Всесвітній Хронос

Чорна діра — найстрашніший космічний об’єкт у Всесвіті з такою густою масою, що навіть світло не може подолати її гравітаційне тяжіння. Вона не розбираючись проковтує планети, зірки й цілі «сонячні» системи, які опинилися в полі її тяжіння. Розрахунки знаменитого фізика­­­­ Стівена Хокінга показують, що чорна діра вагою в 1 млрд тонн (як у доброї гори) мала б радіус близько 10-13, тобто розмір нейтрона або протона.

Сама по собі чорна діра невидима. Однак її можна виявити за потоками випромінювань космічної речовини, яка поглинається нею — хмари або зірок. Цей, так би мовити, прощальний SOS включає й рентгенівське випромінювання, яке здатні виявляти телескопи на навколоземній орбіті. В останні роки дослідження цих загадкових об’єктів за допомогою космічних апаратів іде семимильними кроками.

Крихітка пускає бульбашки

Учені Європейської південної обсерваторії, використовуючи дані  Very Large Telescope і скомбінувавши їх із даними орбітальної рентгенівської обсерваторії НАСА Чандра, виявили феномен, розташований у спіралеподібній галактиці NGC 7793 на відстані 12 млн світлових років від Землі. Він являє собою мініатюрну чорну діру, яка викидає, однак, потік матерії такий сильний і гарячий, що в космосі «надулася» справжня вогненна бульбашка розміром у тисячу світлових років. І роздувається далі зі швидкістю приблизно в один мільйон кіломет­рів на годину. Роберт Сорія, один зі співавторів статті в журналі Nature, що повідомляє про це відкриття, наводить приклад: «Якщо розмір чорної діри скоротити до розмірів футбольного м’яча, то струмінь матерії, яка викидається нею, досяг би орбіти Плутона».

Зірки з вітру

За словами вчених з Університету Рочестера в Нью-Йорку, чорні діри, а точніше диски космічної речовини, які оточують їх, є джерелами найпотужнішого космічного вітру, за допомогою якого здатні формуватися не тільки зірки, а й цілі галактики.

Досі загальноприйнятою була точка зору, що джерела космічних вітрів — виключно зірки. Вітер, який найчастіше називають зоряним або сонячним, являє собою потік іонізованих частинок (переважно гелієво-водневої плазми), який летить із зоряної корони в навколишній космічний простір зі швидкістю від 300 до 1200 км/сек. Із ним пов’язана безліч природних явищ, у тому числі на Землі — магнітні бурі й полярні сяйва.

Колос на орбіті гіганта

Японським дослідникам удалося зняти найбільшу з усіх відомих ученим чорних дір. Об’єкт, названий OJ287, що перебуває від нас у 3,5 млрд світлових років, має масу у 18 млрд разів більшу від нашого Сонця й розміри, порівнянні з невеликою галактикою. На орбіті в цього гіганта зі швидкістю 20 000 км/сек. рухається діра трохи менша, яка «лише» в 100 млн разів перевищує масу Сонця.