Патент чавунної міцності

Черговий патент на корисну модель заслужений винахідник України заступник директора з виробництва ремонтно-механічного заводу АТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» Володимир Капелюх одержує напередодні свого 73-го дня народження. Подія ця важлива не тільки для іменинника та його співавторів — головного механіка «Азоту» Володимира Кармазіна, директора РМЗ Петра Колочка, механіка виробництва «Оргсинтез» Сергія Щербака, а й для всіх хіміків країни.

Скільки натерпілися на «Азоті» через недовговічність важливих деталей великотоннажного комплексу оцтової кислоти! Із цим комплексом пов’язана історія, про яку автор цих рядків свого часу писав у головній газеті СРСР — «Правді». Закупили його в американців, аж тут нагодилася чергова політична криза із забороною на технічну допомогу «імперії зла». Довелося сєверодончанам самим освоювати унікальне обладнання, доводити його до пуття. Упоралися. Вирішити проблеми з підвищення стійкості головного обладнання в агресивному сере­довищі допомогли фа­хівці волгодонського «Атом­машу», із керуючою електронно-обчислювальною технікою — земляки-кібернетики із сєверодонецького НВО «Імпульс». Домоглися такої якості продукції, на яку навіть не сподівалися: на «Азоті» почали випускати не тільки промислову, а й харчову оцтову кислоту, що теж має попит у багатьох країнах.

Останніми роками завдяки інвестиціям на комплексі оновили основне обладнання, наростили потужність, підвищили економічність, розгорнули будівництво  власної когенераційної ус­тановки. Усе добре, тільки от захисні гільзи й деякі інші деталі на технологічних лініях агрегату все-таки довго не витримували атак корозії та великих температур. Доводилося набагато частіше, ніж хотілося б, зупинятися на ремонт. До НП не доходило — на підприємстві є сучасна дослідна лабораторія металів і технічної діагностики, яка вчасно і вкаже, і підкаже, але втрати однаково були чималі.

Винахідники взялися­ зміцнити захисні тонкостінні деталі — подолати невисокі механічні властивості чавуну, його малу жаростійкість і велику­ схильність до корозії в ­газоподібному середовищі. Приблизно тисячу днів пішло на те, щоб теоретично й практично розв’язати проблему заміни звичайного співвідношення компонентів у цьому матеріалі на більш ефективне. У чавун уводили нові компоненти для створення тугоплавких сполук, підвищення міцності металевої основи. Додатково використовували ніобій, титан, цирконій, церій, мідь. Дозували дуже тонко: варіювалися навіть соті частки відсотка. Найменша похибка — і не виходила потрібна зернистість, напруга в матриці чавуну була завелика, а у виливках утворювалися тріщини. Випробували й різні печі — індукційну, електричну.

Сєверодонецькі умільці та їхні помічники — механіки, ливарники, верстатники — були впевнені в успіху. Адже на підприємстві винайшли не один стійкий до корозії сплав. Нарешті, проби показали: бажаного результату досягнуто. За доведення взялися металообробники, які, у свою чергу, порадували: із новим матеріалом працювати стало набагато легше, ніж із його попередником. Власне, створюючи сплав, на це орієнтувалися теж.

Промислові випробування тривали 8000 годин. Механічні властивості новинки виявилися значно кращими за аналоги. «Схоже, експлуатація тільки додала міцності цьому чавуну», — відзначають працівники цеху оцтової кислоти. Деталі з матеріалу, запропонованого винахідниками, служать набагато довше від колишніх, що дає серйозний економічний ефект. Їх уже охоче використовують у Сєверодонецьку, і, певне, географія розширюватиметься.