Зсув домінанти

З інноваціями у нас краще, ніж ми гадали, але й роботі — краю немає.

Для будь-якої держави надзвичайно важлива оцінка її управлінської діяльності, що ґрунтується на точному науковому аналізі. Особливо це стосується промисловості: тут треба не тільки бачити нинішній стан, а й передбачати тенденції завтрашнього дня. Саме такими розробками займається Інститут економіки та прогнозування НАНУ. А авторська робота «Технологічна структура промисловості України: реалії та перспективи розвитку», виконана співробітником цього інституту, в.о. завідувача відділу Ігорем Одотюком,  визнана гідною Премії Президента за 2010 рік.

— Моя робота присвячена оцінці поточної структури промисловості, — розповідає Ігор Одотюк. — Причому структури  з огляду на технології, що ви­користовуються сьогодні й мають перспективи для успішного застосування в майбутньому. Період, охоплений дослідженням, бере початок із моменту формування в Україні позитивної динаміки економічного розвитку, тобто з 2000 року, і завершується 2008-м. Ми одержали багато нових наукових результатів — як  теоретичних, так і практичних.

Насамперед, нам удалося сформувати методологічний інструментарій економічної оцінки структурних трансформацій, визначити слабкі й сильні боки процесу змін у вітчизняній промисловості, розробити основ­ні прогнозні сценарії, оцінити сприятливі можливості й загрози розвитку індустрії наукомісткого виробництва.

Аналізуючи технологічну структуру промисловості, ми розподілили її на сектори — високих, середніх і низьких технологій. Треба сказати, що ця методика наприкінці 70-х — початку 80-х років була розроблена в розвинених країнах і привнесена нами у вітчизняну практику економічної оцінки. Виявилося, що прямі запозичення таких методик дають у нас дещо спотворені результати. Вони не збігаються з реально спостережуваними процесами.

Отака собі тенденція…

— Ігоре Васильовичу, які результати ви одержали?

— Мені здається, нам удалося викрити кілька стереотипів, які склалися як у наукових колах, так і серед економічних експертів.

Один із них — технологічна структура нашої країни перебуває в статичному стані, без позитивних перетворень. Сюди ж належить і думка, що, мовляв, домінують у структурі нашої промисловості низькотехнологічні види діяльності (3-й і 4-й технологічні уклади). Однак ще в 2006 році мені вдалося довести, що тут відбуваються серйозні зміни: почав домінувати середньо­технологічний сектор. У перше десятиліття нового­ століття в Україні у сфері реального виробництва відбувалися зміни у напрямку средньотехнологічних видів діяльності, а також одержання в перспективі якісно нових технологій. Причому не завдяки, а скоріше всупереч заходам, які на той час застосовувалися на макроекономічному рівні органами виконавчої та законодавчої влади.

Ми показали, що позитивні зміни є. Середньо-  і високотехнологічні виробництва є лідерами в багатьох напрямках. З багатьох позицій вони вже  домінували  в промисловості України в 2006, 2007, 2008 роках — до початку світової кризи. На жаль, із розгортанням кризових тенденцій виникли й негативні явища, які не дозволяють однозначно говорити про якісний бік перетворень.

Другий стереотип: вважається, що слабка результативність інноваційної діяльності в Україні пов’язана з низькою активністю самих суб’єктів господарювання. Нам, однак, удалося показати, що справжня причина цього явища — у низькому обсязі інноваційного ринку в країні. Сам внутрішній ринок інноваційних технологій не сприяє впровадженню нових матеріалів і розробок. Держава проводить політику невтручання в цю сферу, покладаючись на те, що ринок сам усе відрегулює. Але результати дослідження доводять: таке поводження головного регулятора негативно позначається на інноваційних процесах в Україні. Інноваційний ринок щороку зменшується, свідчення чому — негативна динаміка рівня інноваційної активності суб’єктів господарювання: із 18% у 2000 році до 12 % зараз.

Діяльність у сфері інновацій ускладнюється тим, що держава, перш ніж надати пільги тим, хто впроваджує нові технології або займається виробництвом на їх основі, починає підраховувати, скільки вона втратить сьогодні, якщо надасть пільги. З огляду на перспективу це неправильно, оскільки специфіка інноваційної діяльності свідчить, насамперед, про те, що розглядати й оцінювати треба ті позитивні результати, які держава матиме після впровадження нових технологій і матеріалів. Звичайно, незважаючи на таку практику, уже сьогодні є приклади успішної інноваційної діяльності й плани з будівництва нових підприємств, які вироблятимуть продукцію у сфері високих технологій. Але вони не впливають на загальну картину розвитку індустрії наукомісткого виробництва в країні. Тому державі варто було б переглянути своє ставлення й повернутися обличчям до проблеми створення фінан­со­во-кре­дит­них механізмів стимулювання процесів розробки, комерціалізації та впровадження науково-технічних розробок.

Інвестор дивиться на сировину

— Проте в нас є технопарки, Міжрегіональний центр із інвестицій і розвитку, мережа регіональних центрів, які займаються пошуком нових перспективних розробок…

— Так, комплекс законодавчих і нормативних актів із розвитку інновацій в Україні за  кількістю досить значний. Однак якісно він дуже недосконалий. Крім того, кілька років поспіль починаючи з 2005 року в законі про держбюджет щорічно скасовуються норми й положення закону про інноваційну діяльність, які безпосередньо регулюють механізми фінансово-кредитного стимулювання інновацій.

— Просто кажучи, відбиралися пільги з одержання обладнання з-за кордону й з оподаткування.

— Саме так. Сьогодні, я знаю, розробляються нові підходи до інноваційної діяльності, у тому числі й технопарків. Цьому деякою мірою сприяють і зміни, ініційовані вищими органами виконавчої влади: було створене Агентство з питань науки, інновацій та інформації України, що зараз намагається на законодавчому рівні допомогти технологічним паркам.

В учених наших інститутів ще є запас розробок, які можна  застосувати на практиці. Але зараз підприємствам досить складно одержати право власності на ці розробки й поставити їх на баланс, оскільки це передбачає чималі податкові відрахування і як наслідок — скорочення й без того мізерного обсягу обігових коштів у підприємств. Та й законодавство з інтелектуальної власності не зовсім відповідає вимогам сьогодення.

Разом з тим можна сказати, що реальні зрушення в цьому напрямку окреслюються. Питання в тому, наскільки державна машина здатна зрозуміти й оцінити ті позитивні ефекти та переваги, які в перспективі може дати країні інтенсифікація процесів розробки та застосування нових технологій.

— Чи є у вашій роботі конкретні пропозиції: що має зробити держава для того, щоб змінити нинішні негативні тенденції?

— Мені вдалося показати сильні й слабкі боки стану інноваційної діяльності в Україні, оцінити загрози та сприятливі можливості реалізації технологічних трансформацій. Є конкретні висновки й точкові оцінки недоліків законодавчого поля — що й де треба змінити. Є оцінка недоліків, які існують в інституціональній структурі. Визначено основні напрямки й із кожного з них розроблений комплекс практичних рекомендацій щодо вжиття тих заходів, які, на мою думку, необхідні. Розписано три перспективних сценарії розвитку наукомісткого виробництва в країні. Показано рамкові показники, які характеризують кожен зі сценаріїв.

— Іншими словами, сценарій відбиває от що: якщо держава зробить отакі кроки, то результат буде отакий.

— Так, правильно. Говорячи про песимістичний сценарій розвитку технологічної структури промисловості, ми змушені були визнати досить високу ймовірність його реалізації. Вона обумовлена пролонгуванням наявних негативних тенденцій.

Особливо хотілося відзначити таке. Багато хто, і навіть не експерти, пам’ятають ажіотаж навколо іноземних інвестицій у 2005-му й наступних роках, коли активно велися розмови про винятковість проєвропейського вектора розвитку України. Я зробив аналіз структури найважливіших світових інвесторів саме щодо їхньої зацікавленості в розвитку середніх і високих технологій в Україні.

Виявилося, що група з 10 найбільших національних інвесторів, щорічно формуючи до 85% сукупного обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку, вкладає у вітчизняні високотехнологічні виробництва лише 2,3% від обсягу інвестованого в нашу країну іноземного капіталу. Аналогічна ситуація притаманна й найбільшим стосовно України країнам-інвесторам з ЄС.

— Тобто вони вкладають у сировину й у просту обробку?

— Так. І такий рівень «внеску» у високі технології зарубіжних інвесторів був майже незмінним протягом останніх 7—8 років. Надії на
те, що великий транснаціо­­­­­­­­­­­­­­­нальний капітал зацікавиться нашим високотехнологічним виробничим потенціалом, не виправдалися. Такий інтерес простежується хіба що з боку партнерів, які мають подібний із нами рівень технологічного розвитку, це насамперед Росія, держави СНД і країни, що розвиваються.

України майже не видно

— Нам став цікавий і дещо інший аспект цієї оцінки: наскільки значущі українські високі технології в портфелі інвестицій, вкладених цими державами в економіку різних країн світу?

— Це означає приблизно таке: яка ефективність інвестиційних вкла­день в українські технології в порівнянні з економіками інших країн? Чи не так?

— Цей показник із вище­згаданих десяти країн — найбільших інвесторів становить 0,06%. Тобто українське високотехнологічне виробництво в його сьогоднішньому стані має мізерно малий рівень інвестиційної привабливості для головних світових інвесторів. Ми часто чуємо обурення усіляких експертів, які сумніваються в об’єктивності оцінок міжнародних рейтингових агентств рівня конкурентоспроможності економіки України. Почасти саме в такого масштабу результативності й полягає відповідь. Це ще один із показників того, як наша країна збільшує рівень свого фактичного й перспективного відставання в технологічній сфері від розвинених країн. Бути цікавою світу на рівні менше 0,1% і говорити про свої амбіції — це, на жаль, неправильно.

При цьому треба чітко розмежовувати науковий потенціал країни й застосування цього потенціалу. Коли ми говоримо про інноваційну діяльність — це спадний тренд. У той же час рівень активності у сфері створення нових технологій не заслуговує на такі скептичні оцінки. З’являються винаходи, ноу-хау, окремі інститути та комерційні фірми намагаються їх реалізувати у вітчизняній практиці господарювання. Сьогодні відбуваються важливі зміни і в законодавчому полі, і в інституціональному, і в налагодженні міждержавного співробітництва. Поки ще немає стійкої тенденції зростання у сфері високих технологій. Але є очевидна тенденція формування адекватного розуміння сьогоднішніх реалій. Головна небезпека в тому, щоб такий тренд не був нівельований відсутністю реальних і масштабних практичних заходів на державному рівні з кардинальної зміни ситуації на краще.

— Розуміння того, що проблема існує, — це, звичайно, добре. Але поки ми розуміємо, інші країни роблять технологічну революцію. Як би ми не «зрозуміли», що вже безнадійно відстали від поїзда.

— Саме так. Зараз у світі­ на повний хід триває становлення так званого п’ятого технологічного укладу (ТУ) і формування ключового технологічного ядра шостого ТУ, відбувається переділ світового ­ринку в галузі якісно нових високих технологій. І якщо нам не вдасться показати свою ­дієздатність у повноправній участі в такому переділі — вітчизняну наукомістку індустрію потім у нього не пустять. Якщо динаміка у сфері створення, впровадження та тиражування технологічних новацій в Україні залишиться незмінною, ми невідворотно відстанемо від передових країн світу.