«Діамант» під Євро
«Донбас Арена» — не просто стадіон, а світовий еталон спортивних споруд.
Спочатку хотілося приурочити цю статтю до чергового візиту в нашу країну президента УЄФА Мішеля Платіні, який обов’язково проїхався б усіма українськими містами Євро-2012. Під слушним приводом поганої погоди візит скасували. Виникають підозри, що це сталося через патову ситуацію з будівництвом у Львові, але і в Донецьку є свої проблеми — зокрема, з фінансуванням нового аеропорту.
«Зате в нас є суперстадіон!» — скаже вам будь-який житель Донецька. От і поговоримо про позитивне.
Ставлення до Ахметова, Донецька й «Шахтаря» — досить неоднозначне й непостійне. Те саме і зі стадіоном. Перша реакція після споглядання «Донбас Арени» — захват. А потім хапаєшся за кишеню, бо мимоволі уявляєш, у скільки ж обійшлося це громадище… У тому й річ, що ще не обійшлося! Будуть переробки, та й сама експлуатація — процес дорогий.
Тему «Донбас Арени» уже обговорили з усіх боків, роблячи часом висновок про щиру добродійність із боку Ріната Леонідовича. Щонайменше, це неправильно, бо йдеться про дуже цікаве та перспективне грошове вкладення. Скажімо, про власність на величезну ділянку землі в центрі міста та стадіон, який навіть в Україні при вмілому використанні цілком здатний повертати хоча б частину витрат на своє будівництво та утримання. Не кажучи вже про іміджево-політичні дивіденди.
Коштовності під мікроскопом
Рішення про зведення нового стадіону в Донецьку було ухвалено давно. Ахметов обіцяв — Ахметов зробив. Вряди-годи початку капітального будівництва передувало ретельне опрацювання проекту та підготовка документації. Зараз уже забуто деталі, чому саме турецьку компанію ENKA обрали для виконання майже всіх робіт, а англійську «Аруп Спорт» — для дизайну стадіону.
Важливо пам’ятати, що будівництво починалося незалежно від боротьби за Євро-2012 — Рінат Ахметов просто будував домашню арену для улюбленого «Шахтаря» й рідного регіону. Наскільки роботи (так само, як і стадіон у Дніпропетровську, який набував реальних обрисів), допомогли перемозі українсько-польської заявки в Кардиффі? Зрозуміло одне: що не зашкодили, то вже точно.
Віддамо належне фінансистам і керівникам — ані найменшої негативної інформації щодо процесу виконання робіт не було. Більш того, виникало повне й дуже щире враження, що за винятком невеликих технічних проблем усе пройшло дуже добре. У результаті ми маємо справу з надзвичайно якісно втіленим у життя проектом. Те, що займалися цим іноземці, а не наші люди та фірми, прикро, але важливий результат — поява красеня-стадіону. Тієї самої «літальної тарілки» 54 метри заввишки. Враження «інопланетності» посилюється завдяки не тільки повному заскленню фасаду та круглій формі конструкції, а й нахилу даху з півночі на південь. Важко сказати, наскільки це допоможе кращій освітленості, а отже, якості газону, але виглядає дуже ефектно. Особливо якщо дивитися вперше й здалеку… Я ж мав можливість спостерігати різні стадії будівництва, а тому був морально підготовлений до чарівного вечора 29 серпня 2009 року.
Проте коли говорять, що будівництво завершилось у намічений термін і навіть не вийшло за межі первісного кошторису (такого взагалі не буває!), починаєш нервувати й перевіряти інформацію в Інтернеті. Відразу згадуєш про досить серйозне з’ясування стосунків між підрядником і замовником, коли перший повідомив про необхідність серйозно збільшити інвестиції — адже спочатку говорили про «смішну» суму в $100 млн… Переговірний процес завершився, як бачимо, удало. Що ж до оголошеної вартості будівництва «Донбас Арени» в $400 млн, то Донецьку пощастило, що в нього є Ахметов і що він полюбляє саме футбол.
Важливо зрозуміти, що стадіон — це не тільки футбольне поле, а й величезна кількість служб і комунікацій у приміщеннях під трибунами, а також парк, який колись називався ім. Ленінського комсомолу. Свого часу «зелені» зчинили скандал із приводу загибелі дерев, але Рінат Ахметов геть цілком припинив його — він просто організував масові насадження в інших місцях і вклав у програму озеленення стадіону $30 мільйонів… Таким чином, стадіон включив у себе цілий парковий комплекс із водоймами, спеціально підібраною рослинністю (щоб восени — у колір «Шахтаря») і величезним гранітним м’ячем, який обертають струмені води.
Із м’яча й починається близьке знайомство з «Донбас Ареною». Насправді грандіозність споруди вражає набагато раніше, але з боку головного входу на стадіон краєвид не такий панорамний — це вам не старий «Уемблі» з його легендарною дорогою від станції метро. Утім, складнощі, як мені здається, можуть бути пов’язані з іншим: оскільки цей бік стадіону звернений до центру міста й усіх під’їзних шляхів, переважна більшість уболівальників прагне потрапити на арену саме звідси. У той час як сучасні вимоги до безпеки чітко передбачають: глядач повинен заходити відразу у свій сектор. Добре, що на «Донбас Арені» можна безперешкодно гуляти під трибунами вздовж нескінченних закусочних — майже як на «Анфілд Роуд» у Ліверпулі, тільки в англійців цей рівень розташований набагато нижче. Адже «Донбас Арена» багатоповерхова (а як інакше при таких розмірах!), і завдяки цьому площа всіх приміщень досягає вражаючого розміру в 70 тисяч квадратних метрів.
Сотня фаст-фудів і шість ресторанів на «Донбас Арені» — окрема тема й окрема система оплати DA Money, до речі дуже розумна, причому в Європі її не довелося поки побачити. Тут не розраховуються живими грошима — тільки картками, які і купують, і поповнюють заздалегідь. Річ не тільки в зручності розрахунку, а й у тому, що коли ви не витратили свій ліміт повністю, у вас з’являється додатковий стимул повернутися на стадіон…
Суто футбольний стадіон
Що, звичайно, здивувало навіть на тлі неймовірно пишної церемонії відкриття (не кажучи вже про другу зустріч — трагічний матч між Україною та Грецією), то це колір багатьох внутрішніх приміщень — чорний і жовтогарячий. Зрозуміло, що це клубна символіка, і пересічного глядача вона мало стосується, але з незвички такі кольори дуже дратують. Адже стіни мають бути досить світлими. Та це так, дрібні причіпки.
Можна нескінченно милуватися краєвидами стадіону вдалечині й навколишніми вишуканими ландшафтами, але все-таки для футбольного вболівальника найважливіше — як виглядає арена зсередини. Це і є головне, незабутнє враження — переповнені трибуни красеня-п’ятдесятитисячника. Я проти фраз на кшталт «не зрівняти ні з чим», бо бачив чимало стадіонів, у тому числі й при аншлагах. Так, «Донбас Арена» — надзвичайна споруда, яка входить у перший ряд європейських аналогів, і Донбас може ним пишатися. Та що там Донбас — уся Україна!
Тим більше, що йдеться про суто футбольний стадіон. І про це нагадує мало не кожен елемент конструкції — наприклад, система штучного освітлення газону, щоб трава добре росла в будь-яких умовах. Тут засвоїли уроки «Амстердам-Арени» і московських «Лужників», де через високі трибуни й дах так і не змогли домогтися належної якості природного килима.
А далі?.. Далі треба, щоб футбол відповідав рівню стадіону. «Шахтар» поки перемагає майже всіх своїх суперників, от тільки національна збірна підвела. Ми поступово звикнемо до суперкомфортності, до величезного табло у 92 квадратних метри, але ніколи не зможемо привчити себе до спортивних невдач.
Дай Боже, щоб «Донбас Арена» надихала не тільки глядачів, а й наших спортсменів.
Стосовно перспективи та інфраструктури дуже важливо, що поруч із новеньким гігантом розташований дуже пристойний регіональний спортивний комплекс «Олімпійський», хоча він трохи загубився в тіні «зоряного» сусіда.. Він довго успішно приймав матчі єврокубків і цілком здатний робити це надалі — було б кому грати! Донецьк узагалі як ніяке інше місто багатий на добрі стадіони.
На шляху до «Еліт»
Гордість гордістю, та для одержання категорії «Еліт», яка дає право претендувати, допустимо, на проведення фіналів єврокубків, колективу «Донбас Арени» і керівного ТОВ треба ще дуже серйозно попрацювати й витратити чимало грошей. Річ у тім, що через своєрідну гординю на етапі завершальних робіт на стадіоні вже не прислухалися до рекомендацій із Києва та Ньона, і тому дещо неминуче доведеться переробляти — зрештою, «Донбас Арену» спорудили не тільки для матчів «Шахтаря».
Відразу можу відзначити дві деталі, які треба виправляти для просування стадіону «у верхах»: УЄФА вимагає наявності на всіх входах турнікетів на людський зріст і категорично забороняє розмежовувати сектори якимись сітками. На «Донбас Арені» турнікети не такі, причому, наскільки мені відомо, про вимоги УЄФА там знали, так само як і про те, що огородження сектора «фанатів» рано чи пізно доведеться прибрати. Тим більше, навряд чи фанатам коли-небудь вдасться завдати полю й стадіону більшої шкоди, ніж під час концерту Бейонс Ноулз.
Не кажучи вже про те, що така футбольна арена припускає наявність аеропорту (а він будується із серйозними затримками — і фінансування, і строків робіт) і готелю, а також безлічі не менш необхідних побутових дрібниць. Це ми вже повертаємося до теми Євро-2012.
Зірочки давно вже скасували
Якщо вам хтось скаже про 5-зірковий стадіон, можете моментально заперечити: «коньячна» класифікація стадіонів скасована УЄФА ще 2006 року. На цей час існує 4 категорії стадіонів: 1, 2, 3 та «Еліт». Остання дозволяє претендувати на прийом фіналів Ліги Європи й Ліги чемпіонів.
Задля справедливості зауважимо, що коли стадіон проектували (2005—2006 рр.), стара зіркова класифікація ще діяла.
