Інновації в законі
Науковий потенціал для побудови інноваційного майбутнього в Україні є. У дефіциті — послідовна та ефективна державна політика в цій сфері.
Україна 18 років тому взяла курс на побудову наукомісткої економіки. Перший український закон про наукову й науково-технічну діяльність був ухвалений ще наприкінці 1991 року, через кілька днів після Всеукраїнського референдуму про проголошення незалежності України. Про те, наскільки далеко ми просунулися в цьому ключовому напрямку та які наші перспективи, — в інтерв’ю з головою Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації академіком НАН України Володимиром Семиноженком.
У доповіді «Інноваційне майбутнє України», озвученій на ІІ міжнародному економічному форумі «Інновації. Інвестиції. Харківські ініціативи», В. Семиноженко, спираючись на сьогоднішні статистичні дані, визнає: наукомістка економіка в Україні так і не була розбудована. Із часом структурні деформації у напрямку сировинних секторів тільки заглиблюються, науковий потенціал згортається, а суб’єкти економічної діяльності демонструють стабільно низьку інноваційну активність. Не дивно, що позиції України у світовому рейтингу конкурентоспроможності стрімко погіршуються. За версією Всесвітнього економічного форуму в Давосі, тільки за 2008 рік Україна втратила 10 позицій, перемістившись із 72-го на 82-ге місце серед 133 країн. За підсумками 2009 року наша країна вже 89-та. Падіння відбулося за всіма найважливішими складовими — від якості інноваційного середовища до рівня технологічної готовності, тобто оснащеності новими технологіями. Певне погіршення ситуації відзначене й у сфері освіти України: початкова освіта посіла 66-те місце проти 60-го в 2008 році, вища — 46-те проти 43-го.
— Володимире Петровичу, які, на ваш погляд, основні причини невдач інноваційних реформ в Україні?
— Одна з них очевидна — це хронічна нестача коштів. Установлена законом норма бюджетного фінансування наукової та науково-технічної діяльності в 1,7% ВВП не виконувалася ніколи. Рівень наукомісткості ВВП України неухильно знижувався протягом усіх років існування держави. Так, питома вага фінансових витрат на науку в 2009 році становила 0,85%, у тому числі коштів державного бюджету — 0,37%.
Не менш важливим чинником є те, що впровадження інновацій і розвиток науково-технологічного сектора в Україні залишаються витратними, невигідними й нерентабельними. Стимули до розвитку інноваційної активності суб’єктів економічної діяльності, які закладалися в деякі закони України, так і не перетворилися на цілісну систему. Державна політика в цій сфері була дуже непослідовною. Досить згадати приклади призупинення або скасування відповідних статей законів України «Про інноваційну діяльність» і «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків».
Не можна не згадати, що підприємства України не мали й не мають доступу до дешевих фінансово-кредитних ресурсів, які конче необхідні для розвитку інноваційного сектора. Ліквідовано Державний інноваційний фонд. Державний фонд фундаментальних досліджень зведений нанівець. Реально діючих венчурних фондів, як відомо, у нашій країні майже не існує. А тим часом ж такі ресурси в розвинених країнах світу є потужним інструментом інноваційної діяльності. Нарешті, негативну роль відіграє багаторічне згортання внутрішнього ринку — дається взнаки низька платоспроможність населення й суб’єктів господарювання, а також розширення тіньового сектора. Не дивно, що рівень затребуваності результатів наукових досліджень увесь час знижується.
— У підсумку…
— У підсумку торік інноваційною діяльністю в промисловості займалися 12,8% від кількості обстежених підприємств. Тим часом мінімально необхідним в умовах сучасної економіки є показник у 25%, а середньоєвропейський рівень інноваційної активності перевищує 40%. В Ірландії він становить аж 74%. Абсолютно всі дані свідчать про неефективність і непослідовність державної науково-технологічної та інноваційної політики, а в останні роки — про її фактичну відсутність.
— Зараз ви — голова новоствореного Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації. Як було заявлено, він є спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Чи можна очікувати тут якихось зрушень?
— Упевнений, що створення держкомітету означає перехід до активної, інтенсивної та послідовної ролі держави в розвитку економіки на інноваційних принципах. Наведу кілька прикладів, які свідчать про обґрунтованість нашого підходу до цієї проблеми, у тому числі в законодавчій сфері.
Щоб забезпечити більшу ефективність Закону України «Про інноваційну діяльність», ми ініціювали внесення в нього змін, які повинні привести до того, що суб’єктам господарювання буде вигідно фінансувати наукові дослідження та розробки. Держкомітет підготував і представив Міністерству фінансів пропозиції в Податковий кодекс, які повинні стимулювати інноваційну активність вітчизняних підприємств. Передбачається також відновити пряму фінансову підтримку інноваційної діяльності через різноманітні ринкові інструменти, які дозволяють залучити інвестиції приватного капіталу в цю ризикову, але одночасно й перспективну сферу економіки. Таку практику вже активно застосовують наші сусіди з СНД — Казахстан і Білорусь.
Попереду в усіх нас багато й інших справ. Треба створити конкурентне середовище в науково-дослідній сфері, розробити Інноваційний кодекс, підвищити якість вищої освіти, визначити пріоритети в науці, техніці, технологіях тощо.
— А що буде з державною цільовою економічною програмою «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009—2013 роки», яка поки не виправдовує покладених на неї надій?
— Вона почне працювати. Її повноцінна реалізація дозволить значно активізувати інноваційну діяльність, насамперед на регіональному рівні. Так, наш комітет має намір розвивати національну мережу трансферу технологій. Її завданням буде передача технологій від науки промисловим секторам економіки, а також пошук партнерів для кооперації в розробленні та впровадженні нових наукомістких технологій. Базовими для створення такої мережі стануть передані в управління держкомітету регіональні центри науково-технічної та економічної інформації.
— Володимире Петровичу, яким ви бачите інноваційне майбутнє України?
— У 2015 році — 50-те місце України в рейтингу світової конкурентоспроможності. І 20-те — у 2020 році.
