Повітряний стрілець у безкозирці

Майбутньому вченому-фізикові довелося надягти військову форму в неповні сімнадцять.

Був уже листопад сорок третього, коли оголосили мобілізацію в Червону Армію громадян 1926 року народження. Володя Толок народився 25 грудня, і йому, напевно, дали б відстрочку.

— У військкоматі мене зустріли привітно, — згадує член-кореспондент Національної Академії наук України Володимир Тарасович Толок. — Медкомісію пройшов успішно, і мені запропонували на вибір танкове училище або ВПС. Я зауважив, що у ВПС беруть хлопців із шестикласною освітою, а в мене — всі дев’ять. Якось несолідно. Звичайно, танкове училище — там готують лейтенантів! Але одержав повістку: призначення — ВПС Чорноморського флоту.

Так Володя Толок опинився в Абхазії, у Новому Афоні, у монастирі, де розміщалася об’єднана школа молодших авіаційних фахівців. Курсантам видали морську форму — роби, тільники, безкозирки. Близько року вони вивчали авіаозброєння, радіоапаратуру, несли вартову службу.

— Мені дуже подобалися заняття з прийому-передачі у теле­графний спосіб, абеткою Морзе, — розповідає Володимир Тарасович. — Вів їх старшина Денисов. Класний радист!

Толок досі із вдячністю згадує начальника школи полковника Баришникова, його заступника підполковника Буличова, капітана Володарського, інженера-капітана Редькіна, старшину Денисова — людей, які доклали чимало сил, щоб виховати з 17-літніх хлопчаків справжніх воїнів.

Випускник школи молодших авіаційних фахівців стрілок-радист Володимир Толок одержав призначення в 13-й Червоно­прапорний гвардійський Констанцський полк 2-ї мінно-торпедної дивізії.

— Чому «Констанцський», Володимире Тарасовичу?

— Наш полк брав участь у взятті румунського міста Констанца на Чорному морі, звідси й назва. Базувалися ми в Криму, у районі міста Саки. Полк розміщався у військовому містечку, побудованому німцями під час окупації. Перша подія на новому місці — одержав новеньку безкозирку й георгіївську стрічечку: дві яскраві жовтогарячі смужки на чорному тлі й підпис золотом: «Повітряні сили ЧФ».

Літали ми на американських штурмовиках-бомбар­ду­валь­никах А-20, які дістали в нас назву «Бостони». Моя друга ескадрилья «працювала» над морем. В екіпажі — всі аси: командир Бодров, штурман Матвієнко, баштовий стрілець Ігнатов. І я («зелений»  виняток) — стрілок-радист. Завдання звичайне — пошук і знищення підводних човнів супротивника, які  ще залишилися в Чорному морі.

Перемогу 18-літній повітряний стрілець-радист у морській безкозирці зустрів у шпиталі.

— Одного разу у польоті мотор відмовив, — згадує Толок. — Летіли над морем, на щастя, недалеко від берега. Довелося стрибати з парашутом. Після «купання» потрапив у шпиталь із запаленням легенів. Так закінчилася моя фронтова біографія.

Після Великої Вітчизняної Володимир Толок став студентом відділення ядерної фізики фізико-математичного факультету Харківського університету. Закінчивши його в лютому 1952 року, прийшов до Українського фізико-технічного інституту.

У січні 1960-го в УФТІ приїхав Ігор Курчатов. Ознайомившись із роботами з керованого термоядерного синтезу, він поставив перед харківськими фізиками грандіозне завдання — побудувати найбільшу у світі термоядерну установку стелараторного типу.

За рекомендацією директора УФТІ академіка Синельникова керівництво роботами зі стелараторної програми Курчатов особисто доручив молодому фізикові-експериментаторові Володимирові Толоку. Більше 20 років Володимир Тарасович очолював відділення фізики плазми й керованих термоядерних реакцій, був першим заступником директора інституту з науки. Під його керівництвом сформувався новий напрямок у галузі плазмових технологій — атомно-іонна металургія. На цій основі була створена ціла родина вакуумно-плазмових установок «Булат», які дозволяють наносити на деталі машин та інструмент особливо міцне покриття.

Дослідження з нагрівання й утримання плазми вперше в Союзі було почато в УФТІ на установці стелараторного типу «Сиріус». У 1970 році тут спорудили перший у світі торсатрон «Сатурн», в 1982-му — найбільший у світі «Ураган-3». Основна мета досліджень, проведених на останніх моделях торсатронів «Ураган-2ж» і «Ураган-Зм», полягає в демонстрації можливості квазістаціонарного втримання плазми високої густини за використання високочастотних методів її створення й нагрівання.

Батьківщина високо оцінила працю доктора фізико-мате­мати­ч­них наук, професора Володимира Тарасовича Толока. До бойових нагород — орденів Вітчизняної війни, «За мужність» додалися трудові — «Жовтневої революції» і «Знак Пошани».

Ветеран ядерної галузі досі працює. Він радник генерального директора ННЦ ХФТІ, голов­ний науковий співробітник наукового фізико-технологічного центру МОН і НАН України. Під керівництвом Володимира Толока розробляється нова технологія нанесення покриттів багатофункціонального призначення з більш низькою температурою випалу, що дозволить істотно розширити номенклатуру оброблюваних виробів.

Ветеран залишається в строю.