Наукова осетрина другої свіжості
Як на практиці українські науково-технологічні досягнення виводяться під юрисдикцію іншої держави.
Ще 40 років тому в Харківському фізико-технічному інституті була створена унікальна технологія, яка дала потужний поштовх розвитку машинобудування. Йдеться про установки типу «Булат» і пов’язані з ними нанотехнології поверхневого зміцнення металовиробів.
Розвитку цієї та іншої технологій присвячена наукова монографія «Вакуумно-дугові пристрої та покриття», яка вийшла в ХФТІ в 2005 році накладом у 500 примірників. Авторський колектив — А.Андрєєв, Л.Саблєв, В. Шулаєв, С. Григор’єв. Два перших учених із цього списку свого часу в складі великого наукового колективу брали участь у створенні «Булату». Валерій Шулаєв приєднався до них пізніше як ініціатор і керівник нового проекту з розроблення технології синтезу наноструктурних зміцнювальних покриттів і вакуумно-дугового обладнання нового покоління.
— Четвертий співавтор — С. Григор’єв — у вісімдесяті роки в ранзі інженера брав участь у спільних роботах із ХФТІ з атестації зразків, які передавалися в Московський державний технічний університет (МДТУ) «СТАНКІН», — говорить Валерій Шулаєв. — За цей час Григор’єв дослужився до посади ректора цього ВНЗ.
Випробування зразків — це не фізика, це максимум техніка. Розкидані по книзі літературні посилання свідчать про дуже скромну кількість робіт за участю С. Григор’єва. Найбільш ранні з них датовані кінцем 80-х — початком 90-х років, тобто тим часом, коли «булатні» технології вже давно не були екзотикою…
Здавалося б, все це пішло в небуття. Та цього року побачила світ монографія, названа майже так само, як уже згадана, — «Вакуумно-дугові покриття». Ще один збіг, який насторожує, — авторський колектив теж мало змінився з 2005 року. При такому формулюванні теми вона стала суто матеріалознавчою. Та й до друку затверджувалася вченою радою Інституту фізики твердого тіла, матеріалознавства і технологій ННЦ ХФТІ. Але при цьому з колишнього списку співавторів «випав» єдиний серед них матеріалознавець — Валерій Шулаєв.
Може, це зовсім інша книга? Однак обсяг текстуальних збігів такий величезний, що є привід не тільки засумніватися в її оригінальності, а й припустити: це не нова монографія, а перевидання все тієї ж книги 2005 року. Виправлене й доповнене, але… Образно кажучи, наукова осетринка другої свіжості.
Доповнення ж, за словами Валерія Шулаєва, цілком ґрунтуються на його роботах, опублікованих у останні роки, хоча, як уже говорилося, серед авторів видання його імені нема. У рамках відомчої програми НАНУ вчений очолює проект з іонно-плазмових нанотехнологій. Серед його обов’язків — визначення завдань, оброблення результатів експериментів, опис фізичної природи надвисокої твердості в покриттях на основі різних типів нітридів.
Проект розпочато 2006 року, коли твердість «булатних» покриттів не поступалася за твердістю сталі. Завершився ж він наприкінці 2009-го створенням нової іонно-плазмової нанотехнології, яка дозволила зробити покриття надтвердими й наблизити їх до твердості алмазу. Все це й знайшло відбиття в недавно виданій монографії, яка претендує на новизну.
Що далі, то більше. У монографії немає рецензентів. Ніякої наукової апробації. Це, як говорив один літературний герой, «супротиву всех правил», так, якби якусь продукцію випустили із заводу без клейма ВТК.
Наклад видання — 140 примірників. Частина його піде в обов’язкове розсилання, щось розберуть автори для друзів і знайомих. А що «для науки» залишиться? Невже автори порушили стільки етичних табу тільки для того, щоб видати друком приголомшливу букіністичну рідкість?
Можна було б припустити, що авторський колектив має намір претендувати на Держпремію. Але для цього в співавтори треба було записати великого чиновника від науки, а його немає.
Наукова діяльність інститутів і співробітників НАНУ регулярно відображається на її сайті. Тому виникла думка пошукати кінці там. І виявився доступним для скачування файл 091111.pdf — «Перелiк зареєстрованих з Росiйським фондом фундаментальних дослiджень наукових проектiв учених НАН України, поданих на спiльний конкурс НАН України-РФФД 2010 року». Під № 284 у ньому зазначено проект «Розроблення наукових основ і технології одержання надтвердих (вище 40 Гпа) наноструктурних покриттів більше 4 мкм завтовшки на основі нітридів». Науковий керівник проекту — А. Андрєєв. Співвиконавець із російської сторони — МДТУ «СТАНКІН» в особі його ректора С.Н. Григор’єва. Особливість конкурсу в тому, що проект не має єдиного фінансування — кожна зі сторін фінансує свою частину самостійно, і грошей виділяється дуже мало. Нарешті, «СТАНКІН», судячи з монографії, у галузі фундаментальних досліджень з теми не помічений.
А на офіційному сайті Російської Федерації www.zakupki.gov.ru розміщено повідомлення від 16 липня 2009 року з унікальним номером закупівлі 100/05-НТБ-16.07ок. Там говориться про відкритий конкурс на право укладання державних контрактів на виконання науково-дослідних робіт на 2009—2011 рр. у рамках федеральної цільової програми «Національна технологічна база». Предмет лота №4 стосується науково-дослідної роботи «Розроблення гами вакуумно-плазмових установок для нанесення багатофункціональних покриттів і комбінованого зміцнення різального, штампувального й вимірювального інструменту, шифр «Покриття». Ціна державного контракту на цю науково-дослідну роботу вражає — 105029100 рублів (еквівалент у гривні — 27307566, еквівалент USD — 3150873). Така сума немислима для фінансування науково-дослідної роботи в Україні. Назва російської теми збігається з діяльністю наукової групи, яку очолює Валерій Шулаєв. Але вся річ у тім, що, коли росіяни тільки починали планувати свою роботу, українські дослідники вже встановили світовий рекорд із надвисокої твердості покриттів з нітриду титану. Іншими словами, харків’яни цю розробку фактично вже виконали.
Такі конкурси звичайно заздалегідь «заточені» під конкретного переможця. Хто ж він? Переможець — МДУ «СТАНКІН», а керівник науково-дослідної роботи — уже знайомий нам ректор цієї організації, професор С. Григор’єв. За два роки (2010—2011) дослідники з очолюваного ним університету повинні будуть виконати обсяг робіт, який робився в ННЦ «ХФТІ» не менше двох десятиліть. Чи реально зробити це за такий короткий строк і одержати принципово нові наукові результати в організації, де немає фахівців відповідного профілю? Але, як говорив казковий Полкан — будівник летючих кораблів, «не побудую, то куплю».
Тепер зрозуміла й основа «союзу трьох». У Національному науковому центрі НАНУ «Харківський фізико-технічний інститут» є серйозні, але недостатньо захищені результати, а в Московського державного технічного університету «СТАНКІН» — гроші, за які їх можна купити. Але не напряму, легально (це коштувало б набагато дорожче), а, скажемо так, «з рук». Треба лише усунути зайву ланку (у цьому випадку — Валерія Шулаєва, з яким було б дуже важко «домовитися») і легалізувати процес.
Це приклад «зразково-показової» схеми виведення українських науково-технологічних досягнень під юрисдикцію іншої держави. Причому зовсім безкарно.
Довідка «УТГ»
У 70-х роках у Харківському фізико-технічному інституті була створена вакуумно-дугова установка «Булат» і відповідна технологія нанесення на поверхню металовиробів твердих зміцнювальних покриттів, які в рази збільшували термін служби різального інструменту й давали величезний економічний ефект. На цей час ученим удалося одержати покриття, які не поступаються за твердістю алмазу.
