Вітер з офшору

Яким він буде на теренах нашої країни?

Кримська влада бачить перспективи енергозабезпечення АРК у поновлюваних джерелах енергії. В автономії вже презентували 17 інвестиційних проектів будівництва вітрових електростанцій. Суми майбутніх вкладень становлять мільярди євро. Проекти обговорюють кілька років, і реальне їхнє втілення, схоже, станеться вже незабаром. Так, керівництво «Конкорд Груп» заявило про початок будівництва Казантипської ВЕС уже цього літа.

Три в одній

Ще два роки тому компанія «Конкорд Груп» планувала побудувати одну ВЕС потужністю 350 МВт. Однак з огляду на українські реалії проект довелося поділити на три частини. Головна проблема полягала в тому, що технічно реалізувати такі плани проблематично: енергетичні мережі України не можуть прийняти відразу такі великі потужності. У результаті буде побудовано три електростанції: «Конкорд Груп-Сиваська ВЕС» потужністю 180 МВт, «Конкорд Груп-Сиваська ВЕС 2» на 100 МВт і «Розвиток Крим» — 100 МВт.

Для проведення проектно-дослідних робіт у Радянському районі Криму виділили понад 2 тис. га непридатної для сільського господарства землі, із них 169 га є ідеальними для будівництва ВЕС. Упродовж року фахівці німецької компанії з дослідження вітру GEO-NET Umweltconsulting GmbH за допомогою щогли 80 м заввишки й спеціального вимірювального обладнання аналізували потенціал сиваського вітру на різних висотах. На підставі цих даних розроблений макросайтинг (детальний план розміщення вітротурбін на майданчику проекту) і незабаром буде визначено оптимальну модель агрегату. Швидше за все, оберуть турбіни потужністю 2,5—3 МВт і висотою вежі понад 100 м. На станції потужністю 100 МВт буде  розташовано від 33 до 40 таких веж. Відстань між гігантами становитиме 400—600 м,  а площа кожної фундаментної площадки — 0,3 га.

Загальна вартість усіх трьох проектів перевищує 500 млн євро. Вкладені інвестиції дозволять щорічно виробляти на кожних установлених 100 МВт до 315 млн кВт/год. і працевлаштувати при цьому близько 200 чоловік.

Залишилися «дрібниці»: одержати мільйонні кредити в Європейському банку реконструкції та розвитку, а також у Світовому банку. Треба сказати, що українська компанія «Конкорд Груп» уже витратила на розробку проекту близько 17 млн євро, і тільки отримані документи є гарантією майбутнього кредиту.

— Зазвичай, якщо проект підготували правильно і якщо компанії-виробники його ухвалюють, банки вже не опираються, — говорить Андрій Конеченков, заступник директора «Конкорд Груп». — Крім того, ми одержали лист-схвалення, на підставі якого зможемо продавати викиди вуглекислого газу, тобто розраховувати на кіотські гроші.

— Андрію, як ви вважаєте, щодо розвитку технологій у вітроенергетики є перспективи?

— Згідно з останніми статистичними даними Світового енергетичного агентства, вітроенергетичний сектор сьогодні інвестиційно найпривабливіший і найшвидше розвивається на світовому ринку електроенергетики. За останні 10 років його встановлена потужність зросла більш ніж у десять разів. Така тенденція триває вже майже 15 років, із часу переходу від малосерійного до масштабно-промислового виробництва вітротурбін. А тенденції розвитку наземних вітроагрегатів останніх п’яти років різко відрізняються від початку нинішнього століття. Тепер найзатребуваніші турбіни потужністю від 2 до 3 МВт.

Усі новації ґрунтуються на збільшенні висоти розміщення ротора над поверхнею землі: що вище ми піднімаємо ротор, то більший обсяг енергії вітру можемо задіяти. Цей факт наочно­ підтверджується новими моделями вітротурбін, висота­ веж яких перевищує 100 мет­рів за одиничної потужності вітроагрегату від 1,5 до 3 МВт. Уже є прототипи 5—10-мегаватних вітроагрегатів, орієнтовані передусім на офшорну (морського базування) вітроенергетику.

— Чому ви не будуєте вітроелектростанції на морі?

— По-перше, Україна взагалі не має досвіду установлення офшорних турбін мегаватного класу. Цей напрямок дістав розвитку у світі тільки в останні 10 років, ще зовсім не всі країни вирішили будувати вітро­електростанції морського базування. Сьогодні приблизно 85% припадає на наземну вітроенергетику й тільки 15— на офшорну. По-друге, ця технологія набагато складніша й витратніша. Але разом із тим ефективність її вище, і, на мою думку, майбутнє не тільки за наземними, а й за морськими ВЕС.

— Багато говорять про високий енергетичний потенціал українського вітру. Чи так це на­справді?

— Дійсно, є думка, що Україна посідає тут мало не перше місце в Європі, але це не так. Наприклад, півострів Крим, де вітер най­ефективніший у нашій країні, можна порівнювати з регіоном північної Німеччини (район Гамбурга). А в Данії та Шотландії потенціал вітру вже набагато більше. Якщо ж порівнювати дві наші майбутні станції, то на Казантипській ВЕС потенціал трохи вище, ніж на Сиваській. У Криму найперспективніші Західне (Тарханкут) і Східне (Керченський півострів) узбережжя. Ці дві території дуже затребувані. Однак мене дивує, коли для проектів майбутніх ВЕС обирають, наприклад, Першотравневий район, де потенціал дуже низький. Можливо, багато проектів створюються зовсім не для того, щоб будувати електростанцію, або люди розуміють ці технології неправильно.

— Чому б не ставити невеликі вітряки біля кожного приватного будинку?

— Для вітроустановки малої потужності один кіловат коштує в 4 рази дорожче, ніж для мегаватної. Такі проекти, напевно, потрібні, та за наявної економічної ситуації їх населенню не подужати. З іншого боку, створення автономних енергосистем у місцях, де є проблеми з поставкою електроенергії, досить вигідне. Зараз в Україні діє близько півтори тисячі таких систем, більшість яких ґрунтуються на малих ВЕУ національного виробника.

Депресивні велетні

У густонаселеній Європі, де наземні вітряки нового покоління (фактично безшумні) ставлять усе ближче до населених пунктів, зростає невдоволення таким індустріальним пейзажем. Мовляв, сусідство стометрових «рукатих» велетнів негативно впливає на психіку й спотворює місцевість. Однак уважають так не всі. Ось як «вітрове» виробництво виглядає в Польщі очима українського туриста Олександра Ніканорова.

— Поляки — заповзятливі­ люди, вони відразу організували екскурсії до цих вітроагрегатів і показують їх за окрему плату, — розповідає  він. — Це цілком спокійна робота величезної вежі вражаючих розмірів. Поруч із нею почуваєшся дуже маленьким. Але ніякого негативного впливу я там не відчув. Радіальна швидкість лопатей дуже низька — максимум 5—6 обертів на хвилину, шуму — ніякого. Стоїть ця щогла на площадці 9 соток, а поруч рілля, там спокійно працюють фермери. Цікаво, що за цю ділянку вони одержують компенсацію, яка значно перевищує розмір прибутку від її сільськогосподарського використання.

Сучасна вітроенергетика щадна для людського слухового апарату й геть цілком відрізняється від вітряків кінця 70-х років. Вітроагрегат потужністю 2—3 МВт працює фактично безшумно: рівень шуму — у межах 35—40 дБ на відстані 300 м від турбіни (для порівняння: рівень шуму автомобіля, який рухається зі швидкістю 64 км/год. — 55 дБ). При цьому одна сучасна вітротурбіна за потужністю може замінити майже сорок шумних і низькоефективних 100-кіло­ватних вітроагрегатів.

Оффшор по-німецьки

Один зі світових лідерів у підкоренні енергії вітру — Німеччина. Тут вітроенергетика дістала активного розвитку після Чорнобильської аварії, коли німецький уряд вирішив розвивати виробництво енергії з поновлюваних джерел. У результаті вже в 2008 році в країні працювала 20301 вітряна турбіна сумарною потужністю 24 тис. МВт (!). Україна, яка, власне, й потерпіла від «мирного атома», навіть через 25 років про такі масштаби може тільки мріяти.

А першу в Німеччині офшорну вітряну турбіну встановили в 2006 році. Агрегат потужністю 2,5 МВт із діаметром лопатей 90 м з’явився в 500 м від берега на ділянці моря глибиною 2 м. Вражають розміри підмурку: його діаметр 18 м, в основу поклали 550 тонн піску, 500 тонн бетону й 100 тонн сталі. Конструкцію загальною висотою 125 м установлювали із двох понтонів площею 1750 і 900 м2. До 2030 року Німеччина планує побудувати 25 тис. МВт офшорних електростанцій у Балтійському та Північному морях.

Довідка «УТГ»

Півострів Крим — найбільш енергодефіцитний регіон України, транспортувати сюди електроенергію завжди було дорого й важко. Ще наприкінці 80-х проб­лему енергетичного голоду мала вирішити Кримська атомна електростанція, яку фактично на 80% спорудили в місті Щолкіному. Однак через протести екологів і громадськості проект, на який уже було витрачено сотні мільйонів радянських рублів, згорнули. Деякі експерти в енергетичній галузі сьогодні шкодують про це, припускаючи, що у разі успішного завершення будівництва Крим пішов би зовсім іншим шляхом економічного розвитку…

Сьогодні в Криму вітроагрегати старого (кіловатного) зразка експлуатують чотири підприємства: ДП «Донузлавська ВЕС» (сумарна потужність 18,7 МВт), «Вод­енерго­ремналадка» (26 МВт), Тарханкутська ВЕС (15,9 МВт) і ДП «Східно-Кримська ВЕС». Усі ВЕС перебувають в дослідно-промисловій експлуатації. Оскільки експериментальні станції складаються з вітро­агрегатів застарілих моделей 80—90-х років, працюють вони не дуже продуктивно. За підсумками 2008 року кримські вітряки піймали у свої лопаті тільки 27019 тис. кВт·год.