Командний пункт для «оборонки»

Чи зможе єдиний центр координації виробництва озброєнь не тільки заробляти гроші на експорті, а й діяти в інтересах безпеки країни?

Нашумілий президентський Указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» пропонує створення єдиного держаного об’єднання з виготовлення та продажу зброї. Кабінет Міністрів має в місячний термін заснувати концерн «Укроборонекспорт» для координації діяльності підприємств, які беруть участь у технічному співробітництві з іноземними державами.

Коментуючи появу цієї структури оборонно-промислового комплексу, міністр юстиції Олександр Лавринович заявив, що «концерн створюватиметься як окреме державне агентство». Закономірно постало запитання: а навіщо взагалі потрібне це об’єднання?

Створити, щоб скасувати

За даними Центру військової політики та політики безпеки, до складу ОПК включено 161 підприємство (плюс такі, що випускають продукцію подвійного призначення). Із них до Мінпромполітики входять 76 підприємств, Міноборони — 44, Фонду держмайна — 14, Національного космічного агентства — 13, до складу держкомпанії «Укрспецекспорт» — 6, Держслужб спецзв’язку та захисту інформації — 4, СБУ — 3 і МВС — 1. Довго одночасно з «раддепівською» системою держуправління існувала ринкова зовнішньоекономічна схема реалізації продукції.

Відсутність єдиного координаційного органа фактично змушувала всі ці підприємства піти у вільне плавання, борючись за замовлення й виживаючи лише завдяки власним зусиллям. При цьому вони є державною власністю, хоча сама держава лише пожинає плоди від продажів. Це досить ускладнювало формування єдиної «збройової» стратегії держави й кооперацію між підприємствами.

Про зміни особливо активно заговорили після 2005 року, коли стало остаточно зрозуміло, що ОПК не може ефективно працювати, поки в Україні де-факто не реалізується єдина державна промислова політика. Були й спроби виправити становище. Для створення чіткої структури виробництва та експорту українського озброєння ще 20 липня 2007 року РНБО ухвалила стратегічне рішення «Про хід реалізації Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року». До

1 жовтня 2007-го пропонувалося створити національне агентство з питань ОПК «із зосередженням у сфері його управління державних підприємств, які здійснюють у встановленому порядку господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї та боєприпасів до неї».

Але ці добрі наміри дуже швидко зійшли нанівець. Ніхто нічого не створив, а плани щодо національного агентства скасувала сама ж РНБО в лютому 2008 року.

Запорізький приклад

Наскільки важливе для «оборонки» державне регулювання, можна судити з діяльності авіадвигунобудівної компанії «Мотор Січ». Після того як уряд оголосив податкові канікули для вітчизняних підприємств авіаційного сектора, акції компанії відразу ж вирвалися в лідери торгів, підскочивши на 3,5%.

Президент ВАТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв заявив: «Податковий кодекс буде на руку великому бізнесу, адже він спрямований на вирішення проблеми модернізації виробництва. Це можливо за рахунок вивільнення коштів, які підприємства виплачують у вигляді податків. Україна йде шляхом більшості країн світу, у яких підприємствам-виробникам надаються істотні преференції, наприклад, зі сплати податку на землю або на прибуток. Нам необхідна програма комплексної модернізації машинобудування. Треба визначитися із пріоритетами й розвивати ті напрями, які можуть створювати нові робочі місця. Тільки те, що авіамашинобудування звільнили від сплати митного збору, дозволило нашому підприємству цього року створити близько 700 робочих місць. Якщо в нас буде наше вертольотобудування, одержимо 8—10 тис. робочих місць протягом трьох років. Для реалізації цієї програми необхідно 300 мільйонів доларів. Ми розуміємо, що таких грошей у бюджеті немає. Але реалізовуватися вона може й за рахунок одержання підприємствами податкових преференцій на центральному та місцевому рівнях».

На цьому невеликому прикладі зрозуміло, що держава має всі можливості для підтримки власної «оборонки». Така допомога має надаватися в рамках довгострокової стратегії, бути елементом реалізованої промислової політики й формуватися в комплексі з огляду на інтереси всього ОПК.

Річище для потоків

Але повернімося до національного агентства, яке має координувати діяльність підприємств ОПК. Чому ж протягом усіх років незалежності так і не був створений єдиний центр? Відповідь на це запитання проста: гроші. Адже хто управляє «оборонкою», той «рулить» і фінансами.

Експерти визначають чотири основні фінансові потоки в українському ОПК загальним обсягом близько $1 млрд (цифра дуже усереднена). Перший ($600 млн) проходить через держкомпанію з експорту та імпорту продукції та послуг військового й спеціального призначення «Укрспецекспорт» і створюється переважно за рахунок експорту озброєнь. Другий потік ($100 млн) іде через Національне космічне агентство України — це поставка ракетоносіїв та інші контракти. Третій (також $100 млн) належить компанії «Антонов» і формується за рахунок оплати повітряних перевезень в інтересах іноземних замовників. Четвертий (до $200 млн) – суто внутрішній, що накопичується за рахунок замовлень Міноборони України та інших збройних формувань держави. Є ще потоки за лінією окремих підприємств, які мають право на експорт своєї продукції, але там порівняно невеликі суми.

Керування переміщенням коштів в українській «оборонці» здійснюється одночасно указами Президента й постановами Кабміну. Але в законодавчій базі — безліч прогалин, що дозволяють маніпулювати учасниками процесу, які не завжди мають ті самі цілі.

У той час як створення зазначеного об’єднання «Укроборонекспорт» (за словами Олександра Лавриновича, воно не підпорядковуватиметься ніяким міністерствам або відомствам, тобто контролюватиметься «згори») дозволить одному центру тримати в руках усі грошові струмочки.

Ідея РНБО від 2007 року створити національне агентство від самого початку мала на меті вирішити дуже серйозну проблему: змішування права власності в цій сфері поряд із відсутністю ефективних координувальних структур різко гальмує розвиток усієї галузі, позбавляючи її і серйозного державного кредитування (як у Росії), і залучення іноземних інвестицій (як у Європі).

В Україні, говорячи про європейську інтеграцію, чомусь проігнорували в багатьох моментах досвід країн Центральної та Східної Європи, де виведення оборонних підприємств зі складу міністерств та їхня приватизація відбулися ще до входження цих країн у ЄС і НАТО. В оборонних відомств залишилися тільки одиничні ремонтні підприємства. Монополію держави на виробництво озброєнь було скасовано.

Сформована на сьогодні схема взаємин між вітчизняним ОПК і держструктурами ускладнює процес міжнародної кооперації у виробництві озброєнь, що боляче позначається на всій «оборонці». Ліцензії на експорт та імпорт, відповідно до нинішньої української законодавчої бази, не пов’язані з ліцензіями на власне виробництво озброєнь і видаються Держслужбою експортного контролю (до речі, у нинішньому указі Віктора Януковича про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади це відомство залишається незміненим). Що передбачає утримання підприємством додаткової внутрішньої служби експортного контролю. Така кількість підрозділів, зрозуміло, впливає на собівартість продукції та ускладнює бюрократичні процедури.

Та й саме одержання спецдозволів специфічне. Що цікаво, оформити ліцензію для виконання міжнародних зобов’язань України можна, тільки якщо йдеться про співробітництво з Росією або Білоруссю. В інших випадках дозвіл виходить з ініціативи окремих компаній, а ця процедура більш ніж складна. Та й можливість участі приватних інвесторів у випуску та експорті українських озброєнь з’явилася лише недавно, у 2005 році. Такі адміністративні бар’єри змушують сумніватися в зміні картини інвестицій в український ОПК найближчим часом. І це при тому, що його виробнича база фактично не оновлювалася за весь час незалежності й зношена в середньому на 80%, тобто питання інвестування галузі — більш ніж актуальне. Незрозуміло, як на його рішення вплине створення «Укроборонекспорту».

Обережніше з експортом

Ще два-три роки тому експерти пропонували декілька можливих моделей організації української «оборонки» — від створення міністерства ОПК на базі профільних департаментів Мінпромполітики (модернізована версія схеми радянських часів) до «американської», тобто лібералізації всієї сфери виготовлення та продажу озброєнь, коли роль держави зводиться лише до експортного контролю. Із нинішнім «Укроборонекспортом» реалізується модель національної холдингової компанії, яка об’єднає виробника та експортера. Але зі світового досвіду відомо, що в цьому випадку єдина компанія зосереджуватиме увагу на зовнішніх ринках на шкоду виробництву в інтересах національної оборони.

Утім, до появи конкретних документів про формування державного господарського об’єднання «Укроборонекспорт» важко робити висновки, які саме плюси й мінуси несе в собі його організація. Але головні цілі, як ми згадували, можна назвати вже сьогодні: організація жорсткого контролю над фінансовими потоками в «оборонці» з боку вищої виконавчої влади і створення єдиного центру координації діяльності українського ОПК. Останнє — безперечний позитив.