Особливий шлях електронної гривні

У розвинених країнах е-платежі потіснили розрахунки готівкою з декількох традиційних сфер господарської діяльності. Чи піде українська гривня тим самим шляхом?

Нерідко під електронними грошима помилково мають на увазі засоби доступу до банківського рахунку (кредитні й дебітні пластикові карти) або попередньо оплачені одноцільові карти — наприклад, для поповнення рахунку оператора мобільного зв’язку. Одне з найудаліших визначень електронних грошей дано в європейському законодавстві.

Відповідно до нього, це грошова вартість,  «яка є вимогою до організації, що випустила її (емітента), зберігається на електронному пристрої, має характер попередньо оплаченої (тобто випускається в момент обміну на  традиційні гроші) і прийнята як засіб платежу третіми сторонами». Просто кажучи, е-гроші — це право одержати в компанії, яка випустила їх, традиційні кошти, якими можна оплачувати товари або послуги.

Є два основних види електронних грошей. Перший — це смарт-карти, або карти зі збереженою вартістю. У цьому разі кошти існують у вигляді запису на вбудованому чипі. На тому ж чипі зберігаються й дані про проведені операції. Другий вид «зберігається» у вигляді електронного запису на сервері в компанії-емітента разом з інформацією про те, кому вони, гроші, належать (так звана серверна схема). Розрахунки ж робляться з використанням телекомунікаційних мереж, звичайно  через Інтернет. Саме цей другий вид електронних грошей найцікавіший сьогодні з огляду на дедалі ширше проникнення Все­світнього павутиння в повсякденне життя.

Переваги

Електронні гроші мають декілька зручних властивостей безготівкового розрахунку — портативність, безпеку, зручність у використанні та ідеальну схоронність. У багатьох випадках, наприклад, при платежах через Інтернет, е-гроші є навіть безпечнішими, ніж банківські карти. При цьому вони, як і готівка, можуть бути анонімними, що дозволяє використовувати їх більш гнучко й вільно.

Один із найнаочніших прикладів застосування серверних грошей — звичайні грошові перекази, аналогічні банківським (WesterUnion, MoneyGram), причому вартість операції в межах електронної платіжної системи набагато нижче комісії за переведення готівки через банк.

Проводилися експерименти й із упровадження систем електронних грошей на великих підприємствах. Їхньою метою було заміщення внутрішнього обігу традиційних грошей чиповими картами. Крім зарплати працівникам у вигляді бонусів нараховувалися кошти, прийняті до оплати тільки в самій організації, наприклад, для оплати обідів або штрафів за запізнення.

Давно не новина

Сьогодні електронні платіжні системи поступово переростають у солідних гравців на ринку фінансових послуг, стаючи в деяких сферах серйозними конкурентами визнаним лідерам. Не дивно, що законодавці моди в цій галузі, яка поєднує в собі як фінансові, так і передові технологічні аспекти, — США. На державному рівні уряд пропагує впровадження чипових карт для проведення розрахунків у закритих установах (наприклад, на військових базах), а також для виплати соціальної допомоги. Загальна сума коштів, витрачених у Сполучених Штатах за 2009 рік із використанням е-грошей на основі карт, — $250 млрд. У Штатах також базується найбільша у світі онлайнова система мікроплатежів — PayPal, на яку припадає 17% світового ринку електронної комерції.

У ЄС також є безліч таких систем, які працюють переважно лише в одній країні або в межах певного регіону. За даними Європейського центрального банку, загальна кількість випущених електрон­них грошей (на основі і карт, і серверних схем) за станом на лютий — близько 1 млрд євро.

Динамічно розвивається цей сегмент і в Росії. Тільки ринок онлайнових платежів через Інтернет за допомогою е-грошей серверних схем, лідери якого — компанії WebMoney, «Яндекс.Гроші» та RBK-Money, становить близько $7 млрд.

Економічно розвинені країни можуть бути прикладом не тільки у сфері розвит­ку електронних операцій, а й у сфері регулювання та моніторингу цієї діяльності. У США, наприклад, пішли шляхом адаптації чинного законодавства стосовно е-грошей. Електронні платіжні системи в законодавстві окремих штатів розглядаються як небанківські організації — компанії, які надають фінансові послуги або здійснюють грошовий переказ. Федеральні закони при цьому стосуються тільки питань протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму, а також захисту прав споживачів.

Європейське співтовариство розробило абсолютно новий підхід. У вересні 2000 року ухвалена директива, яка регулює діяльність у цій сфері. Компанії-емітенти е-грошей визначені як один із видів кредитних установ, для яких обов’язковими є вимоги до початкового капіталу й погашення електронних грошей, а також зазначені обмеження на види діяльності. Це дозволило створити єдине правове поле та забезпечити юридичну визначеність для всіх емітентів у країнах ЄС.

Україна — особливий шлях?

У нашій країні непогано представлені е-гроші на картковій основі, переважно за рахунок розробленої НБУ платіжної системи НСМЕП. З її допомогою виплачують гроші деякі державні установи (Мінтранс, деякі ВНЗ) і компанії (Укр­залізниця). Випущено вже понад 2,7 млн НСМЕП-карт. Однак незважаючи на державну підтримку, система досі сприймається, скоріше, як невдалий експеримент. Причина тому — слаборозвинена інфраструктура та обмеженість сфери застосування: терміналів небагато, а в Інтернеті карту НСМЕП не можна безпосередньо використовувати для оплати. При цьому близько 90% ринку е-грошей серверних схем в Україні займає російська система WebMoney Тransfer, оборот якої в 2009 р. досяг 1,4 млрд грн. В Україні працює також російська платіжна система «Яндекс.Гроші» та її український партнер  «Інтернет.Гроші».

Спроби створення української платіжної системи досі були не зовсім продуманими, а останні зміни в законодавстві, внесені вочевидь без урахування міжнародного досвіду, узагалі взяли під сумнів розвиток ринку. Відповідно до ухваленої в 2008 р. постанови НБУ про затвердження Положення про електронні гроші, робити такі розрахунки в Україні можуть тільки банки. Постанова регламентує напрямки трансакцій та обмеження сум при розрахунках е-грошима. Кінцева мета такого кроку цілком зрозуміла: держава намагається встановити «правила гри» для раніше неконтрольованої сфери платежів. На практиці ж провідні гравці залишилися за рамками правового поля: у виграшне становище могли потрапити платіжні системи, які працюють із банками безпосередньо, але на час ухвалення постанови серед популярних систем таких не було. У 2009 році, і без того важкому, учасникам ринку треба було терміново підписувати договори з незацікавленими у цьому банками, що істотно ускладнило ведення бізнесу. Обсяги електронної комерції в Україні порівняно невеликі, тому поява нових, у тому числі вітчизняних, учасників є мало­­­­ймовірною.

Думка експерта

Олексій Гришин
Генеральний директор плaтіжнoї системи «Інтepнeт.Гроші»

Наразі постанова НБУ не дала результатів. Найбільші учасники ринку разом із комерційними банками подали в Нацбанк документи, однак вони на цей час узгоджуються. Якщо говорити про розвиток сфери електронних грошей, то він знач­ною мірою залежатиме від змін у законодавстві. Зараз постанова НБУ №178 істотно викривляє ринок. Надавши її тільки банківським установам, НБУ змушує діючих гравців або піти з ринку, або «віддатися» банку. Тому є досить великий ризик залишитися «за бортом». А це, у свою чергу, може поставити жирний хрест на розвитку національного ринку електронних грошей в Україні в його нинішньому вигляді. Що ж до нових учасників, то вони з’являтимуться як завдяки приходу зарубіжних компаній (хоча в нинішніх законодавчих «лещатах» це малоймовірно), так і, можливо, українських банків, які хочуть вирішувати свої локальні завдання — наприклад, погашення кредитів або оплату комунальних послуг поза банками, розвиток власних карткових та інших продуктів.