Велотрек: спорт без гальм

Персональний велосипед і «правильний» трек відіграють не останню роль у досягненнях велогонщиків.

У спорті не буває випадковостей: якщо ти кілька разів виступив успішно — це вже закономірність, яка збільшує шанс на перемогу. Сергій Базін, тренер ­луганських спортсменок, які недавно повернулися із третього етапу Кубка світу з велотреку з медалями, недарма має звання заслуженого. Звичайно, він не розкриває секретів своєї методики виховання чемпіонів, але вона працює. Хоча, можливо, причина в чомусь іншому, що важко вловити за великої швидкості на треку.

— Сергію Миколайовичу, велотрек — це спорт молодих?

— Звичайно, молодість — найкращий час для рекордів. І все-таки в цьому виді спорту вік великої ролі не відіграє. Наприклад, зараз успішно змагається спортсменка, якій 51 рік, вона в десятці кращих і на Олімпійських іграх, і в чемпіонатах світу. Головне для велогонщика — бажання й настрій. Що більше тренуєшся, то більше, як ми говоримо, викочуєшся. Навіть координацію рухів розвинути можна, природжена вона не потрібна.

— Де тренуються спорт­с­мени?

— Наші спортсмени — народ кочовий, адже в Україні особливих умов для тренувань немає: тут немаловажну роль відіграє тепла погода, а в нас навіть у Криму в лютому температура +2. Тому й змагання взимку проводяться на Кіпрі, Майорці, в Австралії. Та й добрий робочий трек в Україні тільки один — у Львові, він будувався перед московською Олімпіадою 1980 року як запасний варіант, але зараз не в кращому стані — немає коштів. Звичайно, на ньому можна показувати якісь швидкості й змагатися, але повноцінно тренуватися для чемпіонатів міжнародного рівня важко. От і їздимо шліфувати свою майстерність за можливості за кордон.

— Чим велосипед для велотреку відрізняється від звичайного?

— У нього немає ні гальм, ні перемикань — одна передача, як на дитячому велосипеді. Крутиш педалі — велосипед їде, починаєш зменшувати тиск на них — зупиняється. У треку спортсмен їде тільки за рахунок свого мистецтва руху полотном, уміння маневрувати. Роблять велосипеди з «космічних» матеріалів, легких і міцних, наприклад, з карбону або титану. Крім того, для кожного виду змагань випускають різні види велосипедів: для спринту потрібний більш компакт­ний «кінь», для перегонів — більш розтягнутий. Ось чому вони відрізняються і відстанню між переднім і заднім колесом, і кареткою, де встановлені педалі, і іншими параметрами.

— Чи є в успіху спортсмена технічна складова? Яким має бути велосипед для чемпіона?

— Звичайно, є. Спортсмен має зі своїм «конем» знайти спільну мову. А велосипед має бути якісним, легким і накатистим: розігнав його спортсмен і їде, а швидкість не тупиться, тримається за рахунок конструкції рами, геометрії велосипеда. А взагалі, є регламент Міжнародної федерації велоспорту, який регулює всі параметри веломашини. Визначити придатність велосипеда для змагань можна за його вагою, наприклад, він  має бути не менше 6 кілограмів 800 грамів. Є параметри розташування керма, сідла, але тут все дуже індивідуально, має враховуватися і зріст спортсмена, і довжина рук, і розташування тазо­стегнового суглоба. Правда, велосипеди на замовлення не робляться, тому сідло й кермо можуть опускатися, підніматися, зсуватися вперед та назад, під кожного їздця конкретно. Єдине, що виробники враховують, це зріст спортсмена, тому розміри велосипедів відрізняються на 5 міліметрів або на 1 сантиметр. Найменший має раму висотою півметра, найвищий — 750 мілімет­рів. До мотоцикла для кейріна теж є певні вимоги: він має давати якнайменше вихлопних газів і легко розганятися до швидкості 40—42 кілометри на годину.

— Але ж конструкція згодом удосконалюється…

— З одного боку, так, вона змінюється кілька разів за рік, а з іншого — є регламент. Зміни стосуються переважно матеріалів, з яких виготовляються деталі велосипеда. Існує й велосипедна мода. Фірм, які роблять велосипеди й колеса, чимало, і якщо на Олімпійських іграх призерами стали спортсмени, які їздили на машинах якогось конкретного виробника, він і диктує моду, відповідно ціни на його продукцію різко підвищуються. Але головне — «зміст». Має дотримуватися стандарт ваги й геометрії велосипеда. І якщо геометрія рами 2000 року довільна, то зараз повернулися до старого, первісного розташування коліс і рами, остання повинна мати специфічні вузли. Це зроблено для того, щоб убезпечити самого спортсмена, адже  гонитва виробників за легкістю іноді позначається на якості… А взагалі, добрий велосипед — це якість плюс легкість.

— І скільки добрий велосипед коштує?

— Багато, і ціна залежить від комплектації. Кращі колеса від французької фірми Mavik коштують 3—4 тисячі євро, але вони того варті. Узагалі, «французи» — Mavik і Look, мабуть, кращі на ринку велосипедів — вони існують більше 80 років і ніколи не стоять на місці, весь час вносячи якісь конструктивні зміни у велосипеди. А крім коліс потрібна добра рама — від 3 до 7 тисяч євро. Плюс кермо, кріплення виносу, шатуни… Загалом —10—15 тисяч за добрий велосипед. На жаль, збірна України такі купити не може, тому нам допомагають спонсори або Вища школа спортивної майстерності. Ми, до речі, ніколи не купуємо «цілі» велосипеди: будь-який, навіть добрий, виробник робить серійні моделі, а вони гарні тільки для тренувань. Тому окремо купуються рами, колеса, потім усе складається під кожну конкретну спортсменку.

— А які вимоги до треків?

— Жорстких стандартів для них немає. Переважно змагання проводяться на треках довжиною 250 метрів — так простіше тестувати виступи спортсменів і якість тренувань. І рахувати простіше: 4 кола — 1 кілометр. Та й з’ясувати, на якому відрізку спортсмен підвищує швидкість або інші якості, а на якому — втрачає, так легше. До кінця 1980-х років будували треки довжиною 333 метри — це спрощувало і підрахунки, і роботу суддів. В Італії, де і велоспорт, і футбол дуже популярні, намагаються об’єднати ці два види на одній площадці: обладнують доріжки навколо футбольного поля  395—397 метрів завдовжки.

Кут нахилу віражу теж довільний, він залежить і від можливостей будівельників, і навіть від фірми, яка споруджує його. Якщо полотно широке — нахил буде пологий, якщо вузьке — більш крутий. Але з досвіду знаю: оптимальний — 32 — 39 градусів. А покриття для треку має бути просто зручним. Найдешевше — бетонне, воно придатне тільки для відкритих треків. Такі були і в Харкові, і в Сімферополі, але бетон улітку перегрівається, узимку переохолоджується, лопається, тому вони швидко стали непридатними. До 1990-х років будували відкриті треки із синтетичним покриттям. Воно довговічніше, але теж себе не виправдало, бо спортсмени на ньому не показували високих швидкостей. Найбільш зручне й швидкісне — дерев’яне, але воно дороге. Тільки на те, щоб заготовити брус для такого треку, потрібно близько мільйона євро, ще стільки ж — щоб правильно його покласти. Це не так просто, тут свої формули, свої закономірності: за якого радіусу повороту й нахилу можна досягти певної швидкості — ціла математика з фізикою. Переважно треки будуються так, щоб можна було показати швидкість понад 70 кілометрів на годину, і це теж обчислюється.  Дерев’яні треки добрі й тим, що вони закриті — приміщення можна використовувати і для тенісу, і для гімнастики, і для волейболу.

Для розгону — мотоцикл

Як розповів Сергій Базін, у велотреці багато дисциплін, п’ять із них входять до олімпійської програми, вони однакові і для чоловіків, і для жінок. Крім індивідуального й командного спринту, це кейрін, командні перегони й віднедавна омніум. Є й не менш цікаві дисципліни, які до олімпійської програми не включено: парні перегони, перегони з вибуванням, скретч, індивідуальні перегони переслідування, гонитва за очками.

Індивідуальний спринт — одна з найдавніших дисциплін велотреку, що зародилася ще на перших сучасних Олімпійських іграх. 10 років тому ввели ще й командний спринт — перегони на велотреці на два або три кола, у яких беруть участь від двох до чотирьох спортсменів, відібраних у кваліфікаційних заїздах. Переможця визначають у кожному заїзді.

У командних перегонах жінки змагаються на дистанції 3000 м по троє, причому старт відбувається з різних боків велотреку. Найцікавіше в цій дисципліні те, що кожен спортсмен один раз за пробіг лідирує на першій позиції, приблизно одне коло. Фініш визначають за третім гонщиком.

Кейрін – груповий заїзд, беруть участь від 6 до 9 чоловік, усі стартують одночасно. Попереду велогонщиків їде мотоцикл (дерні), який ніхто не обганяє. Мотоцикл розганяє велосипедистів поступово, на кожному колі нарощуючи швидкість до 42 км/год. Через п’ять кіл мотоцикл залишає трек, і спортсмени їдуть самі, намагаючись за три кола вирватися вперед.

Омніум — дисципліна нова, це дуже складний вид змагань — багатоборство. Тут і спринт, і скретч, і індивідуальні перегони пере­­­­­слідування, і гонитва за очками, і гіт. Якщо під час Олімпіади три дні виступаєш в одному виді змагань, а ­потрапивши в півфінал або вісімку, робиш по одному заїзду, то тут три різних заїзди, причому і швидкісні, і силові, а саме змагання триває два дні, і вони не схожі один на одного. Такі змагання кращі для спринтерів, але, узагалі, кожен спортсмен повинен мати різнобічну підготовку.

Тандем

Як і будь-яке мистецтво, велотрек ніколи не розкриє всіх своїх таємниць необізнаному. Але, мабуть, найдивніше у велоспорті — тандем людини й велосипеда. Принаймні Любов Шуліка саме в цьому бачить одну із причин свого недавнього успіху:

— Велосипед для змагань мені вибирав і готував тренер — він на цьому добре знається. На Кубку світу я їздила на велосипеді Drag: як і у всіх трекових, у нього немає гальм, зате є легка рама з карбону, і нічого зайвого. На такій полегшеній моделі зручніше за все їздити треком — не тягнеш за собою зайву вагу, котишся легко й просто.

Гонитва за лідерами

Наприкінці березня в Манчестері відбудеться чемпіонат світу з велотреку, і українські спортсменки мають всі шанси повернутися з нього з медалями. Серед вихованок Сергія Базіна — призерка Олімпійських ігор у Сіднеї Ірина Янович, Леся Калитовська — призерка­ Олімпіади в Пекіні, чемпіонки світу та Європи. На третьому етапі Кубка світу з велотреку Любов Шуліка стала переможницею в індивідуальному спринті й завоювала срібну медаль у кейріні (у загальному заліку трьох етапів Кубка світу вона посідає третє місце), а її подруги з команди ввійшли до десятки кращих у командних перегонах переслідування на три кілометри.