Іскриста «оборонка»

Україна — одна з небагатьох країн світу, здатних випускати локатори. Запорізька «Іскра» зберегла і технології, і виробничі потужності.

«Науково-виробничий комплекс «Іскра» належить до небагатьох військових підприємств, яким удалося знайти свою нішу в нових умовах. Із розвалом СРСР саме «оборонка» потерпіла найбільше. Налагоджений ринок збуту було зруйновано, застарілі технології вимагали капіталовкладень, а держава була осторонь проблем. Загалом, подолати складні 90-ті роки вдалося не всім.  «Іскра» серед тих, хто вижив.

При цьому тут не втратили й основну спеціалізацію — виготовлення радіолокаційних станцій. Правда, за радянських часів підприємство випускало по 300 локаторів щорічно, і на ньому працювало 18 тис. чоловік. Зараз ці цифри інші: 10 локаторів і відповідно 3 тис. робітників.

«Іскра» досить успішно дає собі раду у скрутні нинішні часи. Пропозиціями завод забезпечений на два роки вперед. 2009 ро­ку випуск продукції збільшено на 25% і створено додаткові робочі місця. Хоча оборонного замовлення немає вже кілька років.

На 95% «Іскра» працює на експорт. З огляду на те, що радіо­локаційні станції — товар специфічного характеру, тобто потрібний він незалежно від економічного становища, криза для запоріжців не була катастрофою.

«Не лопати, а локатори»

— Найважче в радіолокації — зв’язати в єдине ціле безліч систем і механізмів, щоб вони функціонували в конкретному комплексі, — говорить директор підприємства Ігор Пресняк, який очолює «Іскру» ще з радянських часів. — Окремо начебто багато хто  вміє. А коли ближче до діла — виявляється, це не таке просте завдання. Тому в Україні спроби самостійного випуску локаторів в інших фірм та підприємств були невдалими.

— В «Іскри» статус казенного підприємства. Держава активно допомагає розвиватися?

— Як і багато інших законів України, закон про казенний статус також ігнорується. Що означає КП (казенне підприємство. — Ред.)? Це 50 відсотків завантаженості держзамовленнями, а на таке й натяку немає. Уже давно самі по собі. Ніхто не запитує: що нам треба, як нам живеться. Самі плануємо й реалізуємо задумане.

— Допомагає держава хоча б зайняти «місце під сонцем» на ринку?

— У принципі, так. Є така компанія «Укрспецекспорт» (дер­жавна компанія з експорту-імпорту товарів та послуг військового та спеціального призначення. — Ред.). Через неї ми реалізуємо свою продукцію. Представники «Укрспецекспорту» працюють у 160 країнах світу, ми ж не можемо собі такого дозволити. Вони паралельно з нами шукають нових клієнтів. Використовуємо й старі зв’язки, адже раніше добре знали всіх міністрів оборони країн Варшавського Договору. Завдяки цьому сьогодні налагоджуємо контакти для співробітництва.

— Багато країн соцтабору зараз члени НАТО. Це не заважає спільній роботі?

— Так, це певним чином позначилося, тепер ми не так тісно спілкуємося, однак замовлення надходять. НАТО — це все досить умовно й не так страшно, як говорять дилетанти у військовій галузі. Наприклад, та ж Словаччина, що є членом Альянсу. Вона вийшла на нас із пропозицією зробити модернізацію радіо­локаційного обладнання під стандарти НАТО, що ми успішно виконали. Ніхто нам не заважав це зробити. Зараз чекаємо на аналогічний контракт. Скажу так, якщо підприємство має конкурентоспроможні технології, затребувані  у світі, то йому ніде не страшно. У той же час повноцінно працювати на ринку країн Північноатлантичного Альянсу ми не можемо, у них є свої заводи. Основні наші клієнти — це країни Африки та Південної Америки. У тому ж Лівані або Лівії стоять по 150 наших радарів.

— Виробник спеціальних засобів радіозв’язку  ДП «Радіоприлад», яке також було провідним підприємством оборонки, розпродає свої цехи. Як вам удалося зберегти виробництво?

— Основна проблема «Радіоприладу» в тому, що він хоробро почав приватизацію. Вони перевели всі свої цехи в окреме виробництво, а коли зрозуміли, що нічого путнього з цього не вийде, було пізно. До того ж там не змогли налагодити випуск нової продукції. Країна розвалилася, колишній ринок збуту теж. Тоді треба було активно працювати в сфері маркетингу й нових технологій, а єдиного керівництва не було. От і результат. Ринок — жорсткий, рік-два тебе нема — і все, місце вже зайнято іншими. У нас теж були пропозиції розділити підприємство, «перекувати мечі на орала», мовляв, у нових умовах робитимемо щось інакше і таким чином заробимо. Однак я чітко сказав: ні, хлопці, у нас високотехнологічне інженерне виробництво, яке мають лічені країни світу. На виготовлення «сокир-лопат» ми не переходитимемо, інакше завтра нас просто не буде. Зараз розвиваємось, вкладаючи кошти в нові розробки, а тому не відстаємо від жодної країни світу в нашому напрямку. 

— Як ставитесь до приватизації підприємств військ­прому?

— Щось приватне у виготовленні озброєння має бути. У тій же Хорватії всі військові заводи приватні, але вони роблять лише снаряди та патрони. Повністю ж приватизувати не можна. Уважаю, що технологічно складне виробництво має залишатися в державі — так легше зберегти за нею право на ті або інші розробки.

Говоритимемо відверто, 300 радарів на рік сьогодні просто не потрібні, ми їх не продамо. Нашій країні слід модернізувати свій радарний парк, це близько 50 одиниць. Теоретичні плани щодо цього завжди є, але на практиці грошей немає. Не дуже давно, щоправда, придбали дві станції. Тому 20 радарів щорічно — це сьогодні межа для «Іскри». Хоча, наприклад, італійська фірма випускає 200 установок на рік, але вони роблять ще й цивільні. У них є куди їх збути, адже за кордоном кожен аеро­порт обладнаний локатором, та ще стоїть додатковий для підстрахування. У нас все інакше.

— З нечесною конкуренцією мали справу?

— Буває різне. Наприклад, китайці «запозичили» локатори РФ і налагодили власне виробництво.

— А ваші «запозичують»?

— Ні. Ми вжили заходів обережності. Із замовленням передали їм документацію, що дозволяє користуватися локатором, але не дає можливості його сконструювати. Самі ж вони розібратися поки не можуть. А от російські установки китайці вже освоїли.

— Рівень таємності перебуває все на такому ж високому рівні?

— За радянських часів зашифровано було все — від виробничого травматизму до охорони праці. Зараз багато що змінилося. Від радянських норм залишилася п’ята частина секретів. Однак у тому, що є важливим для підприємства й країни, таємність є.

— Чи  є проблеми з кадрами?

— Немає. Основна кузня — ЗНТУ. Були часи, коли молоді фахівці пішли в комерцію, у банківську справу, але час показав, що навіть цей напрям не вічний. Тому сьогодні люди повертаються.

— Колись «Іскра» лідерувала із випуску магнітофонів. Чому припинили випускати «Весну»?

— Так, ми давали країні 600 тисяч магнітофонів на рік. Але після відкриття кордонів ринок захопили азіати. У нас була слабка електронна база, а вони цілеспрямовано працювали саме в цьому напрямку. Тому їхня продукція набагато дешевше. Ми програвали і в ціні, і в якості, і, з огляду на те, що серйозно «побутом» ніхто так і не займався, вирішили відмовитися.

— Не дуже давно підприємство налагодило випуск якісних інвалідних візків, однак останнім часом про це нічого не чути…

— Це окрема історія. Скажу тільки, що виробництво, необхідне будь-якій країні світу, убили вітчизняні урядовці. І от чому. У 2008 і 2009 роках «Іскрі» створили такі умови участі в тендері, що виграти ми не могли апріорі. Наші коляски краще від китайської продукції. Але тендер у держави виграла фірма, яка закупила в Китаї дешеві вироби. Куди тільки ми не зверталися.… І в СБУ, і у Верховну Раду, і до Президента, але все марно. Провели навіть власне розслідування. Виявилося, що фірма-переможець нібито має виробничі потужності в Києві. А виявилося, що це однокімнатна квартира, де сидить якась дів­чина й нічого сказати не може…

Це все із Запоріжжя

Про унікальність цього виробництва свідчать кілька загальновідомих фактів. 1 травня 1960 року над Свердловськом літак, пілотований американцем Френсисом Гаррі Пауерсом, був виявлений саме запорізькою станцією 1РЛ119. Горезвісної посадки Руста на Червону площу могло й не бути — радіолокаційна станція «Іскри» спрацювала як треба, от тільки черговий, який сидів за пультом, не повірив в те, що це літак, думав, зграя гусаків, і не дав команду про виявлення. А чого варта робота РЛС 36Д6 під час бомбувань Белграда в 90-х роках, яка змогла зафіксувати американський літак-невидимку «Стелс». У цілому ж за весь час існування «Іскри» випущено понад 7000 локаторів, близько 50 країн прид­бали запорізькі станції.

Що робить «Іскра»

Мобільний трикоординатний радіолокатор 36Д6М — пристрій застосовується в сучасних автоматизованих системах протиповітряної оборони, зенітно-ракетних комплексах для виявлення низколетючих цілей, прикритих активними й пасивними перешкодами, для керування повітряним рухом військової та цивільної авіації.

Трикоординатна  радіолокаційна станція кругового огляду 80К6 — рухлива станція кругового огляду малих, середніх і великих висот з аналоговим, координатним і трасовим виходами. Працює автономно або в складі регіональних і національних автоматизованих систем управління (АСУ). РЛС призначена для використання в складі зенітно-ракетних військ для видачі цілевказів зенітно-ракетним комплексам як інформаційна ланка в підрозділах Військово-Повітряних Сил і ППО для конт­ролю й керування повітряним рухом.

Радіолокаційний комплекс 1Л 220-У — забезпечує розвідку за першим пострілом координат вогневих позицій артилерії, реактивних систем залпового вогню, стартових позицій тактичних ракет супротивника й видачу цілевказів своїм вогневим засобам для ураження.