Залишиться тільки один

В епічній сутичці за майбутнє інтернет-відео зійшлися Google, Apple і Microsoft.

Можливість перегляду відео в Інтернеті прогнозували ще на світанку Глобальної інформаційної мережі. Реалізація цієї можливості привела до справжнього технологічного й економічного прориву в телекомунікаційних мережах.

Починаючи з 2005 року (коли з’явився YouTube — портал, де користувачі не тільки пере­гля­­дають відеоролики просто на веб-сторінці, а й завантажують власне відео), частка відеотрафіку в загальному ­інформаційному потоці почала збільшуватися лавиноподібно.

Основна проблема, яка постала перед програмістами та інженерами під час організації показу відео на веб-сторінці, — вибір технології, яка дозволяє робити це незалежно від апаратної платформи, установленої операційної системи й браузера користувача. Іншими словами, завдання полягало в тому, щоб відео міг дивитися хто завгодно, із комп’ютера будь-якого формату й будь-якої марки.

У підсумку базовою платформою вибрали Adobe Flash Player — невеликий програмний відеоплеєр, створений компанією Macromedia 15 років тому.

Безперечно, у 2005-му цей вибір був цілком виправданий: Flash-програвач являв собою маленьке доповнення, яке треба було встановити в браузер. Після цього, незалежно від характеристик комп’ютера, користувач мав можливість дивитися ролики, не замислюючись ні про особливості кодування відео- й аудіопотоків, ні про інші специфічні речі. До слова, Flash-плеєр дозволяє програвати не тільки відео — усі ми неодноразово мали справу в Інтернеті з банерами, інформаторами, мульт­фільмами, іграми та цілими сайтами, що ґрунтуються на цій технології.

Однак прогрес не стоїть на місці. У 2007 році в новій робочій групі консорціуму W3C (організації, яка створює та впроваджує технологічні стандарти для Все­світньої павутини) почалася розробка чергової версії основної мови розмітки веб-сторінок — HTML5. Перші розділи стандарту опублікували вже через рік, і сьогодні робота над цим документом триває. Крім безлічі інновацій, мета яких — прискорення обробки вмісту веб-сторінок пошуковими системами й поліпшення відображення сторінок на екранах мобільних пристроїв, HTML5 уводить також набір нових об’єктів та інтерфейсів, які мають розширити мультимедійні можливості браузера. Зокрема, у стандарт будуть додані теги і , які дозволять програвати аудіо й відео засобами самого браузера, не вдаючись до стороннього програмного забезпечення.

Утім, незважаючи на райдужні перспективи стандарту HTML5, передумови для конфліктної ситуації виникли майже відразу після того, як було оголошено про введення можливості програвати відео без застосування пропрієтарного (патентованого, яке є власністю конкретної компанії) Flash-плеєра. Основ­ний конфлікт зчинився через кодек, який має використовуватися для кодування мультимедіа.

Оскільки тривалі дебати в робочій групі W3C ні до чого не привели (точніше, привели до того, що найменування конкретних кодеків були зі стандартів виключені), то завдання вибору припало на основних гравців інтернет-ринку.

Від самого початку компанії Google, Apple і Microsoft домовилися, що в новому стандарті застосовуватиметься вже досить популярний кодек H.264. Він хоч і повільно, але почав відвойовувати ринок відеозастосунків у класичних MPEG-4 кодеків. Однак через якийсь час компанія Google заявила, що крім підтримки H.264 включить у свій браузер Google Chrome також і підтримку кодека WebM, права на який вона купила в компанії On2 і ліцензію на який було відкрито для інтернет-співтовариства торік. Конфлікт навколо кодеків почався з новою силою, і вже в січні цього року компанія Google оголосила, що в майбутніх випусках Google Chrome взагалі відмовиться від підтримки H.264, залишивши тільки WebM. Причиною такого рішення, за словами представників Google, стало бажання просувати як основний стандарт відкриті технології, у той час як патентним пулом на кодек H.264 володіє консорціум­ MPEG LA (до нього­ входять такі компанії, як Apple, Microsoft і Philips).

Цей конфлікт може стати початком «війни кодеків», коли частина наявних на ринку браузерів підтримуватиме тільки один кодек, а частина — тільки другий. І хоча компанія Adobe заявила, що майбутні версії Flash Player підтримають обидва кодеки, це рішення все-таки не найкраще. Навіщо було й заходжуватися із внесенням відео в стандарт HTML, якщо більшість користувачів і надалі працюватиме з окремим, пропрієтарним Flash-плеєром?

Безперечно, бажання Google ліквідувати залежність Інтернету від комерційних патентів гідне похвали. Заміна комерційних технологій на відкриті й вільні й відсутність необхідності платити роялті­ власникам патенту має стимулювати розвиток інтернет-компаній. З іншого боку, зрозуміло, що компанія Google навряд чи ухвалила своє рішення виключно з огляду на користь для інтернет-спільноти. Ринок відеоконтенту в Інтернеті стрімко розвивається, особливо на мобільних платформах, і це дуже великий і смачний шматок пирога. Крім того, Google володіє сервісом YouTube і безпосередньо зацікавлена в тому, щоб для трансляції відео на цьому ресурсі не використовувалися технології, які належать її основ­ним конкурентам, — Apple і Microsoft.

Чим усе це закінчиться, передбачити важко. З одного боку, Google, мабуть, залучить усю свою технологічну й фінансову міць для просування власного кодека, наголошуючи на його безкоштовності й відкритості для співтовариства. З іншого — у власників патентів на H.264 залишається шанс знайти в коді WebM запозичення з H.264 (подейкують, що вони є) і довести ці факти в суді.