Випробування виробництвом

Сперечаючись про газ, Київ і Москва серйозно займуться спільними енергетичним і авіабудівним проектами.

Усупереч сподіванням, ві­зит­ російського прем’єр-міністра­ Володимира Путіна­ в Київ не став ні проривною, ні визначною, ні навіть­ просто значущою (особливо­ на­ тлі українських перед­виборних баталій) політич­ною подією.  Проте на мос­ков­ського­ гостя в Україні­ чекали­ — хто з надією, а хто й зі страхом. У результаті помилилися всі.

Ні, безперечно, усіх правил і ритуалів, які відповідають новому періоду міждержавних відносин, було дотримано — взаємні компліменти пролунали, позитивна економічна динаміка озвучена, дружба продемонстрована. Майже все, як і раніше. От тільки учасники пере­говорів залишилися незадоволеними. Причому якщо представники України волю своїм почуттям не дали, то Володимир­­­ Путін улаштував такий собі демарш. Після засідання комітету з питань економічного співробітництва російсько-української міждержавної комісії в російського прем’єра мав відбутися обід із нашими політиками й провідними бізнесменами. Але там Володимир Путін так і не з’явився. Як і не вважав за потрібне приховувати свій поганий настрій під час фінальної прес-конференції.

Усе це свідчить не тільки про досить складний характер переговорів, а й про серйозні зміни у відносинах Москви й Києва.

Найважливіше з мистецтв

Для української влади ключовим у непростій справі налагодження відносин із північно-східним сусідом завжди було мистецтво домовлятися у сфері енергетики. Очевидно, що й зустріч із ­Путіним, яка відбулася наприкінці жовтня, мала вирішити багато проблемних питань саме в цій галузі.

Ще напередодні переговорів український прем’єр-міністр наполягав на необхідності перегляду газових контрактів, зокрема на скороченні базової ціни у формулі розрахунку вартості палива. Причому цього разу в Києва були додаткові аргументи, оскільки Україна­ приєдналася до Європейської енергетичної хартії й ухвалила закон про ринок газу. «Таким чином, змінилися і міжнародна правова, і внутрішня законодавча бази, які враховуються під час укладання й виконання угод про поставки й транзит газу. Угода, підписана попереднім урядом, зараз не відповідає чинному законодавству України, і це реальність, яку не можна проігнорувати.­ Треба шукати компроміс,­ і з урахуванням відновленого рівня взаєморозуміння й взаємної довіри з Росією, упевнений, що компроміс ми знайдемо», — наполягав напередодні зустрічі зі своїм російським колегою Микола Азаров.

Крім цього, інтерес нашої країни полягав у тому, щоб досягти з російською стороною домовленостей про умови транзиту російської нафти через українську територію. Москва хоче знизити ставку прокачування «чорного золота» територією України (із січня 2010 року вона зросла на 30%). Київ готовий вдатися до цього кроку в обмін на документально зафіксований мінімальний обсяг транзиту на рівні 25 млн тонн нафти на рік протягом 5 років.

Нема сенсу зайвий раз зупинятися на тому, що обидва питання надзвичайно важливі, якщо не сказати ключові для української економіки. Однак задовго до зустрічі стало зрозуміло, що цього разу переговори будуть дуже непростими. Так, ще наприкінці серпня Володимир Путін чітко визначив позицію уряду РФ: мовляв, Київ і так одержав достатню знижку на газ після підписання харківської угоди. Не все гаразд було й у питанні про нафтовий транзит. Інформоване джерело в українському уряді повідомило онлайн-виданню «Економічна правда» про те, що російська сторона зірвала підписання угоди про умови транзиту нафти через нашу територію під час 7-го засідання міжурядового російсько-українського економічного комітету. За його словами, Москва вихолостила текст документа, цілковито відмовившись від якихось зобов’язань щодо гарантованого завантаження нафтотранспортної системи України. Джерело відзначило, що у зв’язку з такою позицією росіян Київ буде змушений «шукати інші можливості».

Газові пузирі

Не дивно, що енергетична частина переговорів, по суті, була безрезультатною. Так, Росія й Україна парафували угоду про транзит нафти через територію України, що передбачає транзит 25 млн тонн російської нафти територією нашої країни протягом п’яти років. Однак реально діючий контракт так і не було підписано.

Ще неприємніше склалася­ ситуація з «газовими» пере­говорами. За підсумками зустрічі з Путіним Микола Азаров заявив, що ціна російського газу для України в першому кварталі 2011 року може становити $230 —235 за 1 тис. кубометрів. У третьому кварталі цього року вона становила $248,72, у четвертому досягне $252. Однак слова українського­ прем’єра спростував офіційний представник «Газпрому»­ Сергій Куприянов. За його словами, зараз ніяких нових домовленостей із газу з Україною нема. «У нас діє контракт, відповідно до якого визначається ціна. Вона коректується щокварталу за­лежно від того, як змінюються ціни на нафтопродукти. Тому ті оцінки, які звучать у різний час, ніяк одна одній не суперечать, а просто відбивають поточну ситуацію. ­Нія­ких нових домовленостей щодо ціни на газ на цей час у нас нема — просто йдеться­ про те, яка ціна вийде при розрахунку за формулою, що міститься в контракті», — сказав ­Куприянов.

Крилаті плани

Утім, назвати українсько-російські переговори провальними не можна. Микола­ Азаров і Володимир Путін­ підписали 2 протоколи й 9 угод. Найбільший резонанс викликають два документи — Угода про створення спільного підприємства між російським ВАТ «Об’єднана авіаційна корпорація» і українським державним підприємством «Антонов» і Угода між державним концерном «Ядерне паливо» (Україна) і ВАТ «ТВЕЛ» (РФ) про співробітництво під час організації в Україні виробництва ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000 за російськими технологіями.

Найбільш підготовленою й найнеобхіднішою для нашої країни експерти одностайно називають угоду про співробітництво в галузі авіабудування. Робота в рамках створюваного спільного підприємства допоможе відновити випуск літаків «Мрія» і «Руслан», ефективно продавати літаки Ан-148, Ан-140, Ан-70 і Ан-124, а також одержати багатомільярдні контракти на поставку повітряних машин російському міноборони й приватним авіакомпаніям. Це дозволить у свою чергу завантажити виробничі потужності в Україні. Як уважають експерти, СП дасть можливість заощадити гроші на закупівлі матеріалів і комплектувальних і забезпечить післяпродажний сервіс. А от поглинання одного партнера іншим не передбачається.

Однак навіть у цьому проекті є безліч підводних каменів. Для створення спільного підприємства державне підприємство «Антонов» спочатку має бути перетворене на акціонерне товариство й тільки після цього одержить можливість, відповідно до законодавства України, внести в статутний фонд активи. Тож сторони зробили тільки перший крок для організації повноцінного співробітництва. У той же час із Росії вже лунає безліч тривожних «дзвіночків», які загрожують завдати серйозної — якщо не непоправної — шкоди успішній реалізації угоди.

Наприклад, Росія перейшла до конкретних дій із заміни на літаках Ан-148 двигунів Д-436-148 запорізької «Мотор Січі» на SaM146 виробництва російського «Сатурна» і французької Snecma. Воронезький авіазавод одержав від «Ільюшин Фінанс Ко» літак­ для необхідного тестування. Без згоди української сторони ухвалити рішення щодо заміни агрегатів неможливо, однак експерти вважають, що Росія може вплинути на цей процес за допомогою політичних важелів. Крім того, у вересні відразу декілька російських інформаційних агентств опуб­лікували витяги з технічної презентації ДТК «Росія» —однієї з перших авіакомпаній, що почали експлуатувати перспективний ближньомагістральний літак Ан-148. У звіті затверджується, що експлуатаційні якості Ан-148 не можуть гарантувати достатнього рівня безпеки. Перші серійні літаки завжди мають «дитячі хвороби», а злив компромату на Ан-148, швидше за все, організував конкурент «Антонова» «Сухий» зі своїм проектом SSJ 100, говорять експерти. Тим більше, що порівняння першої серійної машини з надійністю Boeing і Airbus, які експлуатуються  протягом багатьох років, узагалі некоректне й виглядає неприхованою маніпуляцією.

Про проблеми проекту­ свідчить і той факт, що ще в середині серпня власник Національної резервної­ кор­порації Олександр ­Лебедєв запропонував українській владі викупити приналежний йому блокувальний пакет акцій лізингової компанії «Ільюшин Фінанс Ко» (ІФК). Спробу російського бізнесмена позбутися акцій із тривогою сприйнято в Києві. Адже ІФК займається ринковим просуванням літаків, заради серійного виробництва яких і планується об’єднувати авіабудівні потужності України й РФ.

Можна впевнено сказати, що реалізація українсько-російської угоди про спів­робітництво в галузі авіабудування стане справжнім тестом на здатність двох країн організувати й забезпе­чи­ти по-справжньому рів­но­­­правне співробітництво. Як­що не вдасться досягти успіху навіть у такій сфері,­ де обидві держави дійсно потребують об’єднання зусиль, говорити про вдале завершення інших проектів досить важко.

Випередити американців

Це ж стосується й іншої угоди — про співробітництво в атомній сфері. Уже кілька років для української влади одне із принципових і пріоритетних питань — створення в країні власного циклу виробництва ядерного палива для вітчизняних АЕС.

Ще у квітні Путін обговорював із Президентом Віктором­ Януковичем можливість будів­ництва в Україні заводу­ з випуску ядерного палива.­ Тоді сторони підтвердили лише взаємний інтерес до такого проекту. Тепер же російський «ТВЕЛ» і наш державний концерн «Ядерне паливо» підписали угоду про створення на території України спільного підприємства для виробництва ЯП для реакторних установок ВВЕР-1000 за російськими технологіями. Відповідно до домовленостей, завод може бути уведений в експлуатацію у 2012 році.

Правда, і тут є одна проблема. Як уважають експерти, російська сторона зацікавлена не так у завершенні будівництва (оскільки власноруч створює собі конкурента), як у можливості очолити процес, який не може зупинити. Не треба забувати, що в «Енергоатому» і американського Westinghouse також підписаний контракт, за яким у разі успішного ліцензування палива новий постачальник з 2011 року може одержати частину ринку, забезпечивши своєю продукцією три блоки Південно-Української АЕС, а в перспективі — і до шести блоків українських атомних станцій.

Кінець медового місяця

Очевидно, що саме від реалізації двох цих угод залежатимуть перспективи подальшого економічного співробітництва України і Росії. Або все-таки буде знайдено механізм, здатний забезпечити захист інтересів обох сторін, або ж почнеться неминуче згортання спільних високотехнологічних проектів.

Із цього погляду візит­ ­Володимира Путіна в Украї­ну був як ніколи знаковим.­ Він підбив рису під «медовим­ місяцем» Києва й Москви.­ Настав час важких переговорів і не менш важкої робо­ти. Саме від уміння домовлятися, брати до уваги­ націо­нальні й економічні інтереси партнерів і йти на розумні поступки залежить майбутнє українсько-російських економічних відносин.