Продаж козирного туза

Незабаром стартує поділ основного надбання країни. За бажання Україна може провести приватизацію ГТС у власних інтересах, якщо тільки захоче цього.

Влада має намір скасувати законодавчу заборону на передачу вітчизняної системи магістральних газопроводів із державної в іншу форму власності. Експерти вважають, що за певних умов відчуження цього об’єкта може бути вигідне Україні. Однак останні події свідчать про те, що приватизація ГТС навряд чи пройде оптимально для нашої держави.

Верховна Рада незабаром має внести зміни до Закону «Про трубопровідний транспорт». Із моменту ухвалення­ в 1996 році він забороняв приватизацію вітчизняної ГТС­ у будь-якій формі. Перегляд законодавства і створення можливості для появи нових власників газотранспортної системи ініціювало­ Мінпалив­енерго. Як уточнило джерело­ в міністерстві, це дозволить внес­ти основні фонди держпідприємств системи до статутного фонду міжнародного СП.

Кабмін пропозицію підтримав, доручивши Мінпалив­енерго підготувати відповідний законопроект, який визначає долю підприємств магістрального трубопровідного транспорту. Потім уряд має його схвалити й надати для ухвалення в парламент.

Труба на два кінці

Уперше ідея приватизації цього стратегічного для економіки держави комплексу окреслилася ще у 2000 році, коли у Верховній Раді зареєстрували спеціальний законо­проект про правові умови переходу вітчизняної ГТС у приватні руки. Однією з головних причин його появи стала готовність Росії побудувати кілька газопроводів в обхід України. Це викликало побоювання, що вже незабаром українські магістральні газопроводи перетворяться на непотрібний баласт. Ще одна важлива причина спроб прокласти шлях до зміни форми власності вітчизняної ГТС — необхідність її модернізувати.

Із того часу експерти невпинно роз’ясняли, що будівництво обхідних газопроводів не зашкодить інтересам України. Адже споживання блакитного палива в Європі неухильно зростає, а тому нові потужності служитимуть лише для транспортування його додаткових обсягів. Що ж до відновлення української ГТС, то зараз потреба в цьому не така нагальна: за правильного підходу до справи його можна провести на кредитні кошти, повернення яких забезпечить збільшення доходів від прокачування газу.

У свою чергу прихильники приватизації ГТС твердили, що в такий спосіб Україна може стати співвласницею закордонних родовищ газу, експлуатація яких повністю задовольнить потреби країни в цьому виді палива. Крім того, створення міжнародного СП (де Росія — постачальник газу, Україна — його транзитер і Євросоюз — споживач) дозволило б у найкоротший термін збільшити пропускну здатність «труби» і тим самим зберегти наш статус єдиного експортера газу в далеке зарубіжжя. Одним словом, резони обох сторін були досить вагомими.

Ти — мені, я — собі

Підтримуючи прихильників скасування законодавчої заборони на відчуження ГТС, керівництво РФ у лютому 2007 року запропонувало Києву нову концепцію створення газотранспортного консорціуму: Україна вносить до статутного фонду СП «трубу», а Росія — кілька родовищ газу. Тоді українська влада відреагувала на це одностайною й безапеляційною відмовою: 430 парламентарів проголосували за законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про трубопровідний транспорт» щодо підприємств магістрального трубопровідного транспорту», а вже наступного дня закон було підписано Президентом.

І у вітчизняному законодавстві з’явилася нинішня редакція статті 7 цього нормативного акту, який забороняє не тільки приватизацію державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту, а й їхню реорганізацію в будь-якій формі. Було цілком виключено можливість відчуження основних фондів і акцій ГК «Укртрансгаз» і НАК «Нафто­газ України», а також інші правові дії, що можуть спричинити зміну їхнього власника.

Однак це не зупинило Москву, і навесні цього року вона повторила свою пропозицію більш наполегливо. Цього разу йшлося про поетапне злиття активів НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром», початком якого може стати створення СП за раніше пропонованою схемою. Оскільки за три роки апетити російської сторони значно зросли, з’явився новий нюанс: тепер, крім ГТС, Україна має внести до статутного фонду ще й родовища вуглеводнів.

Виявилося, що українська влада дозріла для передачі­ в спільну власність поряд із газотранспортною системою й привабливого нафтогазового родовища на шельфі­ Чорного моря — площі Палласа. Росіяни ж висловили готовність поступитися своїми правами на Астраханське родовище, де газ містить критичний рівень сірки, і на декілька родовищ на півострові Ямал із високою собівартістю видобутку. Звичайно, Україна від цих «подарунків» відмовилася, вимагаючи більш рентабельних родовищ, причому із запасами, що дозволяють цілком покривати потреби країни в газі. І хоча Москва поки нічого не відповіла, це не заважає їй розраховувати на створення горезвісного СП протягом найближчого року.

На думку російських експертів, відсутність в Україні необхідної законодавчої бази саме і є мало не головною перешкодою для реалізації цього проекту. Правда, питання про те, що являтиме собою СП, усе ще відкрите. У свою чергу українські експерти звертають увагу на те, що й російське законодавство обмежує участь іноземних інвесторів у освоєнні приналежних їй родовищ газу. І якщо Росія не внесе в нього певні зміни (а вона навряд чи це зробить), паритет у СП забезпечений не буде. Адже від української сторони вимагають внесення в нього 100% статутного фонду ГТС і родовищ, тоді як партнер у найкращому разі надасть лише 49%+1 акцію газо­добувних компаній.

Поки представники української влади коментують ініціативи з перегляду статті 7 Закону «Про трубопровідний транспорт» більш ніж ухильно. Зокрема, прем’єр-міністр України Микола Азаров повідомив, що вони — не більш ніж наслідок приєднання України до Європейської енергетичної хартії й спрямовані на реалізацію її принципів. Поряд із цим Кабмін дав зрозуміти: створеними умовами приватизації ГТС може скористатися як Росія, так і Євросоюз. При цьому допускаються всі три варіанти створення СП: тільки з Росією, тільки з Євросоюзом або з обома потенційними партнерами.

За певних умов відчуження ГТС, як і інших таких об’єктів державної монополії, може бути нам на користь. Свого часу нинішній голова Фонду держмайна Олександр Рябченко наполягав на тому, що запорука прозорої та ефективної роботи всіх держмонополій — їхня грамотна приватизація. За його словами, зловживання їхніми активами,  що неминуче процвітають, якщо єдиним власником холдингу-монополіста залишається держава, можуть бути викоренені продажем блокувального пакета акцій пулу респектабельних іноземних компаній, а також приблизно 10-відсоткового пакета акцій міноритарним акціонерам. Тоді держава контролюватиме ситуацію на ринку в цілому, приватні власники, які залучать необхідні інвестиції, — державу, а міноритарні акціонери — приватних власників.

Усе вирішиться в Кабміні

Цілком очевидно, що нинішня спроба законодавчо «намалювати» приватизацію ГТС із метою наступного створення дво-  або три­стороннього СП, у цю схему ніяк не вписується. Зрозуміло й те, що модель відчуження цього об’єкта залежатиме тільки від того, які саме зміни в Закон «Про трубопровідний транспорт» одержать схвалення уряду, оскільки можливість внесення будь-яких коректив під час його проходження у Верховній Раді абсолютно виключена. Із цього приводу екс-голова ФДМУ, народний депутат Михайло Чечетов заявив: «Ніяких особливих проблем із ухваленням відповідного законопроекту не буде, бо на сьогодні в парламенті є про­урядова більшість».

Компетентно

Дмитро Марунич
Експерт Інституту енергетичних досліджень

Імовірність ухвалення Верховною Радою підготовлених урядом поправок до закону про трубопровідний транспорт, які скасують заборону на приватизацію ГТС, досить висока. Ситуація із проектом Податкового кодексу, коли попри протести численних представників малого бізнесу під стінами ВР, провладна коаліція проштовхує нову редакцію закону,  демонструє, що із приватизацією ГТС можуть розібратися дуже легко. Тим більше, що й вийти на захист держвласності «труби», крім опозиції, особливо нема кому.

Звичайно, ГТС не має бути «священною коровою», тим більше, що стан газових мереж, які перебувають під опікою держави, щороку погіршується. Але така рішучість уряду не може не викликати побоювання за ситуації, коли очевидні припущення, під кого саме вносяться зміни в закон про трубопровідний транспорт, за безапеляційної позиції «Газпрому»  в питанні створення СП, куди, власне, і можуть відійти українські магістральні газопроводи. Тим більше, що створення СП прямо суперечить основним принципам  Європейської енергоспільноти, документи про вступ до якої підписав міністр палива та енергетики Ю.Бойко 24 вересня цього року. Не виключено, що «зелене світло» приватизації ГТС під створення спільного підприємства може стати заборонним бар’єром інтеграції України в європейське співтовариство.

Довідка «УТГ»

Українська ГТС включає мережу газопроводів загальною довжиною 37,1 тис. км, яка поєднує магістральні­ ­газопроводи довжиною 22,2 тис. км і газопроводи-відводи­ довжиною 14,9 тис. км, 12 підземних сховищ газу й понад 70 компресорних, газорозподільних і газовимірювальних станцій. Її пропускна здатність — 288 млрд куб. м природного­ газу на вході, 178,5 млрд  куб. м — на виході, з яких 142,5 млрд куб. м надходять у країни Європи. Поки всі ці потужності входять до складу дочірньої компанії НАК ­«Нафтогаз України» — ДК «Укртрансгаз».