Ліки для душі
Швейцарський хімік Альберт Хофман не вдостоївся Нобелівської премії. Але на відсутність визнання йому скаржитися не можна: у 2007 році вчений очолив «Список 100 живих геніїв». 11 січня виповнилося 105 років від дня його народження.
…Того дня звичний шлях із лабораторії додому здався йому дуже довгим. Велосипед їхав як черепаха. Будинки уздовж дороги тремтіли. Знайома до дрібниць вулиця, якою він стільки разів повертався з роботи, раптом перетворилася на страхітливий фантастичний пейзаж із картини Далі. Викликаний лікар не виявив ніяких патологічних змін — хіба що розширені зіниці. Склянка молока й кілька годин відпочинку — от і все лікування, після якого все повернулося на свої місця.
Таким було перше в історії знайомство людини з діетиламідом d-лізергінової кислоти, сьогодні відомої просто як ЛСД: дію нового препарату перевіряв на собі його створювач, видатний швейцарський хімік Альберт Хофман. Цей сміливий експеримент відбувся 19 квітня 1943 року й увійшов в історію як «День велосипеда». Учений яскраво описав його у своїй автобіографії «ЛСД — моя важка дитина». Офіційно цей день уважається датою першого свідомого психоделічного досвіду, однак дію препарату Хофман уперше відчув трьома днями раніше, коли випадково вдихнув декілька крупинок речовини, що прилипли до пальців. Більш ніж незвичайні відчуття й підштовхнули хіміка до експериментів із ЛСД — речовиною, яку він синтезував п’ять років тому й незабаром облишив це заняття, уважаючи його безперспективним для фармакології.
Наступні скрупульозні дослідження ЛСД показали, що ця речовина дійсно унікальна. Доза, яку вжив Хофман у «День велосипеда», становила лише 250 мікрограмів, але, як з’ясувалося, навіть удесятеро менша кількість речовини дається взнаки. У таких малих дозах не діє жоден відомий наркотик. Підраховано, що в разі вживання мінімальної, граничної дози ЛСД у мозок потрапляє 30—40 тисяч молекул — мізерно мало в порівнянні з декількома мільярдами нервових клітин, чия життєдіяльність від цих «прибульців» змінюється до невпізнанності.
Вважається, що ЛСД належить до так званих рекреаційних наркотиків; навіть сам його створювач уживав вираз «ліки для душі». Прихильники ЛСД апелюють до того, що він, як і багато психоактиваторів, не викликає фізичного звикання, а також до його надзвичайно низької токсичності. Дійсно, летальна доза препарату більше «робочої» майже в 5 тисяч разів, тобто отруїтися ним можна хіба що навмисно (для порівняння: смертельна доза аспірину перевищує лікувальну в 200 разів). І все-таки застосування ЛСД не цілком безпечне — ні для відпочинку, ні з більш «високою» метою. Дія препарату неспецифічна — він проникає в усі куточки підсвідомості, активуючи їх. Різка зміна настрою й часто несподівані вчинки вимагають присутності поруч із тим, хто експериментує, ще однієї людини, яка здатна в потрібний момент взяти ситуацію під контроль. Невідомо, чим би закінчилася для Хофмана його велосипедна прогулянка, якби вченого не супроводжував асистент.
На момент синтезу ЛСД Хофман працював у базельській компанії Sandoz Laboratories, яка згодом перетворилася на фармацевтичного гіганта Novartis. Випускник Цюріхського університету вже встиг «засвітитися» у біохімічних колах із блискучою докторською дисертацією про структуру тваринного полісахариду хітину (це з нього побудовані оболонки всіх членистоногих — жучків-павучків). Синтез ЛСД не обіцяв нічого нового. Сполука є напівсинтетичною: у її основі — лізергінова кислота , речовина, виділена з грибка спориння, що паразитує на злаках. Хофман просто наростив до цієї природної сполуки діетиламіновий «хвіст», але результат перевершив усі сподівання. Після цього відкриття вченому був довірений особливий підрозділ, де займалися виділенням, синтезом і вивченням рослинних галюциногенів. У 1958 році Хофман уперше виділив із мексиканських «чарівних грибів» псилоцибін — наркотик із короткою (4—7 годин) і більш «природною» у порівнянні із ЛСД дією; у 1962-му, під час експедиції в Мексику, знайшов наркотичну шавлію, з якої пізніше був виділений сальвінорин — сильний галюциноген із часом дії в кілька хвилин.
Усі виділені й синтезовані психоактиватори Альберт Хофман мріяв побачити в арсеналі психіатрії. Наприклад, ЛСД активно випробовувався як засіб від шизофренії, і якийсь час його навіть випускали як лікарський препарат; псилоцибін застосовувався як антидепресант. Однак популярність ЛСД у неблагонадійних колах хіпі й анархістів привела до його «демонізації» і загальносвітової заборони, що дуже засмутило вченого, якому кортіло продовжити дослідження. А вони конче потрібні: через більш ніж шістдесят років після відкриття психоактивуючих властивостей ЛСД немає єдиного тлумачення механізму його дії.
Можливо, психоактиватори ще заявлять про себе. У всякому разі, останні кілька років американське Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських препаратів розглядає питання про легалізацію клінічних випробувань ЛСД. Альберт Хофман, який помер у 102-літньому віці, не побачив наукового тріумфу своєї «важкої дитини». Хоча… Останнім часом несподівано з’явилися визнання відомих людей про те, що їхні відкриття зроблені під дією забороненого препарату. У «допомозі» ЛСД уже зізналися два нобелівських лауреати: Джеймс Вотсон, який відкрив подвійну спіраль ДНК, і Керрі Мулліс — першовідкривач полімеразної ланцюгової реакції, а також два гуру інформаційних технологій — засновники Microsoft і Apple Білл Гейтс і Стів Джобс.
