Наче в шовках
Чи змусять наших можновладців жорсткі умови кредиту МВФ подумати не тільки про латання дір.
Нам знову дали грошей. Міжнародний валютний фонд, усупереч погано приховуваному бажанню назавжди «забути наш номер телефона», виділив Україні черговий транш. Правда, цього разу не за обіцянку виправитися «потім», а в обмін на серйозні, якщо не сказати катастрофічні, поступки — підвищення пенсійного віку й збільшення ціни на газ для населення. Словом, наші взаємини з Фондом вписалися в схему «Лови сокиру!» — «Га…».
Єдиною розрадою може бути хіба що клятвена обіцянка влади чотири п’ятих суми кредиту віддати на модернізацію та розвиток. Мовляв, потім надолужимо…
«Сокирка» від МВФ вийшла важкою і, звичайно, стала чудовим приводом для стрясання політичного повітря. Адже діючий Президент України з товаришами перемогли на виборах не в останню чергу завдяки непохитній упевненості, що все буде «ок» без усяких там непопулярних заходів і затягування пасків. Але ми не про політику — кредит усе-таки взяли, тарифи підвищили, й із цим якось треба жити далі. Хоча б подумати про те, куди витратити гроші, які дісталися такою ціною.
«Грецький шлях» або «золото-діаманти»
Версія влади. Нардеп Михайло Чечетов: «І Сергій Тігіпко сказав, і Микола Азаров сказав, що «проїсти» тільки 20 відсотків — це загальна позиція влади». І оптимістично додав: «А решта — на модернізацію, валютний резерв. Як сказав Азаров, на інноваційні проекти. Це саме те, що рухає економіку вперед, на розвиток». Дещо пізніше Азаров з Тігіпком таки уточнили, що мається на увазі під розвитком. Прем’єр-міністр країни мріє «про серйозну програму модернізації економіки» й особливо — про енергозбереження. Тігіпко більш приземлено зібрався поповнювати у такий спосіб золотовалютні резерви Нацбанку. Плюс погасити частину зобов’язань з узятих раніше кредитів.
Версія опозиції. Кредит від МВФ — суцільний негатив. Юлія Тимошенко риторично запитала: нас за 5 позичених мільярдів усіляко лаяли, а тут 15 з копійками — і все гаразд? До того ж припустила, що солідна частина отриманого піде на виплату боргу за газ перед «РосУкрЕнерго», який казна-звідки взявся, і навіть звернулася із закликом до Фонду не давати на це грошей.
Одне слово, усе передбачуване, якщо мати на увазі підґрунтя політичне. А що з технічним боком питання? Куди й скільки потрібно коштів на модернізацію економіки/виробництва й чи є шанс, що вони туди дійдуть узагалі?
За словами того ж Тігіпка, зовнішній борг України досяг $40 млрд. Віце-прем’єр скорботно передрік, що коли нічого не вдасться змінити, то країна покотиться «грецьким шляхом», тобто фактично стане банкрутом. Отже, треба терміново щось робити й серед іншого інвестувати гроші так, щоб потім заощаджувати й заробляти.
Фактично всі експерти, до яких ми звернулися із проханням прокоментувати питання подальшого застосування фондівських коштів, висловлювали, м’яко кажучи, сумнів у «розвитку». Проте дещо нам дізнатися вдалося, зокрема, щодо згаданого Миколою Азаровим енергозбереження. Президент Київського енергетичного клубу Олександр Тодійчук уважає, що тут треба чітко розставити пріоритети.
— Насамперед — комунальна сфера. Якщо населення одержує газ власного видобутку, то комунальники — мікс із українського та російського палива, — говорить експерт, — туди постійно йдуть дотації. До речі, коли мене запитують, чому подорожчав газ для населення, відповідаю: ви не запитуйте чому, поцікавтеся краще, куди підуть гроші.
За словами Олександра Тодійчука, модернізація газоперекачувальних станцій дасть економію 2 млрд кубометрів щорічно. Таких прикладів можна навести безліч, але основна проблема, на думку нашого співрозмовника, та ж…
— Людям, які приходять до влади, надзвичайно важко опиратися спокусі попрацювати за «тіньовими схемами». На жаль, у нас немає політики прозорості щодо цього. Якщо хоча б частину цих грошей ужити на впровадження енергозбережних технологій у бюджетному секторі, газовому господарстві тощо, це буде чудовим прикладом, — підсумовує Тодійчук.
Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин трохи остудив запопадливість більшості, яка в темі, розумно поділити гроші. За його словами, у коштів, що виділяються Міжнародним валютним фондом, є абсолютно чітке призначення, яке не допускає хитань «управо-вліво» — підтримка платіжного балансу, іншими словами — стабілізація. Вони можуть піти на допомогу національній валюті, використовуватися в ситуації, коли треба вирішувати проблеми із критичним імпортом, і на обслуговування зовнішніх боргів. Окремі домовленості допускають, що частина цих грошей може перейти в розпорядження Кабміну, але лише в крайньому випадку.
Говорили-балакали… Пригадується із цього приводу історія після продажу «Криворіжсталі», яка плавно перейшла в істерію, коли мало не кожний чиновник уважав своїм обов’язком уголос помріяти, куди б краще вкласти отримані від заморського покупця мільярди. Кудись, напевно, витратили…
Кабала в головах
У нашій країні, утім, як і в багатьох інших, більш ніж досить тих, хто любить розмірковувати про всесвітні змови, які досягають мети шляхом боргового «закабалення» конкретних держав. Особливо при цьому перепадає МВФ та іншим інтернаціональним інституціям, які нібито здійснюють свої «злочинницькі задуми», видаючи кредити країнам третього світу. Інакше, мовляв, навіщо давати гроші Україні…
Я в такому випадку згадую коментар експерта Інституту міжнародної економіки Рустема Жангожа, з яким довелося розмовляти в розпал кризи, коли нашій країні передрікали дефолт. «Україну будуть утримувати під руки будь-що, оскільки її банкрутство створить надзвичайно серйозні проблеми для економіки всього регіону. Нам видаватимуть кредити й робитимуть усе можливе, щоб ми втрималися на плаву», — припустив тоді Жангожа. Зараз ми переконуємося в правильності цих слів.
Треба розуміти, що XXI століття — час стрімкої глобалізації й тотального взаємозв’язку національних економік і галузей. «Діри» треба зашивати спільно, у чому ми могли переконатися на прикладі тієї ж Греції, фінансові проблеми якої викликали найбільш скорботні думки. Однак лідери ЄС і міжнародні організації змушені були дати багато мільярдів, щоб не захлинутися самим через декілька місяців.
А що таке, власне, кабала? Це коли, скажімо, селянинові дають навесні карбованець і говорять: восени віддаси два, або заберемо коня. А без коня, самі розумієте, селянинові ніколи не відробити. Саме за таким принципом українські «коні», тобто стратегічні підприємства, можуть незабаром відійти відомо кому. У випадку із МВФ заводи й фабрики ніхто не відбере — дали грошей, спробуйте їх відбити на виробництві.
Інша річ, що такі нюанси розслабляють наших можновладців, упевнених: якщо не МВФ, то Брюссель або Москва вкотре дістануть «із гаманця» гроші, запечатають у конверт і надішлють у Київ. А ми їх знову радісно «проїмо»…
Убити в собі утриманців
Відчайдушно не віриться, що хоча б п’яту частину від знову отриманих п’ятнадцяти мільярдів буде вкладено за принципом «не заривай свій талант у землю». І річ не в якихось злих намірах тих, хто «нагорі», а в катастрофічному невмінні розпорядитися позиченим, що спричинено розслабленістю через упевненість, мовляв, однаково врятують. Це стосується, до речі, не тільки нинішньої влади, а й усіх попередніх Кабмінів. Утім, цього разу є шанс, що утриманська ситуація зрушить з місця — у МВФ теж не дурні люди, і жорсткі вимоги щодо тарифів, податків і пенсійного віку змусять декого напружитися. Хоча б заради того, щоб із тріском не програти на виборах.
