Українські студенти примудряються перемагати в конкурсах по 3D-моделюванню
У Санкт-Петербурзі нагородили переможців IX міжнародного молодіжного конкурсу «Майбутні АСи КОМП’ютерного 3D-моделювання», організованого російською компанією АСКОН. Серед переможців — студенти з Донецька та Дніпропетровська.
Конкурс проводиться серед навчальних закладів, які використовують системи Компас-3D і Вертикаль. Усе це робиться для того, щоб талановита молодь мала можливість брати участь у серйозних проектах. Цього року журі розглянуло 217 робіт від 85 навчальних закладів із різних країн, а наймолодшими учасниками стали учні другого класу. Були представлені різні цікаві віртуальні речі: амортизаційне крісло для космонавтів, музична скринька з 56873 деталей, Вестмінстерське абатство… Але переможцями стали роботи українських студентів. Кращим у категорії до 200 деталей у 3D моделі визнаний проект Антона Бондарева з Національного гірничого університету (НГУ, Дніпропетровськ), а друге місце в категорії понад 1000 деталей присудили Артурові Хоменку, випускникові Донецького національного технічного університету (ДонНТУ). Секрет їхнього успіху простий: ці хлопці — не майбутні аси, а справжні. І в цьому можна переконатися, ознайомившись з їхніми роботами.
Автомобілі у тривимірному просторі
Перемогу на конкурсі студентові спеціальності «Автомобілі та автомобільне господарство» Антонові Бондареву приніс проект «Коробки передач передньопривідного легкового автомобіля», що складається з 135 деталей. Сам переможець зізнається, що 3D моделюванням захопився давно:
— На першому курсі в нас був предмет «Деталі машин», який викладав Володимир Васильович Проців. Відтоді ми з ним співробітничаємо весь час, він керівник багатьох робіт, і не тільки моїх. Із мого першого проекту — двоступінчастого редуктора — і почалося моє знайомство із системою Компас.
Антон уважає, що аналог цій системі в тривимірному моделюванні знайти важко, адже вона зрозуміліша, ніж іноземні, і тому зручна для російськомовних інженерів.
Конкурсний проект цікавий тим, що в процесі роботи над ним протягом чотирьох місяців студент удосконалив конструкцію коробки передач реального автомобіля. Про те, як створювалася переможна модель, автор розповів докладно:
— За зразок я взяв коробку передач «Таврії», у процесі створення її 3D моделі почалися відхилення від параметрів, які я вимірював, провівши цікаву емпіричну роботу. Дослідним шляхом добиралися параметри корпуса, кришок, усе інше — аналогічне коробці автомобіля «Таврія». У підсумку ми повторили її механічні параметри, але поліпшили корпус, зробивши його трохи легшим.
Керівник проекту — доцент кафедри основ конструювання машин і механізмів Володимир Проців сказав, що модернізована коробка автомобіля, швидше за все, ніколи не буде виготовлена в металі — вона робилася для підвищення кваліфікації талановитого студента. Зате інший проект, представлений на конкурс цього року від НГУ, був не тільки розроблений студентами, а й виготовлений у натурі й випробуваний. Це електроавтомобіль КАНГУ 111, який, на жаль, цього разу не переміг. Але він брав участь і перемагав у інших конкурсах і автоперегонах. Антон Бондарев до його створення не причетний, бо працював над не менш цікавими проектами:
— Електромобіль робили старшокурсники. А наш курс планує створити гібридний автомобіль, це буде колективна робота. Зараз ми спільно працюємо з Володимиром Володимировичем, а недавно подали документи на конкурс, організований фондом Пінчука. Нова тема присвячена впливу забрудненості рейки на параметри шахтних локомотивів, але з 3D це вже не пов’язано.
5628 деталей натхнення
Ще один призер конкурсу, випускник кафедри машин і апаратів хімічних виробництв Донецького національного технічного університету Артур Хоменко, створив свій проект «3D-модель вагоноперекидача» як доповнення до диплома. Про деякі деталі цієї грандіозної роботи ми довідалися в самого лауреата.
— Артуре, у чому специфіка моделювання з такої великої кількості деталей?
— Під час проектування обладнання з великої кількості деталей (у моїй моделі їх 5628) часто не вистачає ресурсів комп’ютера для нормальної роботи з моделлю, особливо коли вона майже готова й треба починати загальне складання. Але під час операцій із окремими малими вузлами й підскладаннями такої проблеми нема. А ще досить важко було працювати над таким обладнанням, бо про нього мало інформації в книжках, переважно це якісь уривчасті описи тієї або іншої частини.
— Ти давно займаєшся 3D моделюванням? Що надихнуло на таку копітку роботу?
— На третьому курсі в нас була практика на Авдіївському коксохімічному заводі, де я вперше побачив це обладнання. Воно мені дуже сподобалося, тому, вибираючи тему дипломного проекту, я зрозумів, що вагоноперекидач мене надихнув найбільше. А диплом називався «Розвантаження вугілля на коксохімічних заводах».
Приблизно тоді ж я почав моделювати, і це захоплення мені дуже допомогло: зараз закінчив університет і працюю на заводі інженером-конструктором, розробляю 3D моделі обладнання з подальшим складанням робочих креслень деталей.
— Скільки часу пішло на проект?
— Лише два місяці, і це при тому, що я створював її паралельно з дипломом майже самостійно, обговорюючи зі своїм науковим керівником Андрієм Анатолійовичем Топоровим незрозумілі моменти в самому обладнанні. Він мені й порадив взяти участь у конкурсі. До речі, це модель реального робочого вагоноперекидача. За основу взято креслення, фотографії та візуальний огляд цієї техніки. Модель цілком можна втілити в життя, але для цього треба ретельніше проробити кожну деталь, адже проект готувався тільки для демонстрації можливостей сучасних систем автоматизованого проектування.
