Вікі-простір довкола «Британіки»

Українська Вікіпедія посіла шістнадцяте місце у світі та третє – серед слов’янських версій.

Унікальний проект — Вікі­педія відзначив десятиріччя. Нині, аби потрапити­ до скарбниці світових знань, не треба мати на полицях «Британіку», «ВРЕ» або «Словник Брокгауза та Єфрона».

За задумом авторів – Джиммі Вейлза, виконавчого директора фірми Bomis, яка фінансувала проект на його старті, та студента Ларрі Сенгера, в Інтернеті започатковано віртуальну енциклопедію, яку міг би поповнювати та редагувати кожен, хто хоче. Тоді вона велася анг­лійською, але невдовзі почали з’являтися й версії іншими мовами світу. Ключове правило – усі статті є без­коштовними, їх можна скачувати, бо претензій від захисників авторських прав не буде. З іншого боку, статті до Вікіпедії також пишуться без жодної винагороди, та ще й, по суті, анонімно – пересічний читач навіть не знає, кому бути вдячним за отриману інформацію або кого критикувати за помилки. Зате він може вносити свої власні правки, додавати нову інформацію. Однак контроль все ж є, і численні адміністра­тори проекту видаляють ­во­чевидь неправильні дані або не­коректні висловлювання.

Принцип Вікіпедії виявився напрочуд удалим: за перший місяць від появи сайта на ньому було створено 1000 статей, за 5 років він наздогнав славетну енциклопедію «Британіка», а нині кількість статей найрізноманітніших тем становить десятки мільйонів  270 мовами.­ Першість належить англомовній версії з понад 3 мільйонами інформаційних матеріалів. Серед­ слов’янських версій українська Вікіпедія поступається­ лише  польській (685 тисяч статей) та російській (510 тисяч).

У розвитку українського сегмента Вікіпедії ми досягли непоганих успіхів. Перша стаття  з’явилася 30 січ­­­­ня 2004 року й була досить символічною — «Атом». У квіт­ні того ж року кількість статей дорівнювала вже тисячі. Подальші кроки були стрімкими — 17 лютого 2008-го зареєстрований десятитисячний український вікіпедист, 28 березня того ж року вийшла стотисячна стаття українською мовою, а 7 квітня 2010-го офіційно оголошено про двохсоттисячну публікацію. Таким чином, українські вікіпедисти (наразі їх зареєстровано понад 11 тисяч, із них активних – близько п’яти сотень) вивели Україну  в двадцятку найбільш розвинутих Вікіпедій як за кількістю статей та ілюстрацій, так і за статистикою відвідувань і редагувань.

Не можна не сказати й про проблеми вільної всесвітньої енциклопедії. Перш за все, її доступність є дошкульним місцем – розміщувати власні статті тут прагнуть не лише науковці, фахівці або просто фанати своєї справи. Чимало клопоту адміністраторам зав­дають ті, хто хоче прославити власне ім’я – вивісити, наприклад, свою нічим не примітну біографію, проте такі  статті швидко видаляються.
Складніше з так званими «війнами правок», адже слово тут не написано пером, відтак, аби його «вирубати», сокира не потрібна. Кожна стаття може бути виправлена будь-ким, кому не сподобалась версія історичної події або біографії. В українському «вікі-просторі» гострими стали питання висвітлення факту Голодомору та історії УПА. Утім, обійшлося без великих редакційних війн, які точаться і в російському сегменті, і в «західних» частинах Вікіпедії. Зазвичай суперечливі питання виносяться на обговорення та голосування в режимі онлайн. Варто зауважити, що до нашої віртуальної енциклопедії пишуть також з Канади, США та Росії.

Щоправда, якщо взяти до уваги співвідношення користувачів Інтернету до кількості вітчизняних вікіпедистів, то останніх буде зовсім не так багато. З української ж «Вікіпедії» можна дізнатися, що на жовтень  2010-го в Україні налічувалось  12,9 мільйона користувачів Інтернету і 11 тисяч вікіпедистів – це менше, ніж кожен тисячний. І це при тому, що роботи­ з наповнення енциклопедії більш ніж достатньо. Автор взяв для невеличкого аналізу рідну Закарпатську область. В українській Вікіпедії гідно представлені замки Закарпаття, можна прочитати про історію унікальної міні-держави — Гуцульської республіки тощо. З містами­­ справа теж непогана. А от про села інформація обмежена назвою, координатами та місцезнаходженням на карті. Така сама ситуація і з іншими регіонами – кожен може в цьому переконатись. Проте в кожному селі є грамотний учитель, який може розповісти світу про свою малу батьківщину. Зовсім не зайвим буде зробити переклади основними мовами – із таким завданням впораються й учні. Та й усім іншим користувачам Інтернету робота знайдеться. Кожен може обрати для себе цікавий напрямок і поповнити його. Зрештою,  такі справи повертаються й особистою вигодою.