Успішний менеджмент — це велика могутність
Навчатися його варто всім — тоді не тільки бізнес, а й усе життя заграє дивовижними барвами.
Мистецтво менеджменту в наші дні — одне із найнеобхідніших. Його і теорія, і практика викликають інтерес, надії, суперечки. Григорій Хмельницький, дійсно чудовий професіонал, консультант, бізнес-тренер, упевнений, що менеджмент — це взагалі мистецтво жити.
— Григорію Йосиповичу, давайте поговоримо спочатку про таке явище, як лідерство. Великі лідери чомусь незмінно викликають страх і трепет. Погодьтесь, у владі є щось надприродне.
— Усе це мало стосується реального менеджменту. Процитую видатного фахівця з менеджменту Пітера Друкера: «Якби на відповідальних посадах працювали виключно святі, поети або видатні вчені, то будь-яка велика організація була б абсурдною й працювати в ній було б просто нестерпно. Потреби сучасних великих організацій мають задовольнятися звичайними людьми». Тож повсякденна робота мало сумісна з геніальністю.
— Проте є люди, які починають бізнес зовсім не для заробітку.
— Бізнес є бізнес, і головним вимірюваним показником його успішності були і є гроші. Але було б дуже нецікаво жити, якби людей, про яких ви говорите, не існувало. Такі люди є — часто в релігії, рідше в політиці, іноді в бізнесі. Для них їхні ідеї — сенс життя. Навіть працюючи в бізнесі, такий лідер мало цікавиться своїми матеріальними інтересами, він ніби переносить релігійне месіанство в ділову сферу. І нерідко робить неймовірне — на ринку з’являється щось принципове нове. Таким був, наприклад, великий винахідник і менш успішний бізнесмен Томас Едісон.
— І ще ці люди часто мають загадкову чарівність, харизму.
— Дійсно, навколо такого лідера існує якесь потужне енергетичне поле. Створює його, в остаточному підсумку, навіть не лідер, а саме його оточення. І тоді він викликає захват і одночасно страх і трепет. Коли проводиш час у оточенні лідерів, то почуваєш… пожежу. Вона йде від душі. Від серця.
Загадкову, як ви говорите, харизму, можна ще передати словами пристрасть, ентузіазм, жага життя, захопленість, самовіддача. Якщо ці слова характеризують і вас, то ви лідер.
— Харизма — дар уроджений?
— Є певні харизматичні техніки й стратегії. І вміло організовані тренінги дозволяють розвинути харизматичний дар. Це тисячоріччями працює в політиці. Для бізнесу це теж корисно, і сучасна соціальна психологія цілком допомагає досягти цього. Відпрацьовується специфічний імідж: мова, жести, ідеологія.
— Із незвичайними людьми все зрозуміло. А як бути лідерам «традиційної ділової орієнтації»?
— Це питання вивчалося, і виявилося, що стати лідером цілком реально. Результати досліджень показують, що інтелект лідерів лише трохи вищий, ніж у більшості підлеглих. Саме трохи вище. І навіть небажано, щоб лідер занадто їх перевершував.
— А багато хто вважає, що запорука успіху — високий IQ…
— Так, IQ став мало не символом двадцятого століття. Психологи до того ж увели таке поняття, як «коефіцієнт розумових здібностей», і розробили «тести інтелекту». Люди захопилися, та й зараз ще захоплюються цими тестами. Але незабаром з’ясувалося, що можна стати, наприклад, президентом США, маючи досить низький IQ, і такі президенти працюють анітрохи не гірше, ніж із високим IQ.
До речі, у світі є організація «Менса», до якої входять тільки люди з дуже високим IQ. Створювалася вона з досить претензійною метою: об’єднати інтелектуалів, зробити світ розумнішим. Але цього поки не сталося. До «Менси» входять учені й водії, політики й пожежні, листоноші й робітники. Тобто коефіцієнт інтелекту не завжди вирішальний у кар’єрі й життєвому успіху.
— Є така цинічна фраза: «Якщо ви такі розумні, то чому такі бідні?» Імовірно, це можна сказати про багатьох людей із високим IQ…
— У людей із дуже високим IQ нерідко відсутня здатність до співчуття. Звичайно вони погано взаємодіють із людьми з більш низьким інтелектуальним рівнем. Спочатку — чудові плани й стратегії, а потім виявляється, що духовно «холодного» лідера люди не дуже підтримують.
У бізнесі більш необхідний так званий «емоційний інтелект» — EQ, тобто здатність розуміти почуття, емоції інших, як свої. Більшість досліджень показують, що добре розвинутий EQ дозволяє діставатися вершин бізнесу й політики. І тому сьогодні складова лідерства переходить у площину емоційного інтелекту. Тут людьми не управляють, а спрямовують їх, надихають на досягнення результатів бізнесу. Тім Пітерс, упливовий представник ділової думки нашого часу, говорив: «Лідери — чиста без домішки емоція, чиста без домішки відданість обраній справі».
У справжніх лідерів не тільки, вибачте, шило в одному місці, а й, насамперед, — посмішка на обличчі. Справжні лідери випромінюють почуття впевненості й рішучості. Вони своєю присутністю надихають послідовників не сходити з дистанції.
Ще успіх у бізнесі залежить не так від грандіозних планів, як від здатності швидко реагувати на реальні зміни в міру їхнього виникнення. Тому стратегія успіху має бути динамічною й попереджальною.
Є й ще одна важлива якість лідера — коефіцієнт життєвої енергії, або VQ. Іншими словами, здатність керівників заряджати енергією себе й оточуючих. Для успішного керівника він має навіть більше значення, ніж «емоційний інтелект». VQ — це інтенсивність бажання жити, рушійна сила, мотор, стимулятор життя. Що вище VQ, то сильніше ми хочемо жити, розвиватися, домагатися чогось. Адже завдання лідера — сприяти змінам і долати опір обставин, часто дуже великий.
— А щоб мати високий рівень VQ…
— …треба займатися тим, що тобі до вподоби, бути собою. Жити повним життям. Коли любиш справу, якою займаєшся, то живеш нею. По собі знаю: це відбувається, коли робота й хобі збігаються.
— Але й енергія підлеглих тоді має теж бути на висоті.
— Лідер мусить вивільнити енергію інших членів колективу й допомогти їм розкрити свій потенціал. Жила колись така унікальна людина, власник колосальної життєвої енергії — колишній прем’єр-міністр Англії Бенджамін Дізраелі. Він одного разу сказав: «Життя занадто коротке, щоб бути незначним». Тому завдання лідера — дати колегам шанс «випустити на волю» свій VQ. Спостерігаючи за найнезначнішими сигналами, які надходять від співробітників (у тому числі словами, мовою тіла й особливо емоціями), талановиті лідери можуть визначити особисті переваги, прагнення людей і найпривабливіші способи їхнього досягнення. Одержавши цю інформацію, лідер має постаратися дати співробітникам завдання, що якнайкраще відповідають їхнім потребам. Когось стимулюють гроші, когось — можливість кар’єрного зростання або визнання, когось — ще щось. Пітер Друкер говорив: «Бути лідером — це не змінювати природу людини, а примножувати здібності організації в цілому, використовуючи всю силу, усе здоров’я й усі прагнення окремих співробітників».
— Що ще важливе для успіху в бізнесі?
— Не менш важливо бути не тільки ефективним лідером, а й ефективним професійним менеджером, не трудоголіком, а результатоголіком. Немає нічого легшого, ніж працювати багато, і немає нічого важчого, ніж ефективно управляти результатом.
— До речі, дуже яскраво робота менеджера описана в книгах одного з гуру сучасного менеджменту Іцхака Адізеса.
— Я знайомий із цією дивовижною людиною. Був координатором його програми в Україні, організовував перші в Україні семінари Академії менеджменту Адізеса. За моєю пропозицією доктор Адізес одержав звання почесного професора Київського національного економічного університету ім. Гетьмана.
За Адізесом, менеджмент будь-якої організації має виконувати чотири глобальні функції. Перша: виробляти товари або послуги, для чого, власне, і існує бізнес. Деякі псевдобізнесмени думають, що головне — це прибуток, і створюють такі собі ракові компанії, які спустошують ринок. А от якщо клієнти знову й знову звертаються за товаром, це означає, що функція «виробництво результатів» працює.
Друга функція — адміністрування. Щоб товар надходив на ринок із найменшими витратами, діяльність фірми треба організовувати, систематизувати й контролювати.
Третя функція — підприємництво. Організація має розуміти, як зміняться потреби клієнтів у майбутньому, і робити кроки в цьому напрямку. Тут потрібні творчість, креативність, пошук.
І, нарешті, щоб працювати, організація повинна мати єдину культуру, взаєморозуміння. Ця функція називається інтеграцією.
— Ще Адізес звернув увагу на те, що кожному менеджерові притаманний свій стиль і ніхто не може бути однаково сильний у всіх перерахованих функціях.
— Так, ідеальних, «книжкових» менеджерів не буває. Адізес докладно класифікує стилі дій менеджерів — виробника, менеджера-креативника, менеджера-інтрегратора, менеджера-адміністратора. Хоча кожен повинен володіти всіма функціями, але краще, коли в команді є різнотипні менеджери, які доповнюють один одного. Навіть різні країни сильніші в чомусь одному. Японія, наприклад, — в інтеграції та адмініструванні — там панує дух порядку й колективізму. Але вона слабкіша в підприємництві, і японцям навіть доводиться імпортувати підприємців з інших країн. Адізес узагалі вважає, що дух підприємництва зараз дуже падає в Європі й США — вони стають усе більш адміністративними. Підприємництво зростає в країнах, які переходять від командної до ринкової економіки, наприклад в Україні, Китаї, Росії. Але нам, за Адізесом, не вистачає адміністрування та інтеграції, просто кажучи — порядку, порядності, єдності, взаємодовіри, взаємоповаги.
— Щодо нас усе зрозуміло й без теорії. Дивовижно, що Адізес пропонує використовувати його методику в будь-якій організації — у родині, наприклад.
— Закони управління універсальні й дуже широко застосовні. Адміністрування, креативність, підприємництво, інтеграція — це космічні сили. Дивовижно, що ці чотири функції відповідають першостихіям найдавніших філософій — воді, вогню, землі, повітрю…
— Спокуслива річ — менеджмент. Тут відразу виникають мрії про безмежну могутність.
— Так, успішний менеджмент — це велика могутність. Менеджмент не починається й не закінчується на роботі. Він — наше життя. І вчитися йому варто всім. Суть менеджменту в тому, щоб зробити знання продуктивними. Як на мене, менеджмент не теорія, а практика. Значення має не так те, що ви думаєте, як те, що ви робите. Тож бажаю читачам «УТГ» результативних дій.
Григорій Хмельницький
Закінчив Житомирський педагогічний університет. Кандидатська робота — «Психологічні особливості мотиваційної сфери менеджера».
Більше 20 років досвіду керівної роботи, у тому числі директором із продажів JTI Білорусь, JTI Центральна Азія.
Директор консалтингової компанії Griconsult, керівник Колегіуму тренерів і консультантів, викладач бізнес-школи (МВА) Київського національного економічного університету.
Серед клієнтів — керівники й управлінські команди: у Києві — МТС, Ernst&Young, «ІНГО Україна», «Фармак», «Козирна карта», «Оболонь», СК Джонсон, Перший Український міжнародний банк, «Марфін банк», а також «Європродукт» (Одеса), група компаній ГАЗ (Нижній Новгород), «Терволіна» (Москва), «Білпронто» (Мінськ), Dolina Group (Ізраїль), «Татнафта» (Татарстан), Le Bridge (Молдова) та інші.
Спеціалізація: узгоджена робота управлінських команд, менеджмент/лідерство, стратегічне управління, організаційний розвиток, проектний менеджмент, корпоративне управління, індивідуальний управлінський /власницький консалтинг (executive coaching).
