Господарі вугілля

Головні інвестори українських шахт — іноземні держбанки. Вітчизняний бізнес поки розмірковує.

Ідея розвитку вітчизняної вуглевидобувної галузі за допомогою механізму державно-приватного партнерства почала поступово приживатися. Правда, українська влада поки воліє співробітничати з державними фінзакладами інших країн, а не з приватними компаніями.

Держбанк за держбанком

До кінця грудня 2014 року ДП «Вугілля України» одержить 300 млн грн у рамках кредитної лінії ПАТ «Дочірній банк Ощадбанку Росії». Цього року керівництво підприємства також сподівається залучити ще 160 млн грн за такою ж схемою, але вже із Промінвестбанком, найбільший акціонер якого­ — російський державний Зовніш­економбанк. Ці кош­ти плануються для технічного ­переоснащення державних вуглевидобувних підприємств, а також для освоєння та введення в експлуатацію на них нових лав.

«Розроблено комплекс конкретних проектів модернізації та розвитку для перспективних шахт і триває процес інтенсивного залучення інвестицій для їхнього здійснення. Україна тісно співробітничає з Державним банком розвитку КНР і багатьма російськими держбанками. Крім того, вона також зацікавлена в налагодженні співробітництва й з іншими інвесторами», — відзначив екс-міністр вугільної промисловості Юрій Ященко.

У вересні минулого року Юрій Ященко й віце-пре­зидент Держбанку розвитку­ КНР Гао Дзянь підписали меморандум про співробітництво у вугільній галузі, який, як уточнив екс-міністр, «визначає алгоритм подальшого руху в напрямку реа­лізації пакета інвестиційних проектів». Ішлося про сім проектів загальною вартістю $1,3 млрд, які припускають реконструкцію шахти ім. Д.Мельникова, що входить до ДП «Лисичанськ­вугілля», «Новопавлівська» (ДП «Донбасантрацит»), «Шахтарська-Глибока» (ДП «Шахтарськантрацит»), «Росія» (ДП «Селідоввугілля»), а також шахт ім. Димитрова та ім. Стаханова (ДП «Червоноармійськвугілля»).

Після цього керівництво Мінвуглепрому та представники китайського Держбанку розвитку  обговорили ­параметри кредитних угод. Одночасно із цим делегація фахівців із Китаю почала аналіз технічного стану ­шахт «Новопавлівська», ім. Мельникова та «Шахтарська-Гли­бока» з метою визначення підходів до втілення пілотних інвестпроектів на цих підприємствах із загальним обсягом фінансування $120 млн.

А вже наприкінці листопада Держбанк розвитку КНР заявив про готовність виділити $80 млн кредиту на відновлення потужностей і розвиток шахт «Новопавлівська» та ім. Мельникова. «Ці кошти буде надано на 15 років під 4% річних із відстрочкою в погашенні боргу на 3 роки. Передбачається, що після реалізації інвестпроектів обсяги вуглевидобутку на цих шахтах зростуть із 15,5 до 680 тисяч тонн на рік», — уточнив голова Луганської облдержадміністрації­ ­Володимир Пристюк.

Майже в той же час керівництво профільного міністерства повідомило, що надало для ознайомлення декілька бізнес-проектів і представництву американського банку Goldman Sachs у Росії та СНД.

Вугільна еволюція

Попередня серія спроб реформування галузі почалася навесні 2009 року, коли уряд Юлії Тимошенко затвердив перелік майже сотні держшахт для приватизації. Оскільки процес був відразу ж заблокований тодішнім Президентом Віктором Ющенком, улітку того ж року парламент ухвалив Закон «Про загальні принципи державно-приватного партнерства», який, на думку авторів документа, дозволяв  задіяти альтернативний приватизації механізм залучення інвестицій у вуглевидобуток. Ідея державно-приватного партнерства стала одним із ключових елементів Програми реформування вугільної галузі на 2010—2014 роки.

Щоб механізм такого партнерства набув чинності, Мінвуглепром запропонував приватним компаніям і галузевим інститутам спільно з фахівцями  відомства розробити для потенційно перспективних державних шахт інвестиційні програми на 5 років.

Міністерство відібрало 63 перспективних вугільних підприємства, на розвиток яких треба залучити 47,3 млрд грн: для шахт Донецької області буде потрібно 25,5 млрд грн, Луганської — 19,5 млрд грн, Львівської — 2,1 млрд грн і Волинської — 0,2 млрд грн. За попередніми оцінками Мінвуглепрому, реалізація цих інвестпроектів дозволить збільшити обсяги видобутку вугілля до 2015 року на 54% у порівнянні з 2009-м, або до 60 млн тонн. Інвесторами, крім самої держави, мають стати приватні компанії або банки.

Минулого літа керівництво Мінвуглепрому ініціювало переговірний процес із декількома промисловими компаніями, банками та іншими фінансовими установами. Було досягнуто попередню домовленість із російським «ВТБ банк» про кредит у $150 млн для закупівлі гірничо-шахтного обладнання за схемою фінансового лізингу. Саме тоді й китайський Держбанк розвит­ку висловив готовність надати Україні довгі — від 5 до 25 років — кредити, а також були затверджені пілотні проекти для шахт «Новопавлівська», ім. Мельникова та «Шахтарська-Глибока».

На кінець серпня для реалізації деяких із передбачених інвестиційних програм вітчизняні та іноземні банки надали Україні понад 400 млн грн. Крім того, було ухвалено пропозицію ВТБ про надання гірничо-шахтного обладнання за договором лізингу на загальну суму 2,2 млрд грн. Як з’ясувалося під час підрахунків, виконання всіх намічених кредитних угод цілком покривало потреби вітчизняної вугільної галузі в інвестиціях не тільки на 2010 рік, а й частково — на 2011-й.

Усе це означає, що, сподіваючись на державно-приватне партнерство (а суть ідеї полягала в тому, що на перспективні українські шахти прийде профільний промисловий інвестор, зацікавлений у їхньому розвитку та експлуатації), влада опинилася на шляху залучення кредитів, переважно російських і найчастіше державних банків. Оскільки вони досягли успіхів у цій справі, ці сподівання ніби стали другорядними.

Запах «чорного золота»

У приватизації вугільних шахт або, у найгіршому разі, у розвитку державно-приватного партнерства в галузі зацікавлені насамперед металургійні холдинги та енергогенерувальні компанії. Найпривабливіші об’єкти для металургів — підприємства з видобутку коксівного вугілля: «Макіїввугілля», «Добропіллявугілля», шахта «Краснолиманська» і шахтоуправління «Донбас». Для енергогенерації це такі активи, як «Ровенькиантрацит», «Свердлов­­антрацит», «Добропіллявугілля» і Донецька вугільна енергетична компанія.

Ще в жовтні 2009 року, коли про приватизацію вуглевидобувних підприємств ніхто й не думав, зацікавленість у співробітництві з державою в цій сфері висловило керівництво ВАТ «AрселорМіттал Кривий Ріг». Розпочавши аналіз перспектив інвестування в розвиток декількох українських шахт, які видобувають коксівне вугілля, у компанії відразу ж вирішили, що пріоритетний об’єкт для неї — ДП «Макіїввугілля». Найперше тому, що воно займає в країні позиції лідера з видобутку коксівного вугілля (приблизно 2,5 млн тонн на рік), а також має у своєму розпорядженні повний набір необхідних марок палива для коксової шихти.

Представники «Макіїввугілля», зі свого боку, заявили, що для них найкращий шлях розвитку — у рамках державно-приватного партнерства, а не приватизація, відзначивши при цьому, що ДП зацікавлене в намірах керівництва АМКР інвестувати додаткові кошти в розширення потужностей із видобутку коксівного вугілля, а також у формуванні структури гарантованого й довгострокового збуту власної продукції за прийнятними цінами.

Уже в липні минулого року керівництво Мінвуглепрому почало діалог про потенційне співробітництво з російським ЗАТ «Багатогалузеве виробниче об’єднання «Кузбас». За відомостями міністерства, ця компанія висловила готовність фінансувати розробку нових лав на державних шахтах, сприяти їхньому переоснащенню шляхом поставок обладнання, надавати допомогу в проходженні та ремонті гірничих виробок. У результаті сторони підписали меморандум про наміри, окресливши основні напрями взаємодії. Тоді ж керівництво ДПЕК заявило про те, що могло б уже 2010 року вкласти 1,2 млрд грн у реалізацію інвест­проектів на держпідприємствах «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит», «Добропіллявугілля» і «Донецька вугільна енергетична компанія».

У листопаді минулого­ року про свій інтерес до віт­чизняної вугільної галузі заявив найбільший у Центральній Європі вуглевидобувний холдинг New World Resources (NWR), який із 2008 року має блокувальний­ пакет акцій українсько-швейцарської рудної ком­­панії Ferrexpo plc. Прес-сек­ре­тар NWR Джо Кук: «Стратегія нашої компанії припускає розвиток бізнесу в Східній Європі, у тому числі й в Україні. Тому NWR розглядає всі можливості інвестування у вугільну промисловість цієї країни в міру їхньої появи й, зокрема, з інтересом стежить за процесом приватизації шахти ім. Засядька».

Майже одночасно із цим свої плани з розгортання повномасштабної присутності на українському вугільному ринку оприлюднив і канадський сировинний холдинг Lysander Minerals Corp. «Із травня минулого року попит на основні марки вугілля в усьому світі стрімко зростає, як і обсяги споживання цієї продукції, зокрема в Східній Європі та ключових країнах Причорномор’я. Поряд із цим у всіх вуглевидобувних країнах, у тому числі Україні, істотно покращилися умови для капіталовкладень у цю галузь. Тому керівництво компанії зробило ставку на розширення власної діяльності в українському­ вуглепромі й ретельно­ вив­чає наявні бізнес-мож­ли­вості, щоб у перспективі стати однією із провідних вугільних компаній України», — відзначив президент Lysander Брайс Портер.

Проте, на відміну від цілком реального потоку інвестицій у вітчизняну вуглевидобувну галузь із надр банків іноземних держав, поки всі ці підступи до можливого співробітництва із приватними інвесторами залишаються не більш ніж деклараціями про наміри. Принаймні поки держава віддавала перевагу кредитам держбанків інших країн, бізнес більш охоче фінансував лише вугільні активи, які купував у власність. Наприклад, та ж Lysander, яка вже залучила $11,5 млн на розвиток непрацюючої шахти «Вертикальна», де раніше добували високоякісний антрацит. Уклавши в це підприємство загалом $210 млн, протягом трьох-п’яти років планує відновити тут видобуток 1,4—1,5 млн тонн вугілля на рік, що забезпечить рентабельність.

Цілком очевидно, що плани з приватизації інвестиційно привабливих вугільних підприємств навряд чи матимуть повсюдну підтримку  їхнього керівництва. І тоді, як у випадку із ДП «Макіїв­вугілля», для одержання доступу до найперспективніших активів бізнесу доведеться бути наполегливішим у використанні механізму державно-приватного партнерства. Якщо, звичайно, на той час провідну активну експансію державного інвестора цілком не заступить приватний.

Оренда — на користь

За підсумками 2010 року в Донецькій області видобуто понад 32 млн тонн вугілля. Це половина того, що видобувається в усій державі. Показник на 330 тисяч краще, ніж у 2009 році.

За словами першого заступника начальника вугільної промисловості Донецької ОДА Павла Золотопупова, цього року вугільна галузь Донеччини сподівається на значні фінансові вливання. Складено реєстр привабливих об’єктів, які вже пропонують інвесторам.

Держпідприємство «Дзержинськвугілля» такого інвестора вже має, шахту «Новодзержинська» віддали в оренду. Зараз тут ведуться роботи з будівництва нового горизонту. Його уведення в експлуатацію дозволить у півтора раза наростити обсяги вуглевидобутку на шахті й створити додатково 200 робочих місць.