Єва із клітини

Подальші дослідження в галузі клонування людини необхідні. Питання — з якою метою…

Улітку 2000 року компанія Clonaid оголосила про запуск першої програми клонування людини. Ця новина спричинила не тільки прогнозовану хвилю обурення широкого загалу, а й серйозні наукові дебати — як про етичність таких досліджень, так і про їхню принципову можливість. Що змінилося за минулі десять років?

Заборонити не можна дозволити

На відміну від деяких європейських країн, де такі розробки на той час були заборонені на законодавчому рівні, у США всього лише діяв мораторій на їхнє фінансування з федерального бюджету. На заклик прихильників біоетики ввести повну заборону тодішній президент Білл Клінтон відповів, що він не має права забороняти приватним лабораторіям розпоряджатися їхніми власними коштами. Утім, за наявною в преси інформа­цією, Clonaid мав «лише» $2 млн — менше бюджету легальної програми клонування собаки, яку розпочав Техаський університет. І громадськість потроху заспокоїлася.

Аж раптом через два з половиною роки керівник Clonaid доктор Бріджит Буассельє шокує світ заявою про народження першої людини-клона. Дівчинку, звичайно, назвали Євою. Правда, ні 31-літню маму, ні маля пресі не показали. Так само як і зразки ДНК обох — генетикам, яким кортило переконатися в їхній ідентичності… Більш того, перевірка виявила, що неодмінний атрибут будь-якого серйозного експерименту — лабораторний журнал — у Clonaid у необхідному обсязі не вели. У результаті багатообіцяльна лабораторія, окремі прилади якої експерти визнали справжніми «витворами мистецтва» (величезні суми в оснащення компанії вклали зацікавлені в клонуванні бізнесмени — бездітні або ті, в кого померли близькі), втратила наукову репутацію й потонула в морі скепсису.

Потім було ще багато заяв про десятки клонів, що народжуються й готуються до народження в усьому світі — у Голландії, Ізраїлі, Кореї, але реакція на них із боку колег щоразу ставала стриманішою. А на довершення компанія представила на ринок біомедичного обладнання унікальний прилад — «розщеплювач ембріональних клітин RMX 2010». В антирейтингу бізнес-проектів від CNN «Немає слів-2003» це диво техніки посіло четверте місце — як «хитромудрий пристрій вартістю $9200 з нікому не відомим призначенням».

Які уроки цієї історії восьми­річної давнини? Конкретна нау­ково-виробнича фірма в лічені дні здобула всесвітню популярність, щоправда, скандальну. Широкий загал довідався про таємниче вчення раелітів, які вірять у створення людства позаземною суперцивілізацією й проповідують клонування як перший крок на шляху до безсмертя й зближення з космічними «праотцями». Саме ця течія, як виявилося, стоїть за діяльністю Clonaid. Але людство в цілому теж здобуло чималу користь — проблема клонування homo sapiens вийшла на рівень глобальних політичних рішень.

8 березня 2005 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила декларацію про клонування людини, у якій закликала держави «заборонити всі форми клонування людей такою мірою, у якій вони несумісні з людською гідністю й захистом людського життя». Тим же своїм членам, які не знають, куди діти гроші, ООН настійно порекомендувала у фінансуванні медико-біологічних досліджень зосередитися на «невідкладних глобальних проблемах: ВІЛ/СНІДі, туберкульозі й малярії». Дискусії під час підготовки тексту документа наочно показали, що кожен діє відповідно до власного досвіду: Велика Британія, Росія та Японія пропонували не рубати  з плеча — залишити деякі форми клонування, але США наполягли на цілковитій забороні.

Безперечний загально­людський мінус скандального клонування людини фахівцями з Clonaid, якого, швидше за все, не було — хвиля тотальних заборон на дослідження в цій галузі, яка прокотилася світом. Логіка законодавців зрозуміла: простіше заборонити обидва види клонування, ніж контролювати терапевтичне, яке ризикує перейти в репродуктивне. Як то кажуть, хто обпікся на окропі, той і на холодну воду дмухне.

Коли мета, а коли й засіб

Клонування зазвичай ділять на репродуктивне й терапевтичне. Із технологічної точки зору принципової різниці між ними немає — відмінність полягає в призначенні. Репродуктивне клонування має на меті ні багато ні мало створення нового індивіда — із власними ім’ям і прізвищем, громадянськими правами та обов’язками.

Терапевтичне клонування такої амбіційної мети не має: людський клон у цьому випадку — скоріше засіб, а не мета. Розвиток ембріона-клону переривають на чотирнадцятий день для того, щоб взяти з нього генетично ідентичні «прабатьківські» стовбурні клітини. Ці клітини ще не стали на шлях диференціації та спеціалізації; і хоча спектр їхніх можливостей не безмежний (породити клітини будь-якого типу може тільки запліднена яйцеклітина, а також клітини — продукти її декількох перших поділів; так народжуються однояйцеві близнюки), вони здатні розвиватися в багатьох напрямках. У дорослої людини стовбурних клітин дуже мало — 1 на 5—8 мільйонів, а от в ембріона їх багато — кожна десятитисячна. Для хворих із багатьма серйозними генетично обумовленими захворюваннями стовбурні клітини, до того ж ще й власні, які не відчужуються імунною системою, — дійсно знахідка, а найчастіше просто останній шанс. От чому сучасна медицина покладає на терапевтичне клонування величезні надії. Недарма один з авторитетніших журналів «Science» включив це відкриття в трійку найзначніших досягнень біології XX століття разом із установленням дволанцюгової спіральної структури молекули ДНК і розшифруванням людського генома.

Поспішати не кваплячись

На щастя, істерія поступово вщухла. Навіть у США, де історія набула широкого суспільного резонансу, заборону на терапевтичне клонування було знято 2009 року. В Україні розробки в галузі одержання й застосування стовбурних клітин «під роздачу» не потрапили — закон від 14 грудня 2004 року виважено заборонив виключно репродуктивне клонування людини. Цей же нормативно-правовий акт припинив використання України як наукового полігону, заборонивши ввезення у країну клонованих людських ембріонів.

Сьогодні багато країн, при­міром, Німеччина, Франція, Японія, починають розуміти необхідність подальших дослід­жень у галузі клонування людини. Тому відповідні національні законодавчі акти формулюють обережно: не як безапеляційні заборони, а як тимчасові — «до з’ясування обставин» — мораторії. Цим шляхом пішла й Росія, ухваливши федеральний закон «Про тимчасову заборону на клонування людини». Цікаво, що під клонуванням і в російському, і в українському законі пропонується розуміти «створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини», тобто тільки репродуктивне клонування, та й то із застосуванням конкретної методики. Чи навмисно це зроблено — можна тільки здогадуватись, але такий хід в умовах нездорового інтересу навколо проблеми здається цілком розумним і виправданим: уточнення в тексті дає дозвіл на стратегічні дослідження в галузі стовбурних клітин, і в той же час широка назва заспокоює представників громадськості, яких не надто цікавлять тонкощі: мовляв, ні-ні, клонування в нас у країні немає!

Подальші дослідження в галузі терапевтичного клонування необхідні. Тільки на людині експериментувати поки рано — молекулярні механізми взаємодії пересадженого від донора ядра із цитоплазмою «прийомної» яйцеклітини вивчені ще недостатньо. У методик, які є в розпорядженні сучасної науки, дуже низький ККД: знаменита клонована ягничка Доллі — єдина удача з 300 спроб. Та й сама Доллі хворіла на невластивий вівцям поліартрит і прожила лише 6 років.

Компетентно

Геннадій Бутенко
Академік НАМН України, член-кореспондент НАН України, директор ДУ «Інститут генетичної та регенеративної медицини НАН України»

— Є старий спосіб від­тво­рення людини, для того немає потреби поки що, дякувати Богові, займатися клонуванням. Поки що з усіх поглядів це не припустимо.

Думка експерта

Євген Свердлов
Екс-директор Інституту молекулярної генетики РАН

— Результати дослідів із клонування тварин показали, що в більшості випадків виявлялися різні аномалії розвитку. А життя клонованої людини стане жахом, бо вже в 30 років вона зробиться старою.