Радіонукліди — до «Бар’єру»!
Державне підприємство із Дніпродзержинська упроваджує скандинавську модель радіаційного захисту.
Питання реабілітації територій колишніх уранових об’єктів в Україні потрапило до категорії важковирішуваних. Причин на те чимало — від небажання керівників багатьох підприємств створювати умови для контролю за забрудненими територіями до відсутності адекватного бюджетного фінансування офіційно затверджених протирадіаційних заходів. Зарубіжні фахівці країн, які мають позитивний досвід у виконанні аналогічних завдань, виділяють серед безлічі проблем ще й застарілу українську законодавчу базу.
Лабіринт невідповідностей
Шведське державне управління радіаційного захисту SSI у 2006 році запропонувало Міністерству палива та енергетики та Державному комітету ядерного регулювання України допомогу в удосконаленні законодавства, виробленні стратегії поводження із промисловими відходами переробки уранових руд, а також у вирішенні питань радіаційного захисту. Головною площадкою для пілотного проекту з очищення й відновлення забруднених природними радіонуклідами територій вибрали колишнє виробниче об’єднання «Придніпровський хімічний завод» (ВО «ПХЗ») у Дніпродзержинську (Дніпропетровська область), на якому уранові руди переробляли з 1948 по 1991 рік.
Із 2000 року стан проммайданчика ВО «ПХЗ» контролює спеціально створене державне підприємство «Бар’єр» — єдине таке в Україні. Його основні завдання — проведення повномасштабного обстеження радіаційно-небезпечних об’єктів, створення єдиної бази даних; виконання невідкладних заходів із запобігання виникненню радіаційних аварій і зменшення дозового навантаження на населення; створення сучасної системи радіаційного моніторингу.
— Територія колишнього ВО «ПХЗ» дуже проблемна, — відзначає кандидат технічних наук заступник директора з наукової роботи й начальник науково-технічного центру ДП «Бар’єр» Юрій Сорока. — На 113 гектарах розташовано кілька десятків виробничих корпусів, частина яких активно експлуатується досі. Плюс менші будівлі, кілометри різних комунікацій, автомобільні, залізничні й пішохідні дороги. Нашому підприємству підконтрольні також декілька хвостосховищ (місця складування відходів уранового виробництва) із 42 млн тонн радіоактивних відходів. Ситуація ускладнюється тим, що після ліквідації ВО «ПХЗ» окремі його підрозділи стали самостійними підприємствами з відособленими виробничими площадками й різними власниками. Профіль деяких об’єктів змінений, туди на роботу щодня приходять люди, які раніше не були знайомі зі специфікою ВО «ПХЗ». Це нонсенс. Ніде у світі такого не було й нема, щоб на підприємстві, де не проведений весь комплекс реабілітаційних заходів (рекультивація території, дезактивація й демонтаж будівель, обладнання), щось випускали…
Ще недавно співробітники ДП «Бар’єр» не мали можливості обстежити радіаційно-небезпечні об’єкти в деяких «приватних володіннях», але сьогодні всі такі перешкоди усунуто. Власники зрозуміли, у яких умовах змушені вести свої справи, і підпорядковуються єдиним для таких територій вимогам відповідно до Норм радіаційної безпеки й Основних санітарних правил України. Однак одного розуміння з боку бізнесменів і дотримання ними елементарних правил безпеки недостатньо. Щоб виконати всі завдання, що стоять перед колективом ДП «Бар’єр», необхідна більш істотна підтримка держави — і фінансова, і нормативно-правова.
Перший крок
Шведи пропонують Україні допомогу в декількох напрямах. Перший — оцінка діючої в нашій державі нормативної бази і її гармонізація з європейським законодавством із реабілітації забруднених територій після видобутку й переробки уранових руд. Другий — виконання робіт з оцінки безпеки цих територій. Далі — навчання персоналу, інформування громадськості про поставлені завдання і виконання поточних заходів.
У рамках спільного українсько-шведського проекту «Уранові хвостосховища й планування реабілітаційних заходів в Україні» представники SSI за останній рік провели на базі ДП «Бар’єр» робочу зустріч і семінар. Своїм досвідом з українськими колегами ділилися фахівці, які брали участь у вирішенні аналогічних проблем у Швеції, Естонії, США. Під час останнього візиту в Дніпродзержинськ у жовтні цього року керівник проекту департаменту міжнародного співробітництва SSI Олоф Карлберг, менеджер проекту Родольфо Авіла, експерти Метью Козак і Джаспер Торуд розповіли про методику оцінки ризиків і безпеки впливу уранових об’єктів на природне середовище й населення в найрозвиненіших державах, про критерії вироблення стратегії реабілітації уранових об’єктів.
Шведи також ознайомилися з виконанням затвердженої рік тому Державної цільової екологічної програми з приведення в безпечний стан уранових об’єктів колишнього ВО «ПХЗ».
Спілкування з українськими фахівцями й знайомство з документами на місці дозволило представникам SSI краще зрозуміти, які діри існують сьогодні в українському законодавстві, і виробити певні рекомендації, спрямовані на усунення недоліків.
Оцінити безпеку
У ВО «ПХЗ» переробляли руди з різною концентрацією та активністю урану (у тому числі з Німеччини, Казахстану, Росії). Це позначилося на стані виробничих об’єктів і території в цілому. Наприклад, у середині минулого сторіччя, коли завод тільки освоював уранову технологію, вимоги радіаційного захисту були не такими жорсткими, як у 70— 80-х роках.
Щоб виявити всі небезпечні об’єкти й «плями», співробітники «Бар’єру» разом зі шведськими колегами розробили, спираючись на світовий досвід, методологію оцінки безпеки з урахуванням українських реалій і почали обстеження проммайданчика колишнього ВО «ПХЗ». Насамперед тих об’єктів, які мають певний негативний вплив на населення (хвостосховища, обладнання, будинки).
Щоб визначити рівні радіаційного навантаження на співробітників усіх підприємств, які діють сьогодні на проммайданчику ВО «ПХЗ», фахівці «Бар’єра» проводять вимірювання в заздалегідь визначених ученими точках. Показання про вміст радіонуклідів і продуктів розпаду радону в повітрі, потужність дози гамма-випромінювання та інші параметри є підставою для обрахування середніх рівнів радіаційного впливу на людину за годину, робочий день, тиждень, місяць.
Фронтальні перевірки показали, що найнебезпечніші об’єкти сьогодні — 3 заводські корпуси, на які припало найпотужніше променеве навантаження в процесі переробки уранових руд. Непокоїть і стан побудованого в 80-х роках хвостосховища «Сухачевське». Воно складається із двох секцій. Експлуатацію першої вже закінчено, друга більш ніж наполовину вільна й була фактично на «сухому пайку», бо значну частину обладнання з автоматичного гідравлічного транспортування відходів відповідного класу розграбували «металісти». За це, до речі, досі ніхто не несе відповідальності. Відходи, закачані в другу секцію раніше, без підживлення поступово висихають, поверхневий шар перетворюється на пил, який стає джерелом негативного впливу на довкілля. Щоб ситуація нормалізувалася, друга секція має знову «запрацювати».
У травні «Сухачевське» передали під контроль ДП «Бар’єр», і багато проблем вирішуватимуться відтепер більш оперативно. Зокрема, новий власник уже підготував документи для одержання ліцензії на право експлуатації другої секції. Як тільки їх буде підписано, з багатьма підприємствами можна укладати договори про прийом і складування відходів відповідного класу.
Багато співробітників «Бар’єру» пройшли навчання у Швеції. А семінари й робочі зустрічі за участю шведських фахівців, заплановані на 2011 рік, допоможуть ці знання закріпити на практиці. Крім того, у рамках спільного українсько-шведського проекту SSI готове надати ДП «Бар’єр» істотну матеріально-технічну допомогу. Насамперед у поставках сучасного аналітичного обладнання, необхідного для ефективної роботи на радіаційно забрудненій площадці.
Ще один наріжний камінь успішного вирішення уранових проблем, над якими працює ДП «Бар’єр», — відкритість і гласність. Упровадження будь-яких проектів у цій сфері без широкого інформування громадськості неможливе, наполягають шведські колеги.
