Ніяка криза не перешкодила ЄС поповнити свої лави ще однією колишньою соцреспублікою. Наступного року прапор із золотими зірочками замайорить над Загребом

Під час саміту в Брюсселі, що проходив у першій декаді грудня, керівництво Євросоюзу займалося не тільки гасінням фінансових пожеж і оздоровленням економіки. Майже не поміченим на тлі вже набридлих мантр про кризу відбулося підписання договору про вступ Хорватії в лави членів блоку.

Після дотримання необхідних формальностей офіційний Загреб стане повноцінним учасником європейської політики влітку наступного року. Ми ж відзначимо, що в ЄС буде прийнята країна, у якій не дуже давно панували цілковитий хаос і руїна, спричинені кривавим розпадом Югославії. Який же він, жаданий рецепт одержання членства в Євросоюзі?

Крок за кроком

Договір про вступ Хорватії в Євросоюз був оформлений двадцятьма сімома главами держав і урядів, а також президентом і прем’єр-міністром новоспеченого члена блоку. На церемонії підписання також були присутні президент Європарламенту Єжі Бузек, голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, президент Ради ЄС Херман Ван Ромпей та інші високопоставлені особи.

Для набрання чинності договір повинні ратифікувати всі країни ЄС. Хорватія оголосила, що проведе референдум із ратифікації договору про вступ у ЄС на початку 2012 року. З огляду на останні фінансові негаразди в Євросоюзі, його результати напевно будуть неоднозначними.

Переговори про приєднання Хорватії до ЄС тривали протягом шести років. Тепер колишня республіка соціалістичної Юго­славії стане двадцять восьмим членом ЄС і другою ліком серед колишніх сусідів після Словенії.

На початку літа цього року комісар ЄС із юстиції Вівіан Редінг заявила, що Єврокомісія прийме Хорватію в 2013 році. За словами єврокомісара, це рішення викликане успішною реформою хорватської законодавчої системи. 24 червня 2011 року учасники саміту ЄС, що проходив у Брюсселі, висловилися за приєднання Хорватії до Євросоюзу наступного року.

У вересні ж цього року прем’єр-міністр Хорватії­ Ядранка Косор одержала текст договору про вступ у Євросоюз від прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який на той час головував у Європарламенті. 18 листопада ц.р. комітет Європейського парламенту з міжнародних справ схвалив вступ Хорватії в Європейський Союз. За це проголосували 65 членів комітету, один висловився проти, тих, хто утримався, не було.

У підсумку 1 грудня Європейський парламент на пленарному засіданні схвалив вступ Хорватії в ЄС. За відповідне рішення проголосували 564 депутати, проти виступили лише 38, утрималися 32. Незважаючи на позитивний результат голосування, Європарламент закликав Загреб розв’язати ті проблеми, що залишилися, зокрема в галузі судової реформи, боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Також країні треба активізувати зусилля з розкриття військових злочинів і надалі проводити структурні реформи в економіці країни.

Наразі крім Хорватії статус кандидата мають Ісландія, Македонія й Туреччина. Країни Західних Балкан — Албанія, Боснія й Герцеговина, Сербія й Чорногорія — перебувають у списку потенційних кандидатів.

Наразі переговори про приєднання до Євросоюзу ведуть ще дві держави колишньої Югославії — Македонія й Чорногорія. На вступ у ЄС сподівається і Сербія, однак вона поки не має статусу кандидата. І, як нам усім відомо, Україна також чи то має наміри, чи то декларує їх.

Як відзначає Deutsche Welle, незважаючи на позитивний результат голосування в Європарламенті, багато депутатів сумніваються в тому, що Хорватія відповідає образу, який малює їй Єврокомісія. Вони вказують на те, що останні вибори, які відбулися в країні 4 грудня, супроводжувалися проявами націоналізму й прославлянням військових злочинців часів громадянської війни в Югославії. Інший привід для занепокоєння — катастрофічний стан бюджету Хорватії. Загреб устиг набрати боргів, які перевищили розмір річного ВВП. І тепер уряд країни змушений розміщати державні облігації майже під 8% річних.

Хорватський рецепт

Отже, крихітна за східно­європейськими мірками країна, розміром із дві середні області України. Чисельність населення всієї Хорватії порівнянна з аналогічним показником Києва із передмістями. Правда, ВВП на душу населення у два з половиною рази вище… Яким чином хорватам удалося одержати право на вступ у, без перебільшення, клуб обраних?

На початку 90-х років минулого століття Хорватія мала проблеми, які, на щастя, оминули нашу країну. Війна, кривава й безкомпромісна, здавалося, надовго вибила весь регіон з колії. Другу за успішністю економіку серед республік Югославії було розвалено, а економічні зв’язки обірвалися набагато сильніше, ніж у нас, адже нормальний діалог, приміром, із Сер­бією в післявоєнний період був зі зрозумілих причин утруднений.

Однак, на відміну від України, в Югославії, і зокрема в Хорватії, була досить висока свобода підприємств у здійсненні самостійної господарської діяльності. І в аспектах, що стосуються інвестицій, пошуку шляхів розвитку. Навіть конкуренція — і та заохочувалася. Тому перехід на ринкові умови роботи не був завеликим шоком. 1993 року Хорватія вступила в Міжнародний валютний фонд, стала членом Міжнародного банку реконструкції та розвитку, і тоді ж було дозволено приватизувати більшу частину підприємств.

На відміну від нас у Хорватії не намагалися піймати всіх галузевих «зайців» відразу, приділивши головну увагу налагодженню роботи ключових сфер економіки — суднобудування, сільського господарства та хімічної промисловості. У результаті суднобудівна галузь країни наразі є одним із лідерів у Європі, аграрний сектор відновив колишні потужності й працює за сучасними технологіями, даючи не менше 20% ВВП країни. Значну частину експорту займає й продукція оновленого хімпрому. Стрімкими темпами розвивається сфера послуг, на яку зараз припадає левова частка інвестицій і робочих місць. Що й не дивно з огляду на наявність протяжного Адріатичного узбережжя з більш ніж тисячею островів.

Є в економіці Хорватії спільна з Україною особ­ливість — у надрах її недостатньо вуглеводнів, що приводить до енергетичної залежності від сусідів. Питання це там розв’язується у двох площинах. У першу чергу — реальна, а не декларована модернізація­ в промисловості, що забезпечує не менш реальне енерго­збереження. І, що немаловажно, прозорий і диверсифікований енергетичний сектор, що дозволяє купувати блакитне паливо в необхідних обсягах і за найвигіднішими цінами.

Без перебільшення можна говорити про  друге народження промисловості країни. Питання тут уже не про те, як вижити, а як ще більше поліпшити якість продукції, щоб упевненіше конкурувати з європейськими гігантами на ринку. У підсумку понад 90% експорту Хорватії — саме промислові товари, а не сировина або напівфабрикати.

Але найголовніше тут, мабуть, інше. Адже модернізувати економіку країні допомогли не потойбічні сили, які казна-звідки з’явилися, а цілком конкретні реформи. Їх перелік, мабуть, нічого нового для нас не відкриє. Це створення незалежної судової системи, ефективне антикорупційне законодавство, зелена вулиця для закордонних інвестицій, максимально повна економічна свобода підприємств —  нічого надзвичайного, про що можна сказати безнадійне «ну куди вже нам…».

Мабуть, саме надання економічної свободи бізнесу, створення сприятливих умов для інвесторів і дієві антикорупційні заходи і є тією запорукою омріяного членства в Європейському Союзі. Хоча не тільки там. Увесь цей ароматний букет реформ — невід’ємна ознака будь-якої держави, що претендує називатися цивілізованою і високорозвиненою. І інших способів вступити в якийсь клуб економічно сильних держав нема.

Офіційно

Штефан Фюлє, комісар із питань розширення Євросоюзу:

«Її (Хорватії) економіка готова стати частиною загального європейського ринку, вона зуміла навіть протистояти фінансовій кризі. Але найголовніше в тому, що в Хорватії дотримуються демократичні принципи й основні права людини».

Тим часом

Європейський парламент ухвалив постанову про єдиний дозвіл на роботу й посвідку на проживання. Відтепер такі широкі права одержать іноземні громадяни, які живуть і працюють у країнах Європейського Союзу. Рішення схвалене й прийняте 13 грудня, під час сесії Європарламенту в Страсбурзі.

Ця директива передбачає, що власники єдиного дозволу на роботу й проживання матимуть ті ж права, що й робітники із країн — членів ЄС. Це стосується умов праці, визнання, можливості приєднуватися до профспілок, права на пенсію й соціальний захист, а також можливості користуватися податковими пільгами. Документ також передбачає можливість для іноземців проходити тренінги й здобувати освіту, якщо вони працюють у ЄС або зареєстровані як безробітні.

Проте країни ЄС матимуть можливість застосовувати обмеження при реалізації таких прав. Що, звичайно, дещо ускладнить дію директиви в найбільш занепокоєних проблемою нелегальної міграції державах. Наприклад, у випадку, якщо контракт робітника — вихідця із  третьої країни підписано на строк не більше півроку, право на соціальний захист може обмежуватися. Ще одне важливе зауваження: країни-члени збережуть своє право розв’язувати питання про надання посвідки на проживання іноземним працівникам. Однак на таке рішення визначений термін — до чотирьох місяців.

Директива, ухвалена 13 груд­ня, стосується вихідців із  третіх країн, які хочуть жити й працювати в країнах ЄС. Вона не поширюватиметься на сезонних робітників, ­біженців, людей, які мають довгострокову посвідку на проживання. Рада Європейського Союзу вже схвалила цю директиву, після оприлюднення її в «Офіційному журналі Європейського ­Союзу» вона набере чинності. Країни ЄС одержать два роки на зміну свого законодавства.

Аж ніяк не всі країни — члени Європейського Союзу будуть у захваті від необхідності змін у законодавстві. Проте старт легалізації багатомільйонної армії трудових мігрантів дано. Що для України, не менше двох мільйонів громадян якої працюють в Євросоюзі, немаловажно.