Експерт: Україна має непогані шанси увійти до числа провідних гравців у галузі видобутку та переробки рідкісноземельних металів
Виробництво високотехнологічної продукції неможливе без рідкісноземельних металів (РЗМ). Вони незримо присутні в мобільних телефонах, лазерах, гаджетах на зразок iPad і Blackberry, відіграють усе важливішу роль у машинобудуванні, хімічній, скляній, металургійній та інших видах промисловості. Маючи технології переробки РЗМ, можна докорінно змінити економіку не тільки окремого міста або регіону, а й усієї держави!
Яскравий приклад — Китай. Стрімке зростання економіки цієї держави на початку ХХ століття багато експертів і політиків пов’язують, у тому числі, з володінням «контрольним пакетом акцій» у сфері видобутку та переробки рідкісноземельних металів. На його території зосереджено 97% загальносвітових покладів тербію, лантану й неодиму, завдяки чому він забезпечує чверть потреби в цих елементах країн ЄС, США та інших держав.
Але до 2014 року Китай має намір повністю відмовитися від зовнішніх продажів цих металів, переорієнтувавши експортні потоки на потреби власних підприємств. З одного боку, це свідчить про майбутній новий технологічний прорив у Піднебесній, з іншого — змушує зовнішніх споживачів терміново створювати власні потужності з видобутку та переробки коштовної сировини.
На думку керівника науково-виробничого підприємства «Науково-технологічний центр» Миколи Скрипка (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), Україна має добрі можливості для того, щоб посісти належне місце в цьому сегменті світової промисловості.
— На думку багатьох світових експертів, увійти до числа сировинних експортерів рідкісноземельних металів набагато престижніше, ніж поставляти газ і нафту, — говорить М.Скрипко. — Чому на РЗМ робиться така висока ставка? За офіційними даними, їхнє світове виробництво — близько 130 тисяч тонн на рік. На 2015 рік цей показник зросте до 200 тисяч, до середини століття — до мільйона тонн. При цьому ціни на редкісноземельні метали навряд чи знизяться з огляду на все більшу потребу в них. Навіть сьогодні кілограм так званого колективного концентрату РЗМ оцінюється приблизно в 100 доларів, а окремих його компонентів — у 300—400 доларів і більше.
Найбільші розвідані запаси їх (89 мільйонів тонн) — у Китаю. У державах СНД зосереджено, за деякими оцінками, близько 21 мільйона тонн РЗМ, але масштаби виробництва набагато менші в порівнянні з лідерами — тим же Китаєм, Індією, Бразилією. Назвати точні цифри розвіданого в Російській Федерації, Білорусі, Казахстані або Україні з різних причин неможливо. Наприклад, у РФ відомості про стратегічні види корисних копалин, до яких належать РЗМ, — державна таємниця. Точно можна сказати тільки те, що після Росії саме Україна має у своєму розпорядженні найбільші розвідані запаси цих металів серед європейських держав.
Однак мало ними володіти, треба ще вміти їх видобувати, переробляти й виробляти готові продукти, здатні конкурувати на зовнішніх ринках. Наші сусіди вже мали справу з тим, що промислові підприємства, на яких за часів СРСР видобувалися й перероблялися РЗМ, сьогодні опинилися за межами РФ. На думку деяких високопосадовців, відсутність власної переробної промисловості є загрозою національній безпеці Росії. Тому її уряд ухвалив декілька постанов про створення й розвиток, по суті, нової галузі, вкладаючи в це величезні кошти. За 2—3 роки росіяни планують вийти на виробництво 35—45 тисяч тонн і зайняти 10—15% світового ринку РЗМ.
В України теж непогані умови для розвитку цієї галузі. У нас є природні й техногенні родовища РЗМ, а також підприємства, на яких можна організувати їхнє виробництво. А найголовніше — є досвідчені фахівці, які брали участь у створенні таких технологій. До речі, до багатьох із них уже зверталися росіяни, запрошуючи на дуже вигідних умовах взяти участь у виконанні власних програм. Та чи треба нашим фахівцям кудись їхати, якщо їхній досвід і знання можуть бути затребувані у своїй країні?
На мій погляд, оптимальним варіантом для розв’язання цього питання в Україні має стати створення корпорації з освоєння родовищ, видобутку, переробки та реалізації РЗМ. Поклади рідкісноземельних металів оцінюються мільйонами тонн, тож Україна зможе на найближчу перспективу розробляти такі ж амбіційні плани, як і Росія. Цілком реальне створення виробництва РЗМ обсягом до 10 тисяч тонн на рік (у грошовому обчисленні це близько 1 мільярда доларів!), що стане для України колосальним проривом.
У майбутню корпорацію мають увійти як державні підприємства, так і приватні. Наприклад, колишні структурні підрозділи ВО «ПХЗ» у Дніпродзержинську, ГЗК, наукові установи тощо. Вони не тільки відновлюватимуть утрачені технології та виробництва, а й створюватимуть нові, більш прогресивні й екологічно чисті, використовуючи промислову й наукову базу, яка є сьогодні. НВП «Науково-технологічний центр» готове взяти на себе завдання з реалізації інтелектуальних можливостей, розроблення технологій, організації та подальшого розвитку всього проекту.
На думку М. Скрипка, за підтримки на вищому рівні державної влади реалізація програми виробництва колективного концентрату РЗМ може початися вже 2012 року. Вона дозволить Україні підняти свій престиж на міжнародній арені, упевненіше й ефективніше розв’язувати завдання стратегічного розвитку та співробітництва із провідними державами світу в економічній, політичній та інших найважливіших сферах.
