Володимир Саприкін: «Щоб створити газове СП, потрібна політична воля, але іншого шляху в України немає»

Здається, крига скресла. Якщо раніше Росія допускала перегляд газових конт­рактів тільки у разі вступу України в Митний союз, то тепер готова до створення тристороннього газотранспортного консорціу­му з Україною та ЄС. Про це наприкінці вересня заявив прем’єр-міністр Микола Азаров.

«Створення такого спільного підприємства — єдино розумне рішення для європейсько-українcько-російської газової спільноти», — уважає наш співрозмовник, український незалежний експерт з енергетичних питань, кандидат технічних наук Володимир Саприкін.

— Володимире Леонідовичу, у чому переваги тристороннього консорціуму, або СП, як ви його називаєте, перед двосторонніми — приміром, ЄС—Україна або Росія—Україна?

— Будь-яке об’єднання зусиль має вітатися, але лише в рамках трикутника Брюссель—Київ—Москва можна врахувати інтереси всіх учасників газового ланцюжка «видобуток—транспортування—споживання». Без Росії обійтися не можна, бо вона — монополіст у видобутку. І те, що «Газпром», який довгий час не залишав думок про недружнє поглинання української газотранспортної системи, усе-таки погодився на участь у тристоронньому СП — позитивний момент. Без ЄС теж неможливо — це інвестиції, сучасні технології та менеджмент. Питання про Митний союз Україною відхилене остаточно, ми задекларували рух у Європу. 

— Як розподілятимуться ролі в цьому спільному підприємстві?

— Говорити про це поки рано. Але треба відзначити, що основна мета газотранспортного СП — це об’єднання ресурсів і зусиль ЄС, України та РФ для забезпечення безперебійних­ і ефективних поставок російського газу в Україну та Європу. Його створення передбачає переведення російсько-українських відносин на «рейки» взаємовигідного й рівноправного співробітництва, залучення західних інвестицій, передової практики й технологій у сферу транзиту газу, збереження основних обсягів транзиту через Україну, Словаччину та інші західноєвропейські країни-транзитери, приведення російсько-українських газових контрактів до умов, які відповідають структурі українського енергоринку й чинному в ЄС законодавству, а також сучасній європейській практиці укладання контрактів. СП має бути створене на паритетних засадах, приміром, у кожної зі сторін по 33,3% акцій.

— Чи спонукатиме створення СП до реформування НАК «Нафтогаз України», про яке давно говорять?

— Реформування українського газового сектора, у якому «Нафтогаз» є монополістом, — захід плановий. Це, насамперед, реалізація перехідних положень Закону України «Про основи функціонування газового ринку». Так, відповідно до закону необхідно до 1 січня 2012 року виділити з НАК «Нафтогаз України» газотранспортні й газорозподільні мережі. Також є зобов’язання нашої країни перед Енергетичним європейським співтовариством, членство в якому оформила Україна, про виконання нею 73-ї директиви Третього енергетичного пакета (2009 р.). Ідеться про реальний поділ видобутку, транспортування й продажу газу, обов’язковий доступ третіх сторін, прозорість роботи газових компаній і багато інших елементів підвищення конкуренції та ефективності газового сектора. Не провівши реформування, ми не можемо стати кандидатами в члени ЄС. Питання це не те що дозріло, а, можна сказати, навіть перезріло і, сподіваюся, почне вирішуватися найближчим часом.

Необхідно провести реформування всього газового сектора України, що має кілька складових. Одна з них — збільшення видобутку газу. Видобуток власних вуглеводнів — це завжди вигідно. Перспективним є дослідження й розробка шельфу Чорного й Азовського морів. Відомо, що майже половина запасів українських вуглеводнів залягає на шельфі. Крім природного газу необхідно збільшувати видобуток шахтного метану й у найближчі 7—8 років почати промисловий видобуток сланцевого газу. Ці нетрадиційні гази не становитимуть значної конкуренції природному газу, але відчутно можуть зменшити закупівлі російського газу.

Ще одна складова реформування — зменшення споживання газу в економіці та скорочення його імпорту. Для цього треба розвивати поновлювані й альтернативні джерела енергії, усувати великі втрати по всьому ланцюжку «зберігання—розподіл—використання».

І нарешті, треба іншими очима подивитися на нашу ГТС. Більшість країн Центральної та Східної Європи повністю або частково приватизували свої ГТС. Зараз цими компаніями володіють або управляють консорціуми, до яких увійшли найбільші нафтогазові компанії світу. Це дозволяє налагодити роботу з міжнародних стандартів (технічних, економічних, юридичних, управлінських тощо) і кардинально збільшити ефективність роботи у порівнянні з пострадянським рівнем. Деякі держави залишили за собою контрольний і блокувальний пакети акцій ГТС.

Питання вибору форми міжнародного використання української ГТС непросте. Україна не має досвіду передачі таких великих об’єктів в оренду або концесію іноземним компаніям, що загрожує підписанням невдалої угоди. Але вона може опиратися на досвід інших держав. При продажі частини української ГТС на відкритому тендері за державою необхідно залишити контрольний пакет акцій (50%+1 акція), що дозволить впливати на ухвалення найважливіших рішень щодо її роботи й розвитку. Консорціум компаній, який виграє конкурс, керуватиме ГТС. Можливо, до нього ввійшов би й «Газпром», що було б вигідно Україні, бо в цьому випадку не виключено, що Росія пригальмувала б будівництво Північного та Південного потоків або хоча б зменшила їхню потужність.

Напевне, для того, щоб оцінити вартість української ГТС, треба продати до 10% її акцій на біржі (вихід на IPO).

Приватизація української ГТС за участю «Газпрому» найбільшими компаніями світу на відкритому тендері звела б нанівець спроби Росії заволодіти нею на неадекватній економічній основі. У цих умовах більш надійним варіантом виглядає тристороннє СП із відповідним внесенням активів.

— У результаті реформування монополію «Нафтогазу» буде зруйновано?

— Невідомо, яких заходів вживе держава, хто й на яких умовах володітиме нашою газотранспортною системою. Сьогодні нею на всі сто відсотків розпоряджається в особі «Нафтогазу» держава (100% акцій), українське законодавство забороняє передачу ГТС в оренду, концесію або її продаж. Виходить, доведеться починати зі зміни законів.

— Ура-патріоти відразу піднімуть лемент про здачу українських інтересів.

— Вони не розуміють або не хочуть розуміти, що як тільки почне роботу Північний, а потім і Південний потік, Україна зостанеться… ні з чим. Обсяги газу, а отже і доходи, зменшаться в багато разів.

— Чи вплине створення СП на сам факт будівництва Росією «потоків»?

— Росія вже заявила, що як би не розвивалися відносини з Україною, Північний і Південний потоки буде побудовано. Така енергополітична стратегія нашого східного сусіда. Адже комерційними ці проекти назвати важко. Невідомо, коли вони стануть до ладу, коли окупляться. Уважаю, перекачування газу через Україну було й буде найбільш вигідним.

— Тобто нам, як і тепер, є чого боятися?

— Є, але за будь-якого сценарію Україна залишиться газотранспортною державою.

— Росія диверсифікує поставки. Чи не настав час зайнятися тим же самим і Україні? Почати, приміром, будівництво «своєї» труби з Туркменистану?

— Ні про яку трубу сьогодні не йдеться. Але є договір з Азербайджаном про поставки скрапленого природного газу морем, що знач­но дешевше трубопроводу. В Україні планується побудувати термінал для зберігання 5 мільярдів кубометрів газу й завод для його розрідження. Термінал на такий же обсяг з’явиться і в Азербайджані. Тобто приблизно четверта частина одержуваного сьогодні газу приходитиме в Україну вже не трубопроводом, а в танкерах-метановозах.

— Як факт створення СП позначиться на житті звичайного українця?

— Пересічного українця, як правило, цікавить тільки ціна на газ, яким він користується. Тому за всієї глобальності питань про тристороннє газове СП, реформування українського газового сектора й модернізації ГТС на першому місці, як і раніше, стоїть питання перегляду російсько-українських контрактів, зокрема ціни. У цілому результати реформування газового сектора має відчути на собі кожний українець — через зниження ціни на газ.

Хто б що не говорив, а вона для України виявилася вищою, ніж для європейських держав, які розташовані від Росії далі, ніж ми, і за логікою речей мають платити більше. У поточному кварталі цього року ціна газу на кордоні з Росією становитиме 400 доларів, усередині України — значно перевищить 500. Із цим терміново треба щось робити. Крім ціни, російсько-український контракт містить і інші кабальні умови. Зокрема, прив’язку ціни до дизпалива й мазуту, а не вугілля та електроенергії, що було б для України більш логічним, і заборону на реекспорт газу, тобто продаж надлишків імпортованого й навіть свого, хоча ми — газодобувна держава! Для покупців з ЄС цей пункт скасовано. Контракт містить і фіксований обсяг газу. Навіть якщо його не спожито, Україна зобов’язана заплатити за нього.

— За повідомленнями  Міненерговуглепрому, переговори ведуться. Яка, на ваш погляд, імовірність того, що контракт усе-таки буде переглянуто?

— Переговори, на жаль, пробуксовують. Бачу єдиний вихід — Стокгольмський арбітражний суд. Це цивілізована форма. У свою чергу на «Газпром» подавали в суд німці, греки, турки. Українська сторона підготувала всі документи, і потрібна лише політична воля, щоб передати їх у арбітраж. Звичайно, відносини України й Росії — інші, особливі, ми дуже рідко вирішували свої газові питання з Росією через суд, але іншого шляху я не бачу. Це буде суперечка двох суб’єктів господарювання — «Нафтогазу» й «Газпрому». Такі позови звичайно розглядаються в строк від 2 місяців до 2 років, але  з огляду на те, що «Нафтогаз» виконує соціальну функцію — дотує населення зі своїх доходів із видобутку й транспортування, процес буде максимально прискорено.

До речі, подача позову до суду зовсім не перешкодить домовлятися про газовий СП.

Можна говорити, що саме газовий контракт на сьогоднішній день перешкоджає як створенню СП, так і подальшому розвитку взаємовигідного співробітництва між РФ і Україною.

Довідка «УТГ»

Населення Україна забезпечується газом, що видобувається підприємствами НАК «Нафтогаз України», тобто цей газ і ця група споживачів перебувають поки поза ринком. Для формування конкурентного середовища на ринку газу промислових споживачів із 33 млрд кубометрів газу необхідно хоча б 15—18 млрд одержувати з альтернативних джерел. Це можливо за рахунок поставок скрапленого газу й збільшення власного видобутку. Після впровадження цих проектів можна буде говорити про лібералізацію українського ринку газу. Термін, необхідний для їхнього здійснення,­ — 5—7 років, що порівнянне зі строками, які даються країнам — членам Європейського енергетичного співтовариства (а Україна є таким із 2009 року) на імплементацію ­європейського енергетичного законодавства.