, не називатиму його, оголосив про 30-відсоткове скорочення персоналу. Нам дуже відставати не можна, щоб не втратити конкуренто­спроможність.

— Що із кризовим форс-мажором? Ви з нього вже виходите?

— Створена робоча група, яка займається саме цим питанням, — уточнюємо разом із Фондом держмайна наші інвестзобов’язання. Із форс-мажору нам краще вийти раніше, ніж пізніше. Це була основна тема під час нещодавньої зустрічі Віктора Януковича й Лакшмі Міттала. Наш пріоритет номер один — інвестзобов’язання. Тільки потім можна буде говорити про подальший розвиток.

— Пане Старков, ви не дуже давно приїхали в нашу країну, щоб очолити одне з найбільших підприємств. У вас на все свіжий погляд. Що здивувало? Що захопило?

— Про дивні речі я вже говорив. Але в України колосальний потенціал. Просто колосальний. Але він не до кінця використовується. Важко сказати, чому. Може, владі ще потрібен час зрозуміти, як це зробити.

Рінат Старков

Народився в 1969 р. у Москві. У 1993 р. закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин за фахом «економіст із міжнародних економічних відносин».

У 1994 р. одержав ступінь MBA (магістр ділового адміністрування) в Clemson University (Південна Кароліна, США). Має дозвіл на практику бухгалтерської ради штату Мен (США) як дипломований бухгалтер.

Кар’єру починав консультантом, асистентом менеджера в міжнародній консалтинговій компанії KPMG (Москва, РФ).

1996—2002 рр. — виконавчий директор ЗАТ «Мартін Бауер Менеджмент» (Москва, РФ).

Із 2002 року обіймав посаду фінансового, а з 2003-го — генерального директора лісопереробного підприємства ВАТ «Нойзідлер Сиктивкар». У 2006 році визнаний «Персоною року» у рамках щорічної Всеросійської лісопромислової премії Lesprom.ru
— фабрика в Сиктивкарі стала найприбутковішою в Росії.

2006—2008 рр. — член ради директорів Mondi Business Papers (Відень, Австрія), а з 2008 року — директор із країн СНД, закупівель та логістики Mondi Europe &International.

Із серпня 2010 р. — генеральний директор ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».