Коксове цунамі

Небачений розгул стихій у Австралії вразив ринок коксівного вугілля позахмарними цінами й непоправним дефіцитом, які незабаром докотяться й до нас.

Через повінь і циклон «Ясі», який завдав удару по австралійському штату Квінс­ленд — ключовому постачальнику на світовому ринку коксівного вугілля, ціни на цей вид сировини можуть бути майже на 60% вище, ніж у піковому 2008 році. Але навіть за таких умов споживачі відчувають його гостру нестачу. Єдиний вихід — корекція виробничих планів метвиробників у напрямку зменшення обсягів випуску продукції.

Підмочений ринок

Затоплені шахти, пошкоджені залізничні колії й портові потужності завдали удару «під дих» вугільній промисловості Австралії. А на неї припадає дві третини загальносвітового виробництва коксівного вугілля. Уже до середини січня з 57 підприємств Квінсленда з видобутку вугілля тільки 15% працювали на повну потужність, близько 60% функціонували в обмеженому режимі, а 25% і зовсім припинили роботу.

Світові гірничовидобувні гіганти Vale, Rio Tinto і BHP Billiton, а також менші компанії Anglo American Metallurgical Coal, Peabody, Xstrata, Macarthur Coal і New Hope Coal були змушені оголосити про тимчасове припинення видобутку й різке скорочення поставок вугілля. А на початку лютого циклон змусив багатьох із них згорнути виробництво навіть на тих ділянках, які зливи пощадили. Найбільший на Зеленому континенті перевіз­ник вугілля — компанія QR National — припинила обслуговувати споживачів на двох основних залізничних лініях. Головний у країні вугільний термінал Dalrymple також зупинився.

Загальний збиток, завданий галузі тільки однією груднево-січневою повінню, становить майже $2,5 млрд. Її повноцінне відновлення триватиме від одного кварталу до півроку. Якщо погода стабілізується…

Ціновий поплавець

Минулого разу Зелений континент переживав стихію таких масштабів саме напередодні кризи. Ціна на коксівне вугілля зросла в 3 рази — до рекордних $300 за тонну. Але тоді світова економіка усе ще була на підйомі. Параметри ж нинішньої ситуації наближаються до докризових лише в тому, що стосується вартості металургійної сировини. До середини січня ціни на коксівне вугілля зросли до $250 за тонну й до кінця місяця вже перевищили $300. Згідно із прогнозом консалтингової компанії Wood Mackenzie, нинішнє різке скорочення видобутку може призвести до того, що на піку попиту вони досягнуть і $500.

Подорожчання спричинить і зростання світових цін на металопродукцію, за даними деяких міжнародних аналітичних компаній, до $780 за тонну. Правда, тут все зовсім не так однозначно. На відміну від сировини, попит на яку весь час підігрівається економіками азіатських країн, що розвиваються, потреба в готовій продукції збільшується значно повільніше. Металурги, обмежені стелею можливостей споживачів, просто не зможуть закуповувати руду за астрономічними цінами.

«Крива динаміки цін на коксівне вугілля значною  мірою коректуватиметься рівнем попиту й цін на метал. Адже оскільки і те, і інше не зростатиме так само стрімко, як попит і ціни на вугілля, багато сталеварів будуть змушені скорочувати обсяги виробництва. А це спричинить і зниження цін на сировину»,  — уважає аналітик ІК «Уралсиб Кепітал» Микола­ Соснов­­­ський. Тобто в нинішніх кризових умовах подальше підвищення вартості вугілля малоймовірне. Але оскільки більшості гірничодобувних компаній будуть потрібні час і кошти на ліквідацію наслідків природних катаклізмів, ціна залишатиметься досить високою.

На українську металургію ці чинники вплинуть лише побічно. «Наші металурги імпортують коксівне вугілля переважно з Росії та США, і на ситуації з ними в Україні австралійський форс-мажор безпосередньо не позначиться. Якщо світові ціни зростуть на 25—30%, то в нас — не більш як на 5—10%», —  припускає директор аналітичного департаменту ІК «Конкорд Капітал» Андрій Герус.

Такої ж думки і аналітик ІК «Драгон Капітал» Олександр Макаров: «Головним чинником на українському ринку коксівного вугілля буде зростання цін на нього в Росії, США та Канаді. А воно, на відміну від австралійського, дорожчає­ повільніше. До початку лютого ціна тонни російського коксівного вугілля­ підвищилася до $245. А це спричинить пропорційне­ подорожчання й вугілля віт­чизняного видобутку». У будь-якому разі українським металургам доведеться платити за цінами, порівнянними з докризовими, до чого вони навряд чи готові.

Ополонка дефіциту

Незалежно від кон’юнктури сировинних і товарних ринків попит на коксівне вугілля цього року зростатиме. За даними агентства World Steel Association, споживання сталі у світі збільшиться на 5,3%, а це, згідно із прогнозами дослідної компанії McCloskey Group Ltd, призведе до зростання споживання коксу на 7%. «Головним його локомотивом будуть азіатські країни, де заплановане введення в експлуатацію декількох нових сталеливарних потужностей. Чималу роль відіграє і поступове відновлення американської та європейської економік», — відзначає засновник McCloskey Джерард Макклоскі. Через значне скорочення поставок коксівного вугілля у багато регіонів споживачам доведеться упокоритися з їхнім дефіцитом.

На нас цей чинник може позначитись набагато більшою мірою, ніж ціновий. Цього року вітчизняні металурги планують збільшити обсяги виплавки чавуну не менш ніж на 6% (до 28,9 млн тонн), сталі — також на 6% (до 34,5 млн тонн) і прокату — на 7% (до 32,8 млн тонн). Насправді зростання виробництва може навіть істотно перевершити ці показники. Але, на думку генерального директора об’єднання коксохімічних підприємств України «Укркокс» Анатолія Старовойта, навіть за 6-відсоткового збільшення обсягів випуску металопродукції українським сталеварам доведеться мати справу з нестачею коксівного вугілля й коксу.

«Річ у тім, що цього року відбудеться різке скорочення видобутку вугілля на українських шахтах. Як припускають у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості, державні вуглевидобувні підприємства зможуть видобути й збагатити лише 12,8 млн тонн вугільного концентрату для коксування. А під запланований обсяг виробництва чавуну в розмірі 28,9 млн тонн вугілля буде потрібно не менше 24 млн тонн», — пояснює Анатолій Старовойт. Тобто решту треба буде імпортувати.

Торік вітчизняні металурги придбали за кордоном майже 9,4 млн тонн рядового вугілля й вугільного концентрату для коксування. Як уважає генеральний директор «Укркоксу», цього року можна розраховувати не більш ніж на 9 млн тонн. «Дефіцит становитиме не менше 2,2 млн тонн. Якщо ж Міненерговугілля вирішить використовувати для потреб енергетики також і вугілля марки «Г», то обсяг нестачі досягне 3,2 млн тонн», — застерігає він.

Аналітики вітчизняних інвесткомпаній уважають, що металурги без проблем зможуть покрити очікуваний дефіцит. «Є всі підстави сподіватись, що обсяги видобутку коксівного вугілля на приватних шахтах, навпаки, зростуть. І з урахуванням цього зростання обсяг нестачі сировини в Україні не перевищить 800 тис. тонн», — говорить аналітик ІК «Драгон Капітал» Олександр ­Макаров.

Директор аналітичного департаменту ІК «Конкорд Капітал» Андрій Герус: «Більша частина відсутнього вугілля буде завезена зі США, приблизно 1,5—2 млн тонн. Крім того, 200—700 тис., що залишилися, цілком можна одержати з російської шахти «Распадська», яка поступово входить у нормальний режим роботи».

Нарешті, існує й технологічний спосіб збільшення ресурсів. «По-перше, вітчизняні коксохімічні підприємства можуть поряд із коксівним вугіллям використовувати для готування шихти енергетичне вугілля. А по-друге, у доменному виробництві кокс можна замінити природним газом, що знизить його споживання приблизно на 10%», — констатує Олександр Макаров.

Однаково не вистачить

Оптимізм експертів виглядає дещо сумнівно. За загальної нестачі коксівного вугілля на світовому ринку і його подорожчання традиційні українські постачальники використовуватимуть ситуацію у своїх інтересах і продаватимуть там, де більше заплатять. Отже, віт­чизняним металургам доведеться добре заплатити, щоб перехопити той або інший контракт. На скорочення обсягів вуглевидобутку на державних шахтах на заміщення коксівного вугілля енергетичним розраховувати навряд чи варто. Не кажучи вже про те, що за нинішньої ціни природного газу економічний ефект його використання замість коксу може бути ­зовсім невідчутним. В остаточному підсумку, австралійська хвиля, докотившись і до українських ­металургів, якщо не потопить, то принаймні добряче розмиє їх і без того хитку рентабельність.