Лікар Пі

Людину з неординарними здібностями можуть зрозуміти не всі.

Андрій Слюсарчук – нейро­хірург, доктор медичних наук, професор – більш відомий як Лікар  Пі через незвичайні  мнемонічні здіб­ності. Він двічі потрапив до Книги рекордів України. Останній рекорд — запам’ятовування 30 мільйонів знаків числа Пі­ після коми — установлений у 2009 році в столичному Українському домі в присутності авторитетної комісії. 

Однак Андрій Слюсарчук насамперед лікар. Працює нестандартно й ефективно, бачить проблему й розуміє людський організм  глибше, ніж багато інших. За словами колег, його діагнози точні, схеми лікування індивідуальні для кожного хворого, а фармакологічні комбінації вражають оригінальністю.

Утікши з дитбудинку в Москву (його батьки загинули в автокатастрофі, коли йому було  9 років), 12-літній вундеркінд із Вінниці вступив у Московський медуніверситет ім. М. Пирогова, там же захистив кандидатську, пройшов спеціалізацію з анестезіо­логії, реанімації, імунології та психіатрії.

— Згодом, захопившись гіп­нозом, я вирішив ґрунтовніше­­ вивчити психологію­­ й вступив у Санкт-Петербурзький університет на факультет ме­­­­­дичної психології. Але докторську все-таки захищав в університеті  Пирогова за своєю першою спеціа­лізацією.­ ­За сукупністю наукових праць рішенням ученої ради мені присвоїли звання професора.

Андрій Слюсарчук багато разів бував за кордоном, але не залишився там, хоча запрошували. В Україні йому­ обіцяли інститут мозку, центр нейрохірургії в клінічній лікарні «Феофанія», але… не­ склалося — нібито перешкодила криза. Багато хто вважає Слюсарчука «некерованим». Насправді він просто ексцентричний і самовпевнений. Може, тому не прижився ні у Львівському державному університеті сучасних технологій і менеджменту, ні в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. Шупіка. Обставини перетворили його на вільного художника, консультанта в галузі екстремальної медицини. Він працює в телефонному режимі й виїжджає лише у разі  найскладнішої, майже безнадійної ситуації. Професорові вдається вивести людей із найважчих станів, у тому числі з коми. Він знає не тільки як прооперувати хворого, а і як зробити, щоб той не залишився інвалідом (таке найчастіше буває після операцій на мозку). У Слюсарчука
є власна ефективна методика лікування дитячого аутизму — проблеми, яка ще до кінця не вирішена світовою наукою.

— В основі всього цього — дуже проста річ, — пояснює Андрій Тихонович, — уміння відчувати людей…

— Професор Слюсарчук вразив мене своїми знаннями­ в галузі нейрофізіології,­ — ділиться враженнями Павло­ Зубов, головний лікар­ луганського обласного лікувально-діагностичного об’єднання «Ме­­­­­­­діа», після візиту Андрія­­ Слюсарчука у скла­ді бригади київських нейро­хірургів для участі в надзвичайно складній операції на мозку. — Його феноменальна­ пам’ять містить величезний обсяг знань: десятки медичних книг, дію всіх препаратів за певних станів.

— Коли я лише починав працювати з пам’яттю, надзвичайно пишався собою, — говорить Лікар Пі. — Сподівався, що мої здібності дозволять мені бути ефективним лікарем. Але тепер, із віком,  можу сказати, що талант — це не подарунок долі, а скоріше покарання. На місяць я консультую в Україні й за кордоном 40—50 пацієнтів, від яких відмовилася офіційна медицина. Якби це було організовано в системі, я міг би навчати інших, адже в мене є наробітки, досвід, оригінальні методики.

У грудні 2009 року мрії Андрія­ Слюсарчука мало не справдились. Президент України підписав указ про створення інституту мозку, основними напрямами якого­ мали стати фундаментальні дослідження складних психічних функцій — мовлення,­ емоцій, пам’яті, творчості­ —­­­ як­ у здорових людей, так і­­ у хворих. Професор Слюсарчук­ сподівався під дахом нового­ інституту зібрати молодих, неординарних учених, випробувати хірургічне лікування епілепсії та паркінсонізму, психохірургічне втручання, наприклад, проводити операції, що позбавляють від наркотичної залежності, магнітостимуляцію — те, чим в Україні ніхто не займається, і багато чого іншого.

Однак інститут мозку так і не створений. Причина тривіальна: немає грошей. Зате звістка про те, що 38-літній Андрій Слюсарчук буде його директором, викликала в наукових колах обурення. Додав оливи до вогню і той факт, що професорське звання він здобув у Москві. Процедура нострифікації дисертацій в Україні — справа нешвидка й, за словами фахівців, складніша, ніж сам захист. Тому ­Слюсарчук вчинив геніально: за два місяці написав нову докторську дисертацію.

— Мені запропонували організувати й очолити науковий центр неврології, нейрохірургії у Феофанії, набрати колектив і впроваджувати новітні технології. Я розробив концепцію, чекав, оббивав пороги кабінетів. А потім виявилося, що замість центру відкрили відділення й призначили його керівником іншого.

Мені говорять: навіщо вам займатися медициною, ідіть рахуйте цифри…

До речі, професор Слюсарчук­ не згодний із твердженням, що людина використовує можливості мозку лише на 10%.

— Метаболізм мозкової тканини — дуже витратний для організму процес, і наївно думати, що еволюція дозволила б йому марнувати свої ресурси на формування й підтримку життєдіяльності такого масивного «недовантаженого» органа, — пояснює Лікар Пі. — У головному мозку немає жодної структури, ушкодження якої в результаті інсульту або травми не спричинило б у людини якого-небудь серйозного фізіо­логічного порушення.­ Мозок так улаштований, що затребувані знання лежать на поверхні, а інші — ніби губляться. Але будь-яка інформація назавжди залишає в мозку слід, вона просто захищена фільтрами. Підключивши мотивацію, людина може дістати її будь-якої миті й використовувати. Пам’ять — усього лише функція, яку можна розвивати нескінченно.

Лікар-мнемонік має ейдетичну пам’ять, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів протягом тривалого часу. Він застосовує для запам’ятовування такий собі керований транс, за допомогою якого можна успішно контролювати підсвідомість. Поєднавши ейдетизм і нейролінгвістичне програмування, Слюсарчук заявляє про власну методику, якою жваво зацікавилися за кордоном. Однак він не поспішає з від’їздом…