Усе в наших руках

Економіка України досі живе за шаблонами епохи деградуючого соціалізму, у той час як світовий досвід показує, що майбутнє — за новими технологіями та підходами.

До Дня незалежності країни в населення України ставлення не однозначне. Утім, як і в громадян більшості інших держав колишнього СРСР. Хтось із ностальгією згадує часи «великого й могутнього» з ядерними боєголовками й горезвісною ковбасою по 2,20. Для когось це світлий день набуття права думати й говорити згідно зі своїми переконаннями. Після краху соціалістичної системи гинули цілі галузі, наче гриби росли нові форми власності й наживалися статки нинішніх вершків суспільства. Так і вийшло, що зараз більшість із нас автоматично ставить знак рівності між поняттями «незалежність» і «дикий капіталізм». Що, зрозуміло, на руку тим, через кого Україна й донині зовсім не гордо йменується «країною другого світу». Та справжню незалежність самими лише деклараціями не здобути…

«Україна — велика європейська країна!»

Станіслав Шушкевич, перший голова Верховної Ради Республіки Білорусь, заслужений діяч науки і техніки Білоруської РСР:

— Для мене незалежність України починається набагато раніше нині прийнятої дати, а саме 16 липня 1990 року. Тоді було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України. Відзначу, що ваша країна зовсім не першою ухвалила такий документ — першими були естонці,­ ­Київ був лише дев’ятим, а ­Біло­­русь, до речі, десятою. Однак українці створили надзвичайний документ — справжню Конституцію країни, що складається з десяти частин, першою з яких було положення про самовизначення українського народу — усе як треба.

Остаточно незалежний статус країни оформився вже в серпні 1991 року після невдалого серпневого путчу в Москві. Проте в ланцюжку тодішніх подій окремо стоїть знамените «цивілізоване розлучення» у Біловезькій Пущі. Тоді три лідери майже незалежних основних республік СРСР — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич — остаточно оформили розпад наддержави й домовилися про форму відносин між країнами в майбутньому.

— Це було просто неймовірно — відокремитися­ від СРСР, — веде далі С.Шушкевич. — Нам добряче допомогло нестримне бажання Єльцина стати незалежним від Горбачова. Крім того, ми їхали туди виграти час, домогтися відстрочки переходу на ринкові відносини з Росією. Адже економіки всіх трьох республік були тісно взаємозалежні, і в такому випадку цілковитий розрив загрожував неминучою економічною катастрофою.

Якими бачилися тоді шанси незалежної України випливти в незнайомому світі ринку?

— У вас завжди були чудові фантасти, — з посмішкою пригадує Станіслав Шушкевич курйозний епізод. — Пам’ятаю, прочитав тоді якусь статтю, де цілком серйозно доводилося, що Україна здатна прогодувати весь світ. Проте такі міркування мають певне підґрунтя. Україна — велика європейська держава, у якої є все для того, щоб забезпечити гідний рівень життя громадян. Нею важко керувати через розмір і розмаїтість, але через це саме легше виводити із кризи.­­

Проте всі ми добре пам’я­таємо, у якому стані була економіка країни в перші роки незалежності, та й, ніде правди діти, відгомін тодішньої кризи добре чути й зараз. Не можна відразу перейти на якісно новий рівень життя й розвитку економіки. Досі (а тоді — особ­ливо) переважає ще соціалістичне мислення на всіх рівнях суспільства. Погіршення ситуації в економіці повернуло до життя старі гасла, ключовим з яких було «Держава має зробити все за тебе». А так не буває — людина має сама прагнути поліпшити своє життя.

Якою бачиться нинішня Україна з Білорусі? Найголовніше — у вас передача влади відбувається цивілізованим шляхом — на виборах. Це нормальний еволюційний шлях, йдучи яким, держава згодом очиститься від нинішніх кланових політичних чвар. І Україна стане впливовою європейською державою, яку поважають усі.

Освіта

Геннадій Півняк, ректор Національного гірничого університету, професор, академік НАН України:

— За роки незалежності Украї­ни вітчизняні університети отримали можливість вільної інтеграції зі світовою науково-освітньою спільнотою. Стало відчутним кількісне і якісне збільшення міжнародних зв’язків, а співпраця з провідними зарубіжними науковими центрами стала вагомим чинником розвитку та підтримки на сучасному рівні досліджень у провідних університетах України.

Нинішній рік проголошено Президентом України роком освіти та інформаційного суспільства. Це підсилює роль і значення всіх рішень, що пов’язані з модернізацією освіти й науки, які об’єднані основними принципами інноваційного розвитку економіки України.­

Новий проект Закону «Про вищу освіту» є на сьогодні знаковим, бо має дати відповідь на важливі для вищої школи ключові питання — як поєднати освіту й науку у дослідницьких університетах, освіту і практику у прикладних навчальних закладах. Звичайно, проблеми у вищої школи є — це критичне порушення пропорцій між кількістю і якістю, потребами й можливостями щодо підготовки конкурентоспроможних фахівців, недостатнє фінансування і непевні межі автономності ВНЗ.

Успіх освітньої реформи визначить, чи зможе Україна гідно розвиватися та конкурувати на міжнародних ринках, базуючись не на сировинних ресурсах, а на інтелекті нації.

Маємо не один приклад, коли завдяки потенціалу науки з’являлися  нові технологічні рішення, інновації, які виводили країни з кризи.  Україна входить до числа держав, здатних продукувати значущі наукові результати світового рівня. Вітчизняні вчені за роки незалежності вирішили багато фундаментальних завдань. Гідний внесок у розв’язання глобальних проблем зробили вчені НГУ. В університеті успішно діє науково-освітній центр «Стійкість геотехнічних систем: процеси, явища, ризики».

Завдяки незалежності Національний гірничий університет, який має статус дослідного, тісно співпрацює із зарубіжними ВНЗ. Учені нашого університету успішно беруть участь у вирішенні завдань інноваційного розвитку економіки країни, у створенні високотехнологічних виробництв.

Наука

Андрій Рагуля, член-кореспондент НАН України, заступник директора з науки Інституту проблем матеріалознавства НАН України:

— Минулий рік особисто для мене був успішним. Два моїх аспіранти захистилися, і обидва — з найактуальніших тем світової науки. Якщо підбивати підсумки року на рівні нашого Інституту проблем матеріалознавства, то в нас триває наукова робота найвищого класу. А от на ще вищому рівні — держави, я вважаю, успіхи набагато скромніші.­­ Існує величезний розрив між фундаментальними розробками наших учених і можливістю їх реалізувати у вигляді комерційного продукту та вивести його на ринок.

За такої накопиченої інтелектуальної власності держава має прийти на допомогу, відкривши механізми створення так званих стартап-компаній — підприємств, які створюються спеціально для випуску нових продуктів за інноваційними технологіями. Сьогодні цей механізм у країні майже не працює, є лише окремі ентузіасти. Однак держава їм не допомагає. Ідея технопарків глухне через відсутність підтримки. Не створені також наукові інкубатори, де молоді вчені могли б докласти свої сили.

У Сінгапурі, наприклад, кожен таксист знає, що його країна піднялася виключно на високих технологіях. У нас державної волі розвивати такі технології нема.

ОПК

Дмитро Тимчук, головний редактор сайта «Флот-2017»:

— Минулий рік певною мірою став переломним для української «оборонки». Був створений «Укр­оборонпром» як централізована структура, що має координувати роботу підприємств ОПК і формувати єдину маркетингову політику нашої держави на ринку озброєнь. Актуальність створення такої структури виникла мало не із самого початку незалежності України, і позитив від її створення безперечний.

Друге питання — як на практиці реалізується ідея функціонування такої структури. Тут  наявний негатив, що має суб’єктивний підспідок. Простіше кажучи, на чолі цієї структури були поставлені люди, професіоналізм яких викликає сумніви. Результат їхньої діяльності полягав у тому, що відразу ж було поставлено під загрозу зриву дуже перспективний для України контракт з Іраком на поставку бронетехніки й засобів авіації. Дякувати Богу, не без скандалів і зусиль, але ситуацію зрештою виправили.

Ще одна важлива особливість минулого року: Україна нарешті уклала й почала виконувати контракти на поставку не старих радянських озброєнь, вилучених у Збройних Сил України, а нових розробок своїх зброярів. Причому йдеться не про дрібні контракти, а  цілком солідні домовленості на сотні мільйонів доларів. Насамперед, це конт­ракти на поставку нової бронетехніки української розробки Іраку й Таїланду.­ Тут досягнуто перелом навіть у порівнянні з конт­рактами дво- і трирічної давнини. Це свідчить про те, що частина власне українських озброєнь у нашому експорті зброї може в найближчій перспективі становити левову частку. Що, звичайно, досить позитивно позначиться на подальшому розвитку всього українського ОПК.

Металургія

Володимир Казаченко, голова ЦК Профспілки металургів і гірників України:

— Сьогодні, у XXI столітті, якщо власники підприємств гірничо-металургійного комплексу не займатимуться технічним переозброєнням, модернізацією, упровадженням нових технологій, ми будемо неконкурентоспроможні на світовому ринку металу й металопродукції. Тому ті програми, у розробці яких брав активну участь і Центральний комітет Профспілки металургів і гірників України (це програми розвитку ГМК до 2015 року), передбачають у першу чергу цю складову. Адже 97% підприємств у нас уже не державні, тому влада має, не втручаючись у економіку, стимулювати технічне переозброєння та реконструкцію.

Як показала криза, регуляторна роль держави необхідна обов’язково. Але в жодному разі не через заборони, а через економічні регулятори — квоти, які стимулювали б власника на поліпшення виробництва, модернізацію, технічне ­переозброєння.

У зв’язку із цим я згадую досвід колишнього СРСР, коли на діючому виробництві кошти, вкладені в модернізацію, вираховувались із прибутку, що підлягає оподатковуванню. У такий спосіб зацікавлювали керівництво підприємств займатися технічним переозброєнням.

У 1999—2001 роках ми проводили економічний експеримент. Адже в містах, де розташовані ключові об’єкти ГМК, складне екологічне становище. Як експеримент 70% екологічного податку виділялися підприємствам на природоохоронні заходи. 30% розподілялися так: 10% — місту, 10% — області, 10% — державі. Результати були успішними: саме в той період почалася активна робота зі зниження техногенного впливу на довкілля, але чомусь тоді у Верховній Раді не прислухалися до нашої пропозиції ввести такий принцип на законодавчому рівні.

ПЕК

Олександр Леонов, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

У сучасному світі питання енергетики, енергетичної безпеки вже не є лише питаннями економіки або політики: це категорія геополітики. Категорія, що визначає роль і місце держави у сучасному світі.

На превеликий жаль, саме в цьому сегменті було зроб­лено мізерно мало для того, щоб Україна вважалася сучасною державою. Ми досі фактично живемо за законами радянської «неекономної» економіки, оскільки на сьогодні Україна має одну з найбільш енерговитратних економік у світі. Досі масштабна модернізація підприємств та ЖКГ у контексті запровадження енергоефективних та енергозбережних технологій залишається  на рівні розмов або урядових програм. Так само досі в Україні не було створено прозорого енергоринку у європейському розумінні цього слова, без чого неможливі масштабні інвестиції у галузь. Саме тому мало не головним пунктом Брюссельського меморандуму про модернізацію української ГТС є створення енергетичного ринку.

Досі Україна так і не зуміла забезпечити диверсифікацію отримання енергоносіїв, хоча кроки у цьому напрямку робилися та й, очевидно, робитимуться (це і «Одеса-Броди», і будівництво термінала з отримання скрапленого газу, і перспективи видобутку сланцевого газу). Україна дотепер не збудувала свій замкнений ядерний цикл, тільки починає придивлятися до використання так званої альтернативної енергетики… Говорити про втрачені можливості можна ще довго. Але варто нарешті почати діяти. Тим більше, що часу на роздуми майже не залишилося.

Суднобудування

Віктор Лисицький, перший віце-президент асоціації суднобудівників України «Укрсудпром»:

— Можна сказати, що нинішня влада зробила певні кроки для створення регуляторних умов, які дозволяють відродити цей вид економічної діяльності. Ми були свідками того, як уряд неодноразово привселюдно декларував свої наміри. Але між тим, що говорять представники генеральної влади, і тим, що насправді відбувається, велика прірва. Через те, що експерти море господарського комплексу,­ наукові організації, що розробляють систему регулювання суднобудування, не вважають за потрібне залучати до цієї роботи фахівців-виробничників. Тому я не можу сказати, що минулий рік що-небудь приніс українському суднобудуванню.

Суднобудування за роки незалежності зазнало певних критичних змін, більш того, цей вид діяльності може в найближчі роки просто зникнути в Україні. За всі роки незалежності українська влада нічого не зробила для збереження тих конкурентних переваг, що в нас були. Багато країн, які перебували в такому ж становищі, що й Україна, стрімко піднялися завдяки використанню спеціальних регуляторних прийомів для підтримання своєї конкурентної переваги. Ми ж не зробили нічого.

Так зване налагодження партнерських відносин з Росією також не мало певних результатів: росіяни активно ведуть переговори про будівництво танкерного й транспортного флоту з Кореєю та Хорватією, але не з українськими корабелами.

IT

Юрій Пероганич, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, виконавчий директор ГО «Вікімедіа Україна»:

— За останній рік обсяги продажів товарів і послуг у сфері інформаційних технологій перевищили докризовий рівень, однак темпи зростання сповільнюються.

Позитивним було прийняття з 2011 року митного тарифу на основі міжнародної гармонізованої системи класифікації вантажів ГС-2007 — це дозволило спростити імпорт обладнання, яке поставляється з компактними дисками. Із прийняттям Податкового кодексу держава зробила великий крок назустріч галузі — було скасовано ПДВ для операцій із поставки програмного забезпечення. Унаслідок цього прискорилися процеси легалізації операцій у цій сфері. Однак, на жаль, із другого півріччя ПДВ знову  ввели.

Охоплення мешканців України мережею Інтернет перейшло позначку 33%. Це, за досвідом найпередовіших країн, означає, що за рік-два доступ до Інтернету матиме більше половини населення країни.

Розвивається і українська Вікіпедія, за числом статей вона вийшла на 15-те місце у світі. За минулий рік число статей збільшилося на 100000 і досягло 300000. Хоча українці за числом статей Вікіпедії, створених на одного носія мови, утричі випереджають росіян, однак удесятеро відстають за цим показником від норвежців і естонців,  уп’ятеро — від фінів і шведів і удвоє — від поляків, чехів і угорців.­

Над матеріалом також працювали: Денис Іваненко, Ірина Кондратьєва, Анатолій Лемиш,
Іван Спасокукоцький, Валентина Шабетя, Анна Шумакова