Наука для людей, люди для науки
До 150-річчя видатного російського хіміка, засновника київської школи органіків Сергія Реформатського.
1887 року молодий талановитий хімік Сергій Реформатський відкрив знамениту реакцію, яка стала хрестоматійною й названа тепер ім’ям її автора. За допомогою цинку вчений змусив взаємодіяти альдегіди й кетони, з одного боку, і складні ефіри галогенпохідних карбонових кислот — з іншого. Продуктом реакції стали оксикислоти — речовини, які проявляють одночасно властивості кислот і спиртів.
Утім, читачеві, не обізнаному в хімії, всі ці терміни сьогодні, так само як і наприкінці
XIX століття, мало про що говорять, значення відкриття сповна можуть оцінити лише фахівці. А ще — представниці чарівної статі, принаймні з того часу, як оксикислоти взяли на озброєння косметологи.
Основоположник київської школи органічної хімії народився не в Києві, а в селі Борисоглебському Костромської губернії. Та й узагалі, хімією в дитинстві не цікавився: син священика, уступив до Костромської духовної семінарії, яку з відзнакою закінчив у вісімнадцятирічному віці. Але потім чомусь вирішив присвятити себе науці, уступивши на природне відділення фізико-математичного факультету Казанського університету. А тут парубка помітив один із батьків російської органічної хімії, учень Бутлерова Олександр Михайлович Зайцев, і становлення Реформатського як органіка було визначено. Закінчивши університет із золотою медаллю, він залишився в альма-матер — викладати, працювати над дисертацією, а заразом доглядати за лабораторією-музеєм свого вчителя. 1889 року новоспечений магістр вирушив у подорож — удосконалювати професійні навички в кращих лабораторіях Європи. Цікаво, що обрані Реформатським наставники — Віктор Мейєр і Вільгельм Оствальд, відомі насамперед своїми відкриттями в інших галузях, зокрема у фізичній хімії. Проте півторарічне стажування під їхнім керівництвом виявилося надзвичайно плідним: Сергій Миколайович не змінив «магістральну лінію», намічену Бутлеровим і Зайцевим, і в той же час істотно збагатив свій арсенал новими методами дослідження. Результатом стала докторська дисертація зі знаменитою реакцією з одержання оксикислот, блискуче захищена у Варшавському університеті.
Сьогодні оксикислоти народжуються вдруге: ці речовини не містять рідкого крему або скрабу. Правда, фахівці твердять, що помітний омолоджувальний ефект обумовлено здатністю розчиняти міжклітинні спайки й стимулювати відлущення відмерлих клітин шкіри, яку ці сполуки проявляють тільки у високих концентраціях — набагато вище припустимих у косметології. Але це вже деталі, які маркетологи воліють не афішувати. А мудровані хімічні назви замінили симпатичним брендом «фруктові кислоти», експлуатуючи віру в стародавні народні рецепти.
Звичайно, цінність відкриття Сергія Миколайовича полягає не тільки й не стільки в нових віяннях науки про красу. На основі реакції Реформатського згодом були синтезовані кетокислоти, а також декілька біологічно активних неграничних органічних сполук — зокрема вітамін А та його похідні. У цьому напрямку вчений працював уже в Києві в статусі завідувача нової кафедри органічної хімії Університету Святого Володимира.
У Києві Сергій Реформатський показав себе талановитим популяризатором науки: одночасно з основною роботою викладав на Вищих жіночих курсах. Причому якнайкраще знаходив підхід до аудиторії будь-якого рівня. Не випадково два його підручники — «Початковий курс органічної хімії» та «Елементарні відомості з хімії» — стали бестселерами кожен у своїй «номінації» (перший — для фахівців, другий — для аматорів) і перевидавалися аж до 1930 року. А під час першої світової війни вчений організував цілий науково-виробничий комплекс, де з учнями масово втілював у життя передові наукові розробки: випускали хлороформ, ефір і новокаїн для анестезії, сулему для дезінфекції, аспірин, кофеїн. Ця фармакологічна міні-фабрика функціонувала на базі… навчальних хімічних лабораторій Київського університету та Політехнічного інституту, де Сергій Миколайович викладав.
Принципу «Наука для людей» дослідник дотримувався все своє життя; це, однак, анітрохи не заважало йому часом рятувати заради науки конкретних людей. Притчею во язицех стала дуель двох світил: професорів Київського університету терапевта Василя Образцова й патофізіолога Володимира Ліндемана. Загибель кожного з них була б непоправною втратою, і тоді свої миротворчі послуги запропонував Сергій Реформатський. Як секундант він відміряв передбачені «кодексом дуелянтів» п’ятнадцять кроків — при його зрості 2 метри 15 сантиметрів відстань вийшла чималою, і абсурдному кровопролиттю вдалося запобігти.
