Ранкова зоря Кривбасу

Хто відкрив український уран?

«Танатар» у перекладі з караїмської — ранкова зоря. Саме такою зорею для Наддніпрянщини був великий петрограф, мінеролог, дослідник криворізьких руд і мінералів професор Дніпропетровського гірничого інституту (нині Національний гірничий університет) Йосип Танатар.

Професор Танатар — один із визнаних лідерів радянської геохімії 30-х років минулого століття. Ще за життя вченого на його честь названо рідкісний камінь — танатарит. Видатний дослідник не здобув жодної державної нагороди, не був визнаний гідним жодного почесного звання. При цьому за завзятість, з якою Танатар доводив перспективність Криво­різького залізорудного родовища, «батько» біокібернетики професор Яків Грдина охрестив його «криворізьким Галілеєм». Але найголовніше в багаторічній науковій праці Йосипа Ісааковича — відкриття українського урану. Хоча й про цей історичний факт теж майже забули. 

Великий караїм

Йосип Танатар народився 17 вересня 1880 року в Мелітополі Тавричеської губернії в караїмській родині. 1899-го став студентом щойно відкритого Катеринославського вищого гірничого училища (нині НДУ), назавжди пов’язавши свою долю із цим навчальним закладом.

Після закінчення училища Йосип залишився працювати асистентом на кафедрі мінералогії. 1905 року  стажувався в знаменитій Фрейбурзькій гірничій академії в Саксонії, у 1906—1910-х навчався в Мюнхенському університеті. За рік захистив дисертацію, ставши доктором натурфілософії.

Учений досконало знав і застосовував на практиці методи мікроскопічного дослідження мінералів і гірських порід. Ще зовсім молодим, у 28 років, він склав «Таблиці для визначення мінералів за зовнішніми ознаками за допомогою паяльної трубки та мікроскопа».

У глибини Кривбасу  

Головна справа життя Йосипа Танатара — дослідження рудних родовищ, зокрема Криворізького залізорудного басейну.

На початку минулого століття геологи вважали, що поклади залізної руди Кривбасу — невеликої потужності. Танатар до визначення гірських порід Криворіжжя підійшов не так, як більшість геологів, — візуально. За короткий строк він дослідив під мікроскопом кілька тисяч шліфів Криворізького та сусіднього з ним регіонів. До цього в Криворізькому басейні було відомо 16 порід, на 1927 рік їхня кількість зросла в 5 разів, а на кінець 40-х, завдяки роботам учнів професора, досягла 100.

У результаті досліджень Танатар дійшов висновку, що гірські породи Кривого Рогу  пов’язані з вулканічними процесами. За його теорією, залізна руда утворилася в результаті виносу заліза з магматичного вогнища в надрах планети, що в принципі змінювало точку зору на обсяг запасів. Свої виснов­ки вчений виклав у монографії  «Генезис криворізьких залізистих кварцитів», яку представив як докторську дисертацію. Вихід книги збігся за часом із планами Геолкому згорнути дослід­ні роботи в регіоні. 30 серпня 1922 року Танатар написав доповідну записку в Раду Праці та Оборони: «Запаси руди в Криворізькому та Бердянському басейнах мають обчислю­ватись у десятки, а може, і в сотні разів більше, ніж їх визначають тепер… Я вважаю за необхідне запропонувати Раді Праці та Оборони негайне  визначення цих запасів шляхом глибокого буріння в тих місцях, де, за моїми дослідженнями, мають бути канали, якими піднімалася руда. Мені здається, що перевірку цих запасів, які становлять великий інтерес для нашої південної металургійної промисловості, треба зробити негайно».

Українська Уранія

Доленосним аспектом наукової праці Йосипа Танатара були його радіогеологічні дослідження. Про них відомо дуже мало. Багато років усі роботи із цієї тематики перебували у віданні спецслужб, матеріали досліджень досі засекречені. Вивченню радіоактивних гірських порід  Танатар присвятив не одне десятиліття.

На початку XX століття дослідження радіоактивних матеріалів у Російській імперії тільки починалися. Піонером був академік В.Вернадський, перший президент АН України, який і ініціював пошуки родовищ вітчизняних радіоактивних руд. Виступаючи 1911 року на II з’їзді діячів практичної гео­логії, Вернадський сказав: «Радіоактивними рудами починається нова сторінка в історії рудної справи. Ми повинні ввійти в них негайно. Ми маємо численні ознаки радіоактивних руд. Якщо залишимо їх поза увагою, наше місце посядуть інші».

У 1912 році молодий професор Танатар узяв участь у експедиції радіологічної лабораторії Одеського відділення Імператорського російського технічного товариства — першої в Російській імперії радіо­логічної лабораторії,  створеної 1910 року. Її мета — дослідження радіоактивності мінеральних джерел.

Самотужки шукати радіоактивні родовища вчений почав 1915 року, коли був відряджений Імператорською академією наук у Бахмутський повіт (Бахмут — нині м. Артемівськ  Донецької області) для вивчення радіоактивності мідистих пісковиків. Одночасно Танатар запропонував  Вернадському розпочати дослідження в Катерино­славській губернії.

Результат експедиції був негативним. Поки невідомо, коли й за яких обставин відбулося головне відкриття Танатара — виявлення родовища уранових руд у Жовтих Водах. Знаємо тільки, що «в 1922 р. викладач ДГІ… Танатар повідомив Геологічний комітет про дослідження районів Терновського Рудника й Жовтої Ріки, розташованих у Криворізькому залізорудному басейні, і представив зразки залізистих кварцитів, узятих звідти» (С.Погодін і Е.Лібман. «Як видобули радянський радій». — М. — 1977). «Удалося встановити, — пишуть автори, — що Терновські й Желтянські родовища — нові точки природної радіоактивності на карті рудних копалин Криворіжжя. Серйозний аналіз усіх отриманих даних показав, що ці родовища не можна ототожнювати з жодним відомим на той час у науці природним колектором урану та радію».

Відкриття Йосипа Танатара було таким стратегічно важливим, що його відразу ж засек­ретили. Проте вчений і надалі не припиняв радіогеологічних досліджень. У книзі «Корисні копалини Дніпропетровської області» (1934 р.) він пише про «знахідки радіоактивних мінералів у районі Запоріжжя (с. Михайлівка), на річці Волнянці та у районі м. Дніпропетровська».  «Виправлення», поміщені наприкінці цієї книги, повідомляють: «На доданій карті корисних копалин області дано «уранові руди», має бути — «радіоактивні мінерали». Однак з усіх примірників цієї книги, які зберігаються в бібліотеках Дніпропетровська й Києва, карту корисних копалин вилучено.

Особливий інтерес

У 1936 році Йосип Танатар опублікував статтю «Вивчаймо нашу область». Її не помітили лише тому, що вийшла вона не в науковому виданні, а… в обласному журналі літературно-художньої самодіяльності школярів «Дружна ватага». Як розповідає онука вченого Катерина Танатар, редакція журналу, відгукнувшись на заклик першого секретаря обкому ВКП(б) Мирона Хатаєвича «цікаво й захопливо розповідати й показувати багатства та досягнення країни та Дніпропетровської області», почала вести рубрику «Наша область». До Танатара звернулися як до «учасника краєзнавчих розвідок». Професор написав про те, що  регіон дуже багатий на корисні копалини, і відзначив, що поряд із поширеними й давно відомими мінералами існують й інші, які зустрічаються в невеликих кількостях. Танатар твердив, що використання цих елементів «обіцяє величезний переворот у промисловості, і особливо велике значення мають рідкісні елементи для оборони країни. Знайти рідкісноземельні мінерали можна за такими ознаками: вони залягають між гранітами там, де зерна граніту великі — у кілька сантиметрів або більше… Мінерали з рідкісними елементами мають вигляд смолистих зерен, часто з іржавою облямівкою. Якщо ці мінерали подрібнити й насипати на фотопластинку в темній кімнаті, а потім проявити пластинку, то пластинка в місцях, де лежав порошок, почорніє». Слова «радіоактивність», «уран» не вживалися, але очевидно: йшлося про так звану «уранову смолку». Професор  звернувся до крає­знавців і вчителів із проханням бути уважними під час виїздів на природу й надсилати для перевірки невеликі зразки всього, що відповідає цьому опису, із точним зазначенням місця, де було взято зразки.

Особливий інтерес до уранових родовищ виник після початку робіт зі створення  атомної бомби в США. За розпорядженням ДКО СРСР уже 30 липня 1943 року геологам країни  було дано завдання перевіряти всі діючі рудні родовища на наявність урану. Відразу ж після звільнення Криворіжжя в район Жовтих Вод прибули з Москви фахівці з радіогеології. А 1946 року учень Йосипа Ісааковича, головний гео­­лог Кривбасу, майбутній академік Я.Бєлевцев поклав шматок радіоактивного мінералу перед Лаврентієм Берією, щоб обґрунтувати необхідність промислового розроблення родовища.

Незабаром почали інтенсивні гірничі роботи з видобутку уранової руди в  Жовтих Водах. Постановою уряду від 24 липня 1951 року був створений Східний гірничозбагачувальний комбінат (СхідГЗК). 50-ті роки — період становлення уранового ГЗКа, розроблення та впровадження в СРСР технології ведення гірничих робіт.

Випробування

Йосип Танатар був відомим у Європі вченим, європейцем за освітою та культурою. Він неодноразово їздив у наукових справах до Німеччини, Франції, Англії, Швейцарії, Скандинавії. У 20—30-ті роки — постійний референт України в німецькому геологічному журналі «Geologisches Zentralblatt» у Берліні.

Однак ні європейська популярність, ні створення знаменитої рудної школи не бралися до уваги, коли йшлося про офіційне визнання заслуг І. Танатара. 1935 року дирекція та громадські організації ДГІ клопотали перед ВУЦВК про присвоєння йому звання заслуженого діяча науки й техніки. Але офіційної відповіді не було.

У 1938-му Гірничий інститут запропонував кандидатуру Йосипа Танатара  для участі у виборах до складу АН УРСР, яка тоді поповнилася 30 новими академіками й 60 членами-кореспондентами. Експертна ко­мі­сія відмовила.

І все-таки авторитет «криворізького Галілея» був такий великий, а проблеми, які він вивчав, такі важливі, що сталінські репресії 30-х років його обминули, хоча багато професорів Гірничого інституту були розстріляні або загинули в таборах. Важкі випробування випали на долю Танатара в роки війни. З родинних обставин він не зміг евакуюватися разом із Гірничим інститутом і був змушений залишитися в окупованому Дніпропетровську. Коли в серпні 1941-го німці захопили місто, вони не чіпали 61-літнього професора. Танатар був відомий у Німеччині як великий  знавець рудних родовищ півдня України, а нацистський рейх дуже потребував криворізької залізної руди й нікопольського марганцю.

За наказом німецької адміністрації з чотирьох інститутів Дніпропетровська (гірничого, металургійного, хіміко-техно­логічного та будівельного) ство­рили Політехнічний інститут, що мав стати центром досліджень мінеральних ресурсів регіону. Професор Танатар очолював у ньому кафедри петрографії та корисних копалин.

Через окупаційну заборону на проведення будь-яких зборів заняття в інституті фактично не проводилися. Танатар разом з іншими співробітниками інституту укладав російсько-німецький технічний словник, працював технічним перекладачем у будівельній «Організації Тодт», потім — у техноконторі Брухмана. Ще напередодні окупації  міста вчений з лаборантом та другом І.Безнаритним сховав інститутське майно — дорогі мікроскопи, довідкову літературу й унікальну колекцію мінералів. Крім того, у себе вдома професор зберігав секретні матеріали — звіти із Кривого Рогу й Нікополя.

25 жовтня 1943 року Дніпропетровськ звільнили від гітлерівців. А вже через три дні Танатар очолив кафедру корисних копалин ДГІ, який відновив свою діяльність. Численні перевірки органами НКВД ніякого «криміналу» за ним не виявили, у співробітництві з німцями вченого не обвинуватили.

У 1946-му, коли в країні почалася кампанія з пошуку «ворогів народу», Танатара намагалися обвинуватити в тому, що на своїх заняттях він недостатньо освітлює внесок радянських учених у геологічну науку. Однак улітку 1948 року, коли після перенесеного гіпертонічного кризу здоров’я 68-літнього вченого погіршилося, його відправили не на пенсію, а в елітний санаторій АН СРСР у Хості. Одночасно  керівництво ДГІ організувало ремонт кімнат у комунальній квартирі, де мешкала родина Танатара. Мабуть, радянській владі дійсно був потрібний  старий професор, який відкрив уран в українських степах.

Причина, яка заважала повною мірою оцінити внесок професора Танатара в науку й розвиток економіки країни, — цілковита таємність і закритість частини його робіт. З цієї ж причини багато що в долі вченого здавалося сучасникам  незрозумілим, непоясненним. Але ніхто не міг і не може заперечувати одного — Йосип Танатар був видатним ученим і дивовижною людиною, гідною доброї пам’яті.