Зберегти не можна кинути
Стан унікальних наукових об’єктів, які є національним надбанням України, непокоїть учених.
Розпорядження «Про наукові об’єкти, які є національним надбанням», Президент України підписав 26 червня 1996 року, за два дні до ухвалення Конституції.
Дещо пізніше уряд затвердив Положення про порядок визначення та реєстрації таких об’єктів, а також забезпечення належного фінансування. Відповідно до нього національним надбанням є «унікальний об’єкт, який не піддається відтворенню, втрата або руйнування якого матимуть серйозні негативні наслідки для розвитку науки і суспільства».
Музей на Місяці
Науково-технічна спадщина — нова реальність нашої цивілізації. Машини, механізми, технологічне обладнання, комплекси наукової апаратури ще не стали звичними в списку об’єктів ЮНЕСКО (переважно природних або зі сфери мистецтва та культури). Проте вони все більш упевнено претендують на особливий статус, який забезпечив би їхню схоронність і, якщо це необхідно, можливість функціонування.
З об’єктами порівняно невеликого розміру, які представляють ту або іншу сторінку в історії науки і техніки, усе досить просто. Як правило, вони знаходять своє місце в музеях і привертають увагу відвідувачів, яким цікаво подивитися на першу лампочку розжарення або молекулу ДНК під мікроскопом.
Інша річ — великі науково-технічні комплекси, які потребують фінансування для підтримки в робочому стані (і тим більше для модернізації). А таких в Україні чимало. Державний реєстр сьогодні нараховує 113 наукових об’єктів, які є національним надбанням.
У багатьох країнах науково-технічним об’єктам (діючим і тим, що «відпрацювали» своє) такий статус не дається. Та навіть якби він існував, деякі з них — навіть унікальні — зберегти для нащадків надзвичайно складно або неможливо.
Приклад — російська космічна станція «Мир», найбільший технічний об’єкт поза Землею, яка працювала на орбіті втричі довше від установленого терміну. Незважаючи на запропоновані проекти її порятунку, 2001 року її було затоплено в південній частині Тихого океану. А от «Місяцеходу-2» пощастило більше — уже 37 років він цілий і неушкоджений стоїть на далекому Місяці. Його й зараз можна побачити на знімках, зроблених із супутника.
Хто врятує еталони?
В Україні з 113 наукових об’єктів, які мають статус національного надбання, 21 — у Харкові. З них 9 — у ВНЗ, 7 — в установах НАНУ, 4 — в інститутах Академії аграрних наук. Один розташований у Національному науковому центрі «Інститут метрології». І дорогого вартий — адже це національна еталонна база України.
Сучасний світ важко уявити без метрології. Приміром, неможливо проводити наукові дослідження: без метрологічної підтримки не можна створити новий механізм або розробити нову технологію. Від результатів вимірів залежить глобальна економіка — всі її сфери ґрунтуються на визнаних світовою спільнотою національних еталонах як вищих ланках міжнародної метрологічної ієрархії.
Сучасні національні еталони — це унікальні інженерні електронні комплекси, які відтворюють фізичні одиниці величин на підставі фізичних констант і постійних явищ.
Національний науковий центр «Інститут метрології» вважається головним із забезпечення єдності вимірів в Україні. Саме тут створений 51 державний первинний еталон із 61 наявного в країні. Серед них — еталони часу й частоти, маси, довжини, температури, шорсткості, твердості, потужності та енергії лазерного випромінювання, напруги низьких і високих частот, опору, магнітної індукції, прискорення сили ваги… А також державний еталон кольору й кольоровості. Ним забезпечуються, приміром, кольори Державного прапора України. Причому відтінки не можуть бути приблизними, а мають відповідати національним стандартам України на будь-якому матеріалі — тканині, папері або металі.
Національні еталони вимагають постійного догляду, недарма в інституті є посада їхнього охоронця.
Національна еталонна база 2001 року внесена до Державного реєстру об’єктів, які є національним надбанням. Однак сьогодні на її розвиток і створення нових еталонів держава виділяє лише близько 20% від необхідного. А на підтримку національного надбання — і зовсім близько 5%. І це лише один із прикладів неприпустимого ставлення до того, чим країна по праву мала б пишатися.
Не несемо й не кидаємо
Стан і перспективи збереження наукових об’єктів, які мають статус національного надбання, недавно обговорювалися на засіданні Ради Північно-Східного наукового центру МОН і НАНУ.
— Розпорядження Президента України 1996 року було спрямоване на збереження та забезпечення належного функціонування унікальних наукових об’єктів України, — відзначив заступник голови центру Костянтин Прядкін. — Виходячи з діючих нормативних актів, держава має забезпечувати гідний рівень фінансування для їхнього збереження та ефективного функціонування. Однак за свідченням майже всіх власників, рівень фінансування зараз як мінімум удвічі менше за потрібний. У найкращому разі він забезпечує поточне функціонування, але ніяк не розвиток і модернізацію.
Хоча «біографії» переважної більшості таких об’єктів обчислюються десятками років, вони ще не втратили наукової цінності (особливо масштабне й складне дослідне та технологічне обладнання). Один із прикладів — радіотелескоп УТР-2 Радіоастрономічного інституту НАНУ — найбільший у світі інструмент для дослідження космічного радіовипромінювання із Землі на довгих хвилях.
Широкі можливості для проведення фізичних експериментів, які вимагають температури близько абсолютного нуля, дає комплекс для фізичних досліджень у галузі наднизьких температур Фізико-технічного інституту низьких температур НАНУ.
А магнітодинамічний комплекс Науково-технічного центру магнетизму технічних об’єктів — єдиний в Україні науковий об’єкт, що забезпечує визначення магнітних параметрів орбітальних космічних апаратів і створення магнітних систем керування їхньою орієнтацією.
Треба згадати й Низькотемпературний банк біологічних об’єктів Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАНУ, де в глибокому холоді зберігаються клітини й тканини рослинного й тваринного походження.
Все це дійсно надбання, яким пишалася будь-яка країна. Однак нинішнє ставлення до нього спонукає вчених поставити цілком правомірне запитання: чи потрібні ці об’єкти Україні чи, як сказав один із харківських ректорів, вони — «валізи без ручок, які і нести важко, і кинути шкода»?
На користь останньої версії свідчить той факт, що досі так і не розроблено «Паспорт об’єкта, який є національним надбанням». У ньому має бути зазначена дата створення, вартість, якісні показники, можливі форми використання, позначений термін дії та необхідної модернізації.
Крім того, треба чітко визначити критерії доцільності зарахування того або іншого наукового об’єкта до цієї категорії, а також порядок їхнього вилучення з Державного реєстру. І, безперечно, збільшити фактичні обсяги виконання заявок власників об’єктів із забезпечення їхнього утримання (але за умови диференційованого підходу до їхнього задоволення).
На думку вчених, тільки детальне опрацювання проблеми дасть фахівцям можливість звернутися в Кабмін із конкретними пропозиціями зі зміни ситуації.
Байдужість держави до власного національного надбання вже «відгукнулася» зазіханням на нього різних господарчих суб’єктів. Так, учені змушені були звернутися до суду, щоб захистити 400 гектарів унікальної орної землі під Києвом, які належать державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», від передачі їх селищній раді для ведення приватного будівництва. Хто може гарантувати, що інші об’єкти національного надбання, споруди, де вони перебувають, або земля, на якій розташовані, теж не привернуть уваги різних «суб’єктів»?
