Труба трьох президентів

Перехід багатостраждального нафтопроводу Одеса — Броди на плановий режим дозволить Україні спіймати відразу цілий табун зайців.

17 листопада має відбутися перше пробне прокачування нафти в аверсі через нафтопровід Одеса—Броди. 80 тис. тонн «чорного золота»  надійде до Білорусі, причому це буде не венесуельська нафта. Словом, листопад може стати визначальним не тільки для цієї багатостраждальної труби, а й для формування конфігурації системи енергетичної безпеки всього регіону, як мінімум, на найближче десятиліття.

Апологети реверсу

Нафтопровід Одеса — Броди побудований у 2001 році і  з’єднаний із магістральним нафтопроводом «Дружба». Проектна потужність цього, напевно, найскандальнішого українського енергетичного проекту —14,5 млн тонн нафти на рік, а експлуатаційна довжина — 667 км. Ним перед­бачалося транспортувати каспійську й казахстанську сировину в обхід турецьких проток із порту Південний під Одесою на НПЗ Східної й Центральної Європи й у Північну Європу через Гданьський порт.

Однак планам не судилося справдитися. Із 2002 по 2004 рік нафтопровід Одеса — Броди простоював: уряд України так і не одержав від нафтових компаній, які працюють на Каспії, гарантій із завантаження. Ситуацією скористалася Росія, яка від самого початку активно опиралася реалізації проекту. У серпні 2004-го Київ і Москва підписали довгострокову угоду про транзит нафти, але — у реверсному режимі. Сировина з нафтопроводу «Дружба» почала надходити в термінали українського порту Південний. Російська паливна компанія ТНК-BP пообіцяла в 2005-2007 роках прокачувати трубопроводом близько 9 млн тонн нафти марки Urals щорічно. Прибуток України від цих поставок оцінювався в $92 млн на рік. Крім того, ТНК-ВР надала «Укртранснафті» товарний кредит — 450 тис. тонн ­«чорного золота» вартістю $108 млн. під 8% річних. Кошти були видані на три роки. Реверс запустили вже через місяць після угоди.

Але в 2005 році Віктор Ющенко поставив завдання переорієнтувати Одеса — Броди на поставки каспійської нафти в Європу. Тоді ж президенти України й Польщі домовилися терміново добудувати трубу до Гданьська. Ці плани так і не було втілено.

Однак у жовтні 2007 року на енергетичному саміті­ ГУАМ було укладено­ корпо­ративний договір між державними нафтовими­ й нафто­транспортними ­компаніями Азербайджану (Socar), Гру­зії­ (Georgian Oil and Gas Corporation), Литви (Klaipedos Nafta), Польщі­ (PERN Przyjazń) і України (ВАТ «Укртранснафта») про приєднання до спільного польсько-українського під­приємства «Сарматія». Його створили ще 2004 року. «Укртранснафта» і PERN Przyjazń для залучення інвестицій у проектування й добудування нафтопроводу Одеса — Броди до польського Плоцька. Цією угодою ­перед­бачається створення коридору для транспортування каспійської нафти на європейський ринок через Азербайджан, Грузію, Україну й Польщу. Передбачуваний маршрут виглядає так: азербайджанська нафта надходить у грузинський порт Супса системою нафтопроводів, далі транспортується танкерами в Південний, а звідти доставляється в Європу «трубою» Одеса — Броди.

Апофеозом цієї «боротьби­ за нафту», яка навіть ста­ла­ частиною передвиборної кам­­панії в країні, було підписання Віктором Ющенком­ ­14 травня 2009 року указу­ про аверсний режим роботи ­нафтопроводу Одеса — Броди.­ І нехай за п’ять років так і не вдалося остаточно реалізувати проект, зате була проведена майже вся необхідна зовнішньополітична, пра­-
вова та організаційна робота. Залишалося тільки дочекатися сприятливої ситуації…

Друзі аверсу

Вирішальну роль у реалізації українського «проекту століття» відіграв президент Білорусі. Утім, російські президент і прем’єр — повно­цінні співавтори кардинальної зміни ситуації навколо нафто­проводу. Москва зробила все можливе, щоб досить жорстко й прямолінійно­ підштовхнути до «потрібного рішення» не тільки Мінськ, а й Київ.

По-перше, саме зусиллями­ Володимира Путіна й Дмитра­ Медведєва нафтопровід ­одер­­жав, напевне, найголовнішого союзника у своїй історії — Олександра Лукашенка, який в умовах найжорсткішого політичного й економічного протистояння з Москвою був змушений шукати альтернативу російській нафті. У результаті ще в травні цього року Білорусь почала поставляти для Мозирського­ НПЗ сировину з Венесуели­ через територію України.­ Цього року венесуельська нафта потрапляє в Білорусь із Одеси дуже дорогим маршрутом — залізничним транспортом. Якщо ж її транспортувати нафтопроводом Одеса­ — Броди, та ще й у великій кількості, то вийде набагато дешевше. Саме тому на початку листопада стало відомо про підписання між Україною та Білоруссю договору про прокачування венесуельської сировини на Мозирський нафтопереробний завод в обсязі до 8 млн тонн на рік.

Таким чином, лідер сусідньої держави зробив те, що було не по силах усім україн­ським прем’єрам — документально гарантував наповнення «труби». Після цього вести переговори з потенційними інвесторами стало набагато простіше.

По-друге, Росія цього року примудрилася поставити під великий знак питання економічну доцільність реверсу. Замість обіцяних 9 млн тонн нафти на рік обсяги транспортування становили менше 5. Лише 2007 року було прокачано 9 млн, і тільки тому, що «Укртранснафту» змусили вдвічі знизити тариф. По суті ті ж гроші, але вдвічі більше роботи. Цього року Росія взагалі залишила нафтопровід фактично сухим.

Із урахуванням дати запуску російського нафтопроводу БТС-2 (Балтійська трубопровідна система-2), наміченого на перший квартал 2012-го, стає зрозумілою активність і української сторони. БТС-2 остаточно й назавжди залишить без роботи нашу «трубу». Уже сьогодні можна говорити про те, що можливі економічні втрати Києва від переходу на аверсне використання нафтопроводу Одеса — Броди фактично наближаються до нуля.

Утім, якщо не брати до уваги можливе невдоволення Росії, позиція виглядає досить лукавою. Так, міністр енергетики Російської Федерації Сергій Шматко заявив, що Україна повинна погоджувати технологічні аспекти поставок нафтопроводом Одеса — Броди в аверсному режимі. На що наш міністр палива та енергетики Юрій Бойко того ж дня патріотично відзначив, що «ми можемо вибирати маршрути, які економічно вигідні Україні».

Власне кажучи, саме економічний інтерес і змушує­ українське керівництво ставити пряме завдання про ­запуск Одеса — Броди для ­поставки нафти з Каспій­­ського регіону (про що повідомив український Президент ­28­ жовтня на прес-кон­ференції, яка відбулася в рамках його зустрічі з азербайджанським колегою ­Ільхамом Алієвим). «Для України дуже важливо, що ми одержуємо нафту з Азербайджану на наші НПЗ, таким чином створюючи нову додаткову вартість, нові робочі місця, це має дуже важливе соціальне значення… Усі наші наступні кроки будуть спрямовані на те, щоб наповнити нафтопровід Одеса­ — Броди й запустити його в аверсному режимі», — сказав Віктор Янукович.

У свою чергу, за словами президента Азербайджану Ільхама Алієва, Баку готове приєднатися до проекту й має намір далі диверсифікувати експорт і збільшувати обсяги продажів нафти. У рамках партнерства з Україною для цього зроблені певні кроки: створена компанія «Сарматія», проводилися техніко-економічні дослідження, і каспійська нафта вже поставляється на українські заводи.

У пошуках нафти для нашої «труби» ми забралися досить далеко. На початку листопада відбулося­ засідання міжурядової українсько-сирійської комісії. Як заявив перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв, Україна зацікавлена налагодити ефективне співробітництво із Сирією у всіх галузях, але насамперед — у паливно-енергетичній, агропромисловій і транспортній сферах. На засіданні обговорювалася можлива участь українських компаній у розвідці й розробці сирійських родовищ вуглеводнів, а також поставці матеріалів і обладнання для її нафтогазової промисловості. Сторони домовилися створити СП із надання сервісних послуг у цій галузі.

Таким чином, Україна змушена докладати буквально титанічних зусиль. Звичайно, така цілеспрямованість може викликати тільки повагу, проте залишається запитання: чому ми знову й знову заганяємо себе в цейтнот, створюємо труднощі, а потім героїчно їх долаємо? Це питання можна адресувати абсолютно всім українським топ-політикам, які перебувають або у владі, або в опозиції — майже всі вони в той або інший час були «нагорі» і мали можливість впливати на долю проекту. Могли, але не захотіли подивитися на два-три роки вперед.

Довгоочікувана альтернатива

Для самої України запуск нафтопроводу Одеса—Броди в проектному режимі означає серйозний крок у вирішенні найнагальнішої проблеми диверсифікації поставок вуглеводнів. Тільки так наша країна зможе зламати російську нафтову монополію  на своєму ринку й почати деполітизацію енергетичного сегмента українсько-російських відносин.

Аверс нафтопроводу Одеса­ —Броди дозволяє Україні­ стати важливою складовою­ системи європейської енергетичної безпеки. І, таким чином, зробити великий серйозний ривок у своїй європейській інтеграції. А оскільки ніщо так не зближає, як взаємна економічна вигода, лише кілька таких проектів (наприклад, модернізація вітчизняної ГТС) здатні перетворити мрію України про членство в ЄС на мету, цілком досяжну у конкретні строки. Саме тому немає сумнівів, що «другого дихання» може набути ГУАМ, оскільки одержить солідний економічний базис. Причому можливе не тільки відродження інтересу до цього проекту з боку геополітичних центрів (ЄС і США), а і його розширення за рахунок Білорусі.

Можна не сумніватися, що успішна експлуатація нафтопроводу в проектному напрямку прискорить будівництво його відсутньої ланки — до Плоцька й прокачування ним ще декількох мільйонів тонн нафти. Тим більше, що будівництво вітки Броди — Плоцьк заплановане на 2011 рік, і вже до 10 грудня має бути готове техніко-економічне обґрунтування проекту.

Також слід згадати, що саме аверсний режим нафтопроводу може врятувати від остаточної стагнації західно­українські НПЗ. Їхні керівники у відкритому листі до українського керівництва вже вимагали забезпечити проектний режим роботи нашої «труби». Тоді вони повідомили, що одержали комерційні пропозиції про поставки легкої каспійської нафти для переробки загальним обсягом не менше 5 млн тонн на рік, відзначивши, що в їхніх підприємств є технічна можливість для прийому й переробки такої кількості «чорного золота».

Не менш важливо, що легка каспійська нафта дозволяє одержувати більш якісні паливно-мастильні матеріали, адже вона, на відміну від російської марки Urals, яку експортують зараз у європейські країни, цілком відповідає жорстким екологічним стандартам ЄС.

Утім, скептики можуть помітити, що відзначені вище вигоди — бонуси завтрашнього дня. Чи одержить наша країна економічні позитиви від аверсу найближчим часом? Безперечно. Наприклад, Україні щороку гарантовані кошти від транзиту 9 млн тонн венесуельської нафти в Білорусь.

Реалізація проекту свідчитиме про одну важливу тенденцію. Нафтопровід Одеса — Броди перетвориться на проект трьох президентів, кожний з яких тією або іншою мірою відіграв досить важливу роль у його долі. А це означає, що в діях нашої влади починає з’являтися спадкоємність. Особливо приємно, що вона стосується питання енергетичної безпеки.