Наука і життя
Звести надійний міст між винахідником, виробничником та інвестором — стратегічне завдання.
Обмін думками між учасниками науково-практичної конференції «Трансфер технологій у промисловість. Досвід ЄС і РФ», що відбулася в Києві, оголив болючі точки, через які впровадження винаходів і нових технологій в Україні значно відстає від світових темпів.
Спізнимося сьогодні — відстанемо назавжди
— Країни СНД програли п’яту технологічну революцію, пов’язану з інформаційними технологіями, — уважає директор російського Республіканського НДІ інтелектуальної власності Володимир Лопатін. — Наближається шоста технологічна революція, її пріоритети — енергетика, ядерні, нано- і біотехнології. Відбувається глобальний перерозподіл інтелектуальних центрів. Той, хто володіє найпередовішими технологіями, зможе диктувати свої економічні та політичні умови решті світу. Якщо до 2015—2020 років ми не зуміємо посісти гідне місце серед лідерів цієї революції, країни СНД буде відкинуто далеко назад.
Володимир Лопатін навів такі цифри: нинішня частка Росії на світовому ринку високотехнологічної продукції становить 0,3%, у той час як на Сінгапур, Південну Корею, Тайвань припадає по 4—8%. Рівень інноваційної активності в промисловості: Росія — 9,4%, Угорщина — 21%, Німеччина — 73%.
Тому Росія зараз прагне прискореними темпами створювати технопарки, відроджувати «наукоміста». За словами президента Дмитра Медведєва, модернізація та технологічне відновлення всієї виробничої сфери — це питання виживання країни.
Як залатати діри в законі?
У нас ці показники набагато скромніші. Не можна сказати, що керівництво країни не розуміє ситуації, але його зусиль у цьому напрямку поки недостатньо, уважає Олена Орлюк, директор НДІ інтелектуальної власності НАН України:
— Частка інноваційно активних підприємств становить менше 10%, сегмент нової техніки й технологій у вітчизняному промисловому виробництві ще менше, на придбання нових технологій витрачаються незначні суми. Відсутність чіткої програми інноваційного розвитку може призвести до того, що вже через 4—5 років країна не зможе власним науково-промисловим комплексом забезпечити потребу своєї економіки й буде змушена закуповувати техніку й технології, стаючи залежною від зовнішніх джерел.
За останні 10 років ухвалено декілька законів і постанов із активізації винахідницької діяльності та впровадження інновацій. Але в них безліч нестиковок. Так, відповідно до норми закону про трансфер технологій, договір має бути обов’язково підписаний технологічним брокером — фахівцем, здатним оцінювати винаходи й інновації вчених і допомагати їм укладати договори з виробничниками та інвесторами відповідно до українського й міжнародного законодавства. Однак за законом про діяльність бірж брокер не має права займатися персоніфікованими продуктами, а саме до них належать винаходи та інновації. Навіч явна суперечність.
Інший момент — зростання плати за охорону патенту. Постановою КМУ від 2007 року «Про внесення змін у порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності» збір за видачу патенту зріс у 20 разів. І хоча для фізичних осіб і неприбуткових організацій зроблено виняток — вони платять 10% від основних зборів, вартість патенту однаково зросла вдвічі. Патентувати винаходи зараз невигідно, багато хто відмовляється оплачувати охорону своїх прав.
У той же час другий рік працює проект ЄС «Підтримка наукомістких та інноваційних підприємств, а також трансфер технологій у бізнес в Україні». Співробітництво з Євросоюзом допомагає виявити назрілі проблеми й вузькі місця в законодавстві.
Два підходи до однієї проблеми
Про те, що робить Україна, щоб налагодити ділові контакти між винахідниками та виробничниками, розповів Євген Мельник, представник державного Міжрегіонального центру з інвестицій та розвитку:
— У 2009 році розпочато формування мережі регіональних центрів. Сьогодні вони створені у всіх областях. Їхнє завдання — серед безлічі винаходів і ноу-хау знаходити перспективні та рекомендувати їх виробничникам і фінансистам, тобто на практиці впроваджувати ідеологію трансферу технологій.
За словами Євгена Мельника, у 27 центрах зареєстрована 191 пропозиція про впровадження технологічних новацій. Є й 29 зустрічних запитів із боку виробничників на вирішення тих або інших проблем. Інноваційні пропозиції, що надійшли, уводяться в базу даних і розсилаються по всій мережі, тож виробничники й потенційні інвестори можуть із ними ознайомитися. Проводяться патентні дослідження, визначається комерційний потенціал пропозицій. Винахідникам допомагають розробити бізнес-плани, підготувати й оформити ліцензійні договори. При центрах акредитовані 5 технологічних брокерів.
Здавалося б, справа зрушила. Однак на запитання, скільки з 191 пропозиції про винаходи було реалізовано, Євген Мельник відповів: дві. Такий поки що коефіцієнт корисної дії мережі державних регіональних центрів із інновацій.
Керівник наукового парку при Національному авіаційному університеті Спартак Добровольський розповів про інший підхід до реалізації наукових розробок у промисловості — техно- і наукові парки. Такі структури створюються при великих наукових, освітніх і дослідних центрах і теж мають служити сполучною ланкою між авторами винаходів, виробничниками та ринком. Але принцип тут дещо інший: на основі перспективного винаходу або ноу-хау за посередництва фахівців технопарку створюється старт-ап компанія — фірма, яка виробляє продукцію на основі цієї інновації. Це досить ризикована справа: світова практика свідчить, що комерційно успішними є лише 5% таких компаній. Зате їхній успіх покриває провал тих, хто прогорів. І все-таки інвестори не поспішають ризикувати. Тут істотною може бути допомога держави в створенні таких компаній, у тому числі мають бути забезпечені пільги з податків та кредитів.
Винаходити має бути вигідно
Підсумок дискусії підбила Надія Литвинчук, заступник сектора науково-технологічної безпеки апарату Ради національної безпеки та оборони України:
— За двадцять років у нас не сформована національна інноваційна система. Декларацій і намірів було багато. Однак кроки в цьому напрямку непослідовні. Більш того, у 2005 році «обрізані» 21 і 22 статті закону про інноваційну діяльність, чим майже знищена робота технопарків. Якщо в 1990 році від 40 до 60% підприємств займалися інноваційною діяльністю, то в 2009-му цей показник знизився до 10%.
Сьогодні є політична воля до змінення ситуації. Але ці зміни проводяться непродумано. От, здавалося б, добре рішення: виділити в окрему структуру Держкомітет науки та інформатизації. Разом із тим департамент інтелектуальної власності залишився у підпорядкуванні Міністерства освіти та науки. Як результат — напруженість в управлінні такою складною сферою, як інтелектуальна власність.
Інший приклад. Закон про трансфер технологій зобов’язує створити у всіх міністерствах, відомствах, управліннях відповідні підрозділи. Коли в РНБО проаналізували ситуацію, виявилося, що майже ніде вони так і не організовані. Навіть у Національному космічному агентстві немає такого підрозділу.
Обнадіює те, що нинішня влада в усіх своїх документах робить ставку на інновації та науку. Система держуправління зобов’язана створити такі умови, щоб винахідникові було вигідно винаходити, щоб він одержував за свою працю гроші, а держава мала ресурс для нагромадження національного багатства. Інакше ми просто не зможемо конкурувати в цьому світі.
Довідка «УТГ»
Трансфер технологій — система передачі відкриттів і ноу-хау від винахідників у виробництво й далі на ринок. Умовно кажучи, за один стіл сідають винахідник, виробничник і фінансист, згодний вкласти кошти в перспективну, але ризиковану ідею. Головує тут експерт із інтелектуальній власності — ключова фігура переговірного процесу. Крім цих чотирьох, за столом незримо, а часом і цілком відчутно присутня держава, зацікавлена в розвитку науки та промисловості прискореними темпами за рахунок новітніх технологій. У такому складі вони обговорюють переваги та недоліки винаходу й вирішують, наскільки реально вивести його на ринок.
