Грузинський шлях

Київським можновладцям варто звернути увагу на реформи, проведені їхніми колегами із Тбілісі.

Увесь час незалежності Україна шукає власний рецепт­ розвитку, у тому числі й проведення реформ. Поки що без особливих успіхів. Схоже, і уряд вже починає розуміти, що не варто винаходити велосипед. Так, Сергій Тігіпко назвав корисним досвід Грузії, яка протягом останніх п’яти років зробила якісний крок уперед. Він особливо наголосив на зацікавленості в ознайомленні з реформуванням системи державного регулювання, органів внутрішніх справ, податкової служби Грузії. Чим же так приваблює грузинський досвід?

Із тавром «failed state»

Від розпаду СРСР Грузія­ потерпіла ледь не найбільше. На початку 90-х років її валовий національний продукт знизився до 20% від його величини за радянських часів. На 2003 рік Грузія опустилася до найнижчого політичного, господарського та соціального рівня розвитку в сучасній історії.

Як згадує керівник виконкому Київської обласної організації політичної партії «Українська платформа» Тенгіз Якобашвілі, «ще п’ять-шість років тому Грузія вважалась однією із найбільш корумпованих країн Східної Європи з майже зруйнованою економікою. А за радянських часів її взагалі можна було назвати колискою хабарництва та кумівства».

У середині 90-х років у Грузії панував хаос, країна була на межі втрати незалежності. Навіть у Тбілісі­ електроенергію подавали по 2 години на добу, а в ­районах і селах люди місяцями не бачили світла. Най­по­пулярнішими речами стали свічки, примуси та «буржуйки». Ущент зруйнованими дорогами їздити можна було хіба що на всюдиході. Пенсії та зарплати становили 15 – 20 ларі ($8 – 10), і навіть ці крихти люди не отримували роками. 

На дорогах через кожні п’ять-десять кілометрів працівники ДАІ зупиняли автівки й вимагали по 5–10 ларі. Без хабаря навіть найталановитішим дітям годі було й мріяти про вищу освіту, а хворим – про елементарне лікування. На вулицях міст після 17.00 неможливо було зустріти перехожого, хіба що по зуби озброєних бандитів із неформальних загонів на кшталт «Мхедріоні».

Розвивати бізнес за умов, коли 95% доходів йшли повз бюджет у кишеню панівної верхівки, було неможливо. А змусити іноземних інвесторів вкладати гроші в економіку такої корумпованої країни взагалі було фантастикою.

Усе змінила «революція троянд» 2003 року. У країні відбулися системні економічні, політичні та соціальні реформи. Беручи до уваги короткий проміжок часу, досягнення Грузії набули значного розголосу як у самій країні, так і за її межами.

Податкова реформа

Податковий кодекс 1998 ро­ку виявився нездатним задовольнити вимоги приватного сектора: він містив велику кількість різноманітних ставок, подвійних податків і великий перелік умов звільнення від виплат державі, які сприймалися­ як преференції для певних бізнес-структур і приватних осіб. Населення Грузії всіма способами уникало сплати податків, а кодекс не мав у своєму розпорядженні системи притягнення до відповідальності незаконо­слухняних громадян. Отож, наведення ладу в податках стало пріоритетом для адміністрації президента Саакашвілі у сфері економічних реформ.

Податкові зміни провели в два етапи: новий закон про оподаткування набув чинності на початку 2005 року, а додаткові поправки до нього прийняті у 2008 році. Кількість зборів скоротили з 22 до 6. Це дозволило усунути неефективні фактори, що стимулювали корупцію. Єдина ставка податку з прибутку в 12% була об’єднана із соціальним податком (20%) і спрощена як загальна ставка, що дорівнює 25%. У 2009 році її знову зменшили — до 20%. Скасовано збір до фонду соціального страхування та інші спеціальні стягнення, у тому числі збори на дороги, спадщину тощо.

Ставка корпоративного­ податку була знижена з 20% до 15%, ПДВ — з 20% до 18%.  Новий кодекс також містить правило, що дозволяє будь-якій компанії списати податок із повної вартості устаткування, придбаного того ж року. Митні збори викреслені з нового кодексу. Цей закон також виключив усі інші привілейовані податки й застосував однакові тарифи прибуткового податку й ПДВ до всіх економічних транзакцій. У 2007 році почали функціо­­нувати електронні податкові деклара­ції та оплата в системі онлайн.

Усе це суттєво збільшило надходження до бюджету. Дохід від ПДВ за три роки зріс на 190% (нагадаємо, за зниженої ставки). Удосконалений закон про оподаткування також спонукав велику кількість бізнесменів і підприємств до узаконення виплати зарплати. У 2006 ро­ці розмір виплаченого соці­ального податку збільшився на 126%, а прибуткового­ — на 152% у порівнянні з 2003 роком. Ця реформа  разом зі зменшенням мінімального капіталу, потрібного для відкриття бізнесу (з 2 тис. ларі до 200), допомогла створити нові виробництва і розширити приватний сектор. 

Реформа громадського сектора

Характерною ознакою ери Едуарда Шеварднадзе було зростання державного апарату і його функцій, що сприяло корупції. Усі бюджетні видатки вирізнялися відсутністю прозорості та марнотратством. Суттєва частка урядових фондів систематично зникала в кишенях приватних осіб.

Адміністрація Саакашвілі зменшила кількість урядових чиновників на 35% у міністерствах і на 65% — у низових структурах. Кабінет міністрів запровадив швидкі й надійні процедури реєстрації: тепер громадяни могли отримати паспорти та ідентифікаційні картки за мінімальний час. Більшість державних лікарень приватизували. Громадський реєстр нерухомості став ефективнішим. Запрацювали спеціальні цільові програми для допомоги безробітним та групам соціально уразливого населення. Пенсійна система наблизилася до приватного фінансування й почала залежати від добровільних внесків. Близько 40 тис. поліцейських звільнені й замінені новим, молодим і добре навченим персоналом у кількості лише 15 тис. чоловік. Дорожня поліція — найбільш корумпована гілка правоохоронних служб — замінена поліцейським патрулем.

Три роки тому запроваджено правило нульового дефіциту громадського­ бюджету. Рівень корупції зменшився завдяки ліквідаціі марнотратних держ­агентств і покарання заплямованих корупцією урядовців. Зарплати в громадському секторі збільшилися в 10, а в деяких випадках – у 20 разів залежно від рівня відповідальності посади.

Ці та інші реформи посилили звітність уряду перед громадськістю й зробили його функціонування прозорим і ефективним. Суттєво зросла довіра до поліції. Відтепер, згідно з опитуванням громадської думки, яке провів Міжнародний республіканський інститут, 81% населення Грузії довіряють поліції, 57% — президенту й 56% — уряду.

Дерегуляція

Навіть швидкі та ефективні зміни у податковій та громадській сферах не гарантували позитивного інвестиційного та бізнес-клімату. Тому новий уряд мав негайно спростити механізми регулювання економіки.

Із цією метою парламент запровадив нове законодавство про ліцензування бізнесу. Кількість необхідних дозволів зменшилась із 944 до 150, суттєво скорочено число потрібних процедур. Це дозволило підприємцям розпочати власний бізнес у найкоротший термін. Грузія спростила візовий режим для громадян 45 країн і зробила процедуру отримання візи досить легкою. У 2005 році країна скасувала всі антитрестівські регламенти, замінивши їх законом про справедливу торгівлю, який заборонив державі перешкоджати розвитку конкуренції та вільної торгівлі.

Оголошені в 2008 році нові реформи й дерегуляція фінансового сектора дозволили участь на ринках цінних паперів і кредиту для будь-яких громадян або компаній із Грузії і країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Вони також дали змогу банкам цих країн відкривати філії та відділення без додаткових ліцензій від грузинського уряду. Кодекс праці 2006 року встановив прогресивні відносини між роботодавцем та працівником. Нульова вартість наймання й дуже низька ціна звільнення персоналу дозволили бізнесу стати гнучкішим. Грузія також скасувала всі спеціальні обмеження у сфері продовольчої безпеки, що викорінило тут корупцію.

Лише захотіти

Реформи сприяли помітному економічному зростанню та покращили інвестиційний клімат і умови ведення бізнесу. Із 2005 по 2006 рік реальний ВВП Грузії збільшився на 9%. Номінальний ВВП становив майже 13,8 мільярда ларі. Стрімко зросли прямі іноземні інвестиції. Міжнародні рейтинги Грузії відобразили ці позитивні тенденції. Доповідь про простоту ведення бізнесу за 2009 рік, зроблена Світовим банком і Міжнародним валютним фондом, дала Грузії 11-те місце з 183 країн, оголосивши її країною з кращими показниками у Східній Європі й Центральній Азії.

Усі ці рейтинги свідчать про одне: за наявності політичної волі за дуже короткий час можна зробити неможливе. Мабуть, це і є головний урок грузинських реформ.