«Розстріляні» цілики

За кілька хвилин без жодних попередніх ознак, які зазвичай супроводжують обвали землі, площа в 16 гектарів перетворилася на суцільну воронку обсягом у 7 млн кубів. Загалом зсунулося 40 млн кубометрів гірських порід. В історії  Кривбасу ще не було таких техногенних катастроф.

Очевидців аварії, на чиїх очах ламалися й провалювалися під землю дерева, дороги, стовпи електропере­дач, особливо вразила одна дивна обставина: вироблені порожнини шахти ім. Орджонікідзе, яка входить до складу Центрального гірничо-збагачувального комбінату, провалювалися в моторошній тиші. Хоча, як говорять фахівці, таким самообваленням передує тривалий, у кілька годин, досить гучний гул гірського масиву. Але вранці 13 червня земля мовчала, миттєво вкрившись величезними тріщинами й провалами глибиною від 10 до100 м.

У зону обвалення, яка захопила промислову шахтну площадку, потрапили чотири автомобілі. В одному з них був співробітник Науково-дослідного гірничорудного інституту (НДГРІ, м. Кривий Ріг), який проводив сейсмо­моніторинг території та загинув на місці події…

Ушкоджено 4 км автомобільних доріг, виведені з ладу газопровід високого тиску, електропідстанція, лінії електропередач. Уся інженерно-технічна інфраструктура вже майже відновлена. Провал оточений і контролюється силами нарядів міліції. Тріщини мало не впритул наблизились до адміністративної будівлі шахти (де, до речі, проходять засідання спеціальної та науково-технічної експертної комісій). За прогнозами НДГРІ, руйнування території перебуває в динамічному стані й збільшуватиметься. З якою швидкістю й у якому конкретно напрямку — учені не можуть точно сказати, однак запевняють, що розташованим поблизу житловим будинкам села Горького ніщо не загрожує.

Утім, до прогнозів цього інституту тепер усі ставляться більш ніж скептично. Адже його співробітники не менш оптимістично запевняли, що провал тут може статися лише років через 12, а в найближчі 4 роки ця територія взагалі не становить ніякої небезпеки — конструктивні елементи колишніх виробок стійкі, як і весь гірський масив. Про це за 10 днів до катастрофи інститут дав черговий офіційний висновок.

Тому шахта працювала у звичайному режимі. Того злощасного ранку там вели планові підривні роботи, використавши під землею 65 тонн грамоніту. За інформацією експертів, потужність вибуху, після якого майже відразу стався обвал, була не максимальною — у 200 тонн. Він лише ініціював аварію й не міг стати її причиною.

У будь-якому разі, шахті з вибухом дуже пощастило. На час його проведення видобуток руди, як належить, призупинили, у виїмки нікого не пускали — ніхто й не потерпів.

Зараз експертна комісія, до якої ввійшли фахівці провідних галузевих інститутів країни, установлює справжні причини обвалення. Тим часом співробітники НДГРІ (а саме цей інститут давав рекомендації шахті з відпрацьовування рудних покладів, погоджував проекти робіт, протягом багатьох років здійснював авторський нагляд за їхнім дотриманням і не зафіксував при цьому ніяких серйозних відхилень) намагаються представити ситуацію як якийсь природний катаклізм таємничого походження. «Напевно, щось під землею було вже на межі, а вибухи тільки прискорили процес», — заявив завідувач відділу підземних гірничих робіт і гео­механіки інституту доктор технічних наук  Володимир Цариковський.

Такий містицизм і цілковите невідання дивним чином охоплюють учених науково-дослідних і проектних інститутів щораз, коли трапляється масштабна промислова аварія. Не менш піддані йому в таких ситуаціях і виробничники, які відразу починають запевняти себе, громадськість і органи влади, що неухильно дотримувалися всіх технологічних норм і правил безпеки, а також наданих їм наукових рекомендацій із ведення виробничого процесу. Тому, мовляв, усі питання — до науки.

У представників спеціальної та експертної комісій із розслідування причин і обставин аварії на шахті ім. Орджонікідзе питань і до тих, і до інших нагромадилося багато. Насамперед, з технології ведення робіт і їхнього наукового супроводу. Приміром, чому після виходу з ладу частини спостережних свердловин інститут не вніс пропозицій комбінату з буріння нових? Чому у звітах науково-дослідних робіт ніколи не розглядався варіант виходу воронок на денну поверхню, попри фактичні дані спостережень про підвищення рівня склепіння обвалення порід?

А головне — хто запропонував і хто дав згоду підприємству, у порушення первісних проектних вимог відпрацьовування родовища за поверхово-камерною схемою, залишити тільки один запобіжний цілик замість передбачених проектом трьох? Адже цілики — недоторкані в процесі видобутку досить значні масиви руди (магнетитових кварцитів) — саме й залишали спеціально для того, щоб запобігти обваленню денної поверхні шахтного поля, розділяючи ними утворені після виймання підземні порожнини. Треба розуміти, з ліквідацією ціликів обсяги видобутку руди на шахті відразу збільшилися без особливих капітальних витрат. Але при цьому відповідно збільшилися й обсяги підземних камер. А природа, як відомо, порожнечі не терпить…

Колись «розстріляні» (на слензі гірників — підірвані) за згодою НДГРІ цілики не тільки розвіюють туман містицизму у всій цій історії. До всього вони напевно змусять керівників гірничо­добувних підприємств, а також учених галузевих НДІ та проектних інститутів тепер дуже шанобливо ставитися й до таких от запобіжних ціликів (виключно за рахунок яких тримається весь Кривбас, що стоїть на порожнинах), і до проектів видобутку корисних копалин.

* * *

Прокуратура Терновського району Кривого Рогу порушила кримінальну справу за фактом аварії та загибелі працівника НДГРІ. До науки ніхто претензій поки не пред’явив…

Комментують фахівці

Віктор Дербас — виконуючий обов’язки генерального директора ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»: «Ми виконували всі роботи відповідно до рекомендацій інститутів».

— Я не припиняю запитувати в себе одне й те саме: чому планова робота привела до такого результату? Відповіді поки немає ні в кого. Сподіваємося незабаром її почути від експертної групи, до якої входять світила галузевої науки, фахівці гірничої справи. Я ж бо за фахом збагачувач.

— У будь-якому разі ви, як керівник підприємства, повинні були зробити все можливе, щоб не допустити масштабної аварії.

— Як керівник підприємства, я мав організувати й забезпечити виробничий процес відповідно до встановлених правил, норм і рекомендацій галузевих інститутів, насамперед НДГРІ й «Кривбаспроекту». Що ми й робили. Це однозначно.

— Отже, причина катастрофи — у цих рекомендаціях?

— Не буду робити якихось гучних заяв, ганьбити й обвинувачувати науку в тому, що сталося. Але всім нам — виробничникам (я говорю не тільки про ЦГЗК), ученим, представникам органів влади — необхідно об’єктивно й ретельно розібратися із цим випадком. По-перше, щоб запобігти такому надалі. По-друге, щоб зрозуміти, як нам тепер організувати відносини з галузевими інститутами. Де гарантія, що їхні рекомендації знову не призведуть до таких наслідків? Після цієї аварії такої гарантії немає. І це стає надзвичайно серйозною проблемою Кривбасу. Повторюю: ми, виробничники, послуговуємося розробками вчених, і наше завдання — виконувати всі дії й визначати виробничу стратегію відповідно до їхніх рекомендацій.

— Думаю, тепер, Вікторе Георгійовичу, ваші колеги — насамперед керівники гірничодобувних підприємств — дійсно замисляться над тим, чи варто залучати вчених вагомими аргументами до наукового обґрунтування певних виробничих завдань, які обіцяють миттєву вигоду, нехай навіть ціною високої ймовірності аварії з людськими жертвами та втратою основних фондів. Адже хтось явно попросив співробітників НДГРІ дати дозвіл на «розстріл» охоронних ціликів, щоб без зайвого клопоту збільшити обсяги видобутку.

— Якщо припустити, що таке взагалі можливо, тоді відповідати має той, хто робить таке замовлення. Цікаво, для чого керівникам підприємств створювати собі додаткові складнощі, замовляючи свідомо негативний результат, який призведе до людських жертв, недовироблення, зрештою, до втрати іміджу підприємства? Жоден керівник на це не погодиться. Це виключено. Це абсурд.

— Проте ми от буквально стоїмо на цьому абсурді, за два кроки від гігантської воронки, і ніхто зі стовідсотковою впевненістю не скаже, що зараз під нашими ногами не почне провалюватися земля.

— Як би то не було, я особисто таких випадків «наукових замовлень» не знаю. До того ж давайте подивимося на ситуацію з іншого боку. Керівник підприємства — менеджер, він, як правило, не вузькопрофільнй фахівець. Для того й існують учені, які обіймають певні посади, мають звання, знання, досвід, увесь необхідний інструментарій для того, щоб давати або не давати виробничникам ті або інші висновки й дозволи.

Так, після цього випадку наші колеги, які далі працюватимуть в підземному Кривбасі, набудуть практичного досвіду, на підставі якого вони вже зможуть по-іншому, більш критично, оцінювати рекомендації вчених. Звичайно, краще б цього досвіду не було взагалі. Краще працювати на запобігання таким ситуаціям.

— Що буде із шахтою і як позначилася аварія на роботі комбінату?

— Нам важливо, щоб шахта залишилася діючою. Але поки не буде гарантована безпека експлуатації, ми її не відкриємо. Зараз власними силами ведемо ремонтно-відбудовні роботи. Спеціальна група, яка входить до складу управління комбінату, обраховує завданий аварією збиток.

ЦГЗК працює стабільно, плани виконуються. Так, аварія частково вивела з ладу сировинну базу. Але ми завжди вважали, що не повинні залежати від якогось одного активу. Поки тривають відбудовні роботи на шахті, перекинули відповідне навантаження з видобутку руди на наші кар’єри. Рудою ми забезпечені.

Євген Бабець — директор ДП «Науково-дослідний гірничорудний інститут»: «Рішуче відкидаю всі обвинувачення в продажності наших учених».

— Те, що трапилося, було для нас шоком. Загинув наш співробітник. Ніхто не очікував такого. За прогнозами вчених нашого інституту, обвалення мало статися через 12—15 років. При цьому ми передбачали на безпечну роботу 4 роки, а потім треба було дуже серйозно й інтенсивно досліджувати й весь час спостерігати за територією, де невблаганно тривав процес зрушення гірської маси. Але зазирнути всередину землі неможливо…

Звичайно, сьогодні за фактом можна й треба шукати причини й винних у аварії. Хоча знайти й те, й інше дуже складно. Бо тут, як на мене, винних немає. Це нещасний випадок, техногенна катастрофа, спричинена нагромадженими залишковими напругами у склепінні камери. Треба враховувати всі чинники. Цього року була сніжна зима, на шахті добували руду. Все це, можливо, і інтенсифікувало процес обвалення.

Дався взнаки  закон великих чисел. Камера, яка обрушилася, — унікальна і єдина в Європі, розміри її, думаю, ще не повністю оцінені. Адже вийнято 8 мільйонів кубів гірської маси. Закон масштабування не застосовний до таких величезних порожнин.

Утім, я говорю зараз як пересічна людина. До розв’язання експертної комісії як учений не хочу висловлювати свою думку. Зазначу лише, що галузева наука сьогодні в нас занедбана. На те багато причин. Вона катастрофічно старіє. Середній вік учених у наших інститутах — 65—75 років. А за існуючої системи фінансування в нас немає можливості ні взяти, ні втримати молодих фахівців.

Ще одна нагальна проблема — податки. До 2004 року були певні пільги. Ми не знали, що таке ПДВ, податок на землю. Сьогодні земельний податок, забираючи третину коштів, які ми заробляємо, нас просто задушить. Якщо з нас його не знімуть, ми можемо протягом півроку збанкрутувати. До того ж ми платимо наукові пенсії, утримуємо соціальну сферу. У нас чудова бібліотека, величезний фонд патентної бібліотеки, на що теж потрібні чималі гроші.

Але, напевно, найголовніше в цьому переліку проблем те, що наукою сьогодні керують не технічні фахівці, а економісти, які визначають доцільність проведення конкретними вченими роботи не за їхньою кваліфікацією, а за сумою грошей, запитуваних у замовника. Це моя думка, і я її висловлював на всіх рівнях. Хоча я сам економіст.

— Євгене Костянтиновичу, саме собою напрошується питання: така практика «продажу» наукових праць (судячи хоча б із ваших слів, досить поширена) в очолюваному вами інституті заохочувалася?

— Ні. Рішуче відкидаю всі такі обвинувачення. За всіх спроб вирішити питання неформальним шляхом я абсолютно впевнений, що наші вчені до такого кроку ніколи не вдавалися й не вдаватимуться. Вони скоріше залишать кон’юнктурну й замовлену тему, але не візьмуться за неї. Хоча після того, що сталося, мої співробітники сказали, що тепер з великим застереженням ставитимуться до таких робіт. Не тому що їх бояться. От нам зараз запропонували визначити з одного з комбінатів оптимальні параметри буропідривних робіт, і мені сказали, що за цю тему не братимуться, нехай спочатку все заспокоїться із ЦГЗК. Гроші мізерні — відповідальність колосальна.

Із нашого обсягу тематики приблизно 10—15% — держбюджет, а решта — госпдоговори. 

— Керівництво ЦГЗК, наскільки мені відомо, тепер думає про те, щоб звернутися по науковий супровід виробничих і проектно-технічних робіт до зарубіжних учених. Вам бояться вірити.

— Закордонні вчені кроку не зроблять за ті гроші, які ми одержуємо. Роботи коштуватимуть замовникові в багато разів дорожче. До того ж знаю одне: таких видатних учених, таких фахівців гірничої галузі із закладання, зрушення гірських порід, вибухової справи, як у нашому інституті, більше ніде немає. Не сперечатимусь, напевно можна знайти вчених такого класу, але вони навряд чи знають специфіку наших руд. Наш інститут — головний у гірничо-металургійній галузі, він веде цілий спектр питань.

Хочу акцентувати також увагу на тому, що саме наші вчені з 2008 року наполягли на створенні спеціальної служби зрушення на ЦГЗК, якої раніше не було. Завдяки цій службі ми маємо постійний моніторинг і поверхні, і відпрацьованого простору, у тому числі й на шахті імені Орджонікідзе.

Але справа не в одній цій шахті. Кривбас — узагалі надзвичайно унікальне утворення через інтенсивні гірничі роботи, які ведуться тут здавна. Ми не­одноразово пропонували владі всіх рівнів і були пару років тому ініціаторами створення державної програми контро­­лю над порожнинами й прогнозування техногенних катастроф, яка розрахована, як мінімум, на 4—5 років і стосується безпеки всього Криворізького регіону. Бо знаємо: весь Кривбас живе на бомбі вповільненої дії. Наша міська влада це теж добре розуміє. Необхідно нарешті чітко визначити, де що будувати, як вести видобуток, куди качати води, як ліквідувати порожнини. Для цього треба мати цілісне й системне уявлення про процеси, які відбуваються під Кривбасом. Не секрет, що кілька років тому тут стався штучний землетрус, спричинений масовими вибухами. Сейсмічна хвиля дійшла до Румунії.

При всьому тому програму не ухвалено. Так, вона дуже дорога. Жоден власник у кривбаському гірничо-металургійному комплексі її самостійно не потягне.

Повертаючись до аварії, яка сталася, хочу сказати таке. Я впевнений на 120 відсотків: усе, що було необхідно за регламентом робіт, виконувалося співробітниками і нашого інституту, і ЦГЗК.

Микола Кривцов — голова науково-технічної експертної комісії з розслідування причин аварії на шахті ім. Орджонікідзе, заступник директора Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці, доктор технічних наук:

— Видобуток залізної руди камерними системами розробки супроводжується утворенням величезної кількості порожнин, які розташовані поруч не тільки з діючими шахтами й кар’єрами, а й із населеними пунктами. Стан цих порожнин і зон зрушення гірських масивів залишається однією з найскладніших і поки ще до кінця не вирішених проблем нашої гірничодобувної промисловості. Особливо це актуально для Кривбасу, де розміщені підземні рудники п’яти найбільших ГЗК країни й де нагромадилося понад 30 мільйонів кубічних метрів техногенних порожнин. Потенційна загроза виникнення особливо великих аварій залишається високою. У такій ситуації, зрозуміло, неприпустимі помилки в проектах ведення гірничих робіт і порушення технологічної дисципліни.

— То що ж стало причиною цієї промислової катастрофи — недоробки вчених, недбалість виробничників чи дійсно якісь природні чинники?

— Це головне питання, над яким ми працюємо,  установлюючи причини й обставини аварії. Після закінчення розслідування комісія  надасть свої висновки.

* * *

На підставі висновку експертної комісії спеціальна комісія з розслідування аварії, очолювана начальником відділу організації державного нагляду в гірничодобувній промисловості й за підривними роботами Держгір­промнагляду Євгеном Захаренковим, повинна зробити остаточні висновки про причини трагедії й запропонувати заходи для недопущення надалі таких інцидентів.