Сам у човні

Ученому Луганського національного університету, раціоналізаторові й винахідникові Вікторові Пащенку присвоєне звання дійсного члена Європейської академії природничих наук. Таку значну й нечасту для вітчизняної науки подію затьмарює одне: учений, який повернув повноцінне життя тисячам співгромадян, поки що не має змоги поїхати на міжнародний медичний форум.

Своєрідна  прикмета нашого часу: звання сьогодні знецінилися — надто багато новоявлених академій, та й роздають нагороди часом не найбільш гідним. Але Віктор Гаврилович Пащенко це високе звання заслужив. Він першим у світі розробив і застосував оздоровчий тренажер із дозувальним пристроєм, який повернув до життя багатьох пацієнтів, прикутих до ліжка після важких травм, поранень і операцій. Пристрій, який тепер названо його ім’ям, імітує ходьбу або біг, дозуючи й поступово збільшуючи навантаження залежно від стану хворого.

У молодості вчений був чемпіоном України з класичної  боротьби й призером СРСР  із вільної, потім тренером. Аж раптом — різкий поворот.

— Вікторе Гавриловичу, ваша спортивна кар’єра складалася успішно. Що змусило звернути на шлях винахідника?

— Спорт — це не самі лише рекорди та медалі, а й неминучі травми та необхідність реабілітації. Одного разу я познайомився з декількома вченими, які  експериментували в галузі лікувальної фізкультури. Тоді й зрозумів, що найчастіше пацієнтам треба щось потужніше, ніж ЛФК. Так почався мій пошук. Я  займався різними видами спорту й дійшов висновку, що для здоров’я немає нічого кращого від веслування. У веслярів життєва ємність легенів досягає 7000 куб. см, у той час, як у інших спортсменів, у борців, наприклад, вона близько 5000. До того ж під час веслування працюють усі групи м’язів. Звичайно, воно підходить не всім і не завжди. От я й подумав про домашній човен.  Для початку взяв звичайний і встановив у ньому прилади для дослідження роботи серця й легенів.

— Для дослідної діяльності потрібні спеціальні знання й відповідна освіта…

— Саме тому закінчив біологічний факультет ЛНУ імені Тараса Шевченка, потім медінститут, чотири роки працював у Німеччині, проводив численні експерименти в Лейпцизькому університеті. Головним завданням було знайти вигідне положення тіла для роботи серця й легенів.  Займаючись із різними хворими, установив, що коли людина гребе «на себе», кров і легені найкраще насичуються киснем при 20 гребках на хвилину. У 1978 році подав першу заявку на  винахід. До речі, висновок про мої дослідження робив академік Амосов.

— Де сьогодні застосовується тренажер Пащенка?

— Після повернення з Лейпцига були робота в луганських обласних кардіо- й тубдиспансерах, нові модифікації пристрою й нові патенти. Я  адаптував свій тренажер  для відділень хірургії, реанімації, гастроентерології. Зараз він застосовується в 15 сферах медицини. Навіть для студентів є варіант. У багатьох із них гастрит і сколіоз, тому добрий масаж хребта та органів черевної порожнини не зашкодить. Але найцікавіший досвід, мабуть, пов’язаний із сурмачем, якому зробили операцію на легенях. Але ж легені для  сурмача — це те саме, що руки для піаніста. Він не вірив, що зможе знову грати, але ми вирішили спробувати. Музикант лише два місяці займався на тренажері, а на трубі грає  донині. Загалом у мене 32 патенти, що не так вже й багато, але всі вони впроваджені у виробництво. Більше 50 тисяч тренажерів вирушили в різні міста й села колись великої країни, та й за кордоном їх чимало.

— Розкажіть про ваші розробки для космічної та військової медицини.

— Якщо загалом, то я сконструював пристрій для підвищення працездатності космонавтів. Човен занадто  громіздкий для космічного корабля, на борту має значення кожен грам. От я й адаптував тренажер до умов невагомості, закріпивши невеликий пристрій на кріслі космонавта. А потім виникли інші завдання, земні. Кінець 1980-х приніс чимало трагедій: Афганістан, Чорнобиль, Вірменія. Мені довелось побувати в Афганістані. Страшно було бачити в шпиталях збезножених солдат із численними травмами. Як змусити дихати людей із травмованими легенями, без ніг? Знову довелося адаптувати човново-гребний  ергометр так, щоб на ньому можна було займатися просто на лікарняному ліжку.

— Чи можна сьогодні чекати на нові модифікації ваших тренажерів? Якими вони будуть?

— Зараз повноцінний тренажер коштує дорого, от я й міркую про створення бюджетної моделі. Адже як не банально, але здоров’я нації — запорука її процвітання.

— Ви педагог за покликанням, 10 років очолюєте Школу винахідників у Луганську. Невже цього можна навчитися?

— Зараз цілу палітру людських якостей замінили одним словом — креативність. Нехай буде так. Проте є методики, технологія створення винаходу. Школа з’явилася після того, як у Москві мене прийняли до Міжнародної академії авторів наукових відкриттів і винаходів і доручили створити її філію в Луганську. Зараз у Школі винахідників 45 людей, двоє з них — заслужені  діячі науки й техніки, є викладачі, кандидати наук, студенти із чотирьох головних ВНЗ міста.

— Наскільки мені відомо, ви єдиний український учений, запрошений на Х Європейський  медичний конгрес. І в конкурсі «Почесний учений Європи» братимете участь. Чого ви чекаєте від цих поїздок?

— Під час конкурсу напевно буде цікавий обмін досвідом із колегами, перспективне співробітництво. А от з Європейським  медичним конгресом, що відбудеться влітку, поки не виходить. Ціна питання — 900 євро… Не треба думати, що вчені — дуже забезпечені люди. Та й ВНЗ у нас не дуже багаті. Мої звернення до різних інстанцій поки результату не дали.

— Залишається сподіватися, що у вас і цього разу все вийде. Адже змогли ж ви  впровадити всі свої патенти, що вдається небагатьом.

— Воля до перемоги — це те, чого не відібрати в спортсмена. А я, напевно, так і залишився ним на все життя.