Без «пілота» у голові

Ще одна перспективна українська розробка буде затребувана лише за кордоном — наша армія залишається з технікою піввікової давнини.

Представники ДП «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (ЧАРЗ) підписали меморандум про співробітництво із французькою компанією Sagem. Угода передбачає спільну модернізацію комплексів безпілотних літальних апаратів (БПЛА) ВР-3 «Рейс» і виробництво нової української розробки «Стрепет».

Наказом міністра оборони України ЧАРЗ, що входить до складу МО, визначений основним підприємством із відновлення БПЛА, які перебувають на озброєнні, й створення принципово нових зразків. Про значення цього виду військової техніки і його перспективи навряд чи треба багато розповідати — важко уявити сучасні воєнні операції без цих літаків, які оперативно надають необхідну інформацію про супротивника. Провідні країни світу зараз приділяють величезну увагу ударним безпілотникам, оснащеним ракетами, що дозволяє вести бойові дії без особистої участі людини.

Разом із тим БПЛА давно широко використовуються й у невоєнних сферах. Вони ефективно ведуть денний і нічний пошук різних об’єктів, патрулювання районів, охорону держкордонів, екологічний моніторинг, ретрансляцію радіозв’язку, радіопеленгацію, розвідку районів великих аварій і катастроф, доставку малогабаритних вантажів зі скиданням в заданій точці тощо. Це визначає найширший спектр використання безпілотників — від рятувальних операцій і боротьби з контрабандою та наркотрафіком до геодезичних робіт.

Багато і різних

У Збройних Силах України сьогодні використовують безпілотні літальні апарати ВР-2 «Стриж» і ВР-3 «Рейс», причому останній створений радянським ОКБ Туполєва ще в середині шістдесятих. Зрозуміло, що про відповідність сучасним вимогам нема чого й говорити: безпілотник ще абияк виконує функцію мішені під час вчень військ ППО, але тактичний розвідник із нього сумнівний. Після дов­гих пертурбацій усю техніку цього типу в остаточному підсумку зібрали в окремий полк дистанційно керованих апаратів, який дислокується у Вінниці.

В Україні ще із середини 90-х створено чимало віт­чизняних БПЛА. Один із перших українських безпілотників «ОКО-1» розробили в харківському КБ «Зліт» у 1997 році, започаткувавши цілу родину апаратів. Результатом стало створення БПЛА А-3 «Ремез», який вийшов на випробування в 1999-му. За маси 9 кг радіус­ його дії — 5—20 км, тривалість польоту 2 години. У 2000 році пройшов випробування потужніший розвідувальний БПЛА А-4К «Альбатрос» із радіусом дії до 30 км і тривалістю польоту 2 години. Зараз налагоджений його серійний випуск.

Узагалі в Україні розроблено й випускається з добрий десяток БПЛА: багатоцільовий «Сокіл», висотний А-10 «Фенікс», маневрений антитерористичний A-12 «Ураган» для дій в умовах населених пунктів, A-5 «Орлан» для високогір’я й великих водних просторів та ін. Крім КБ «Зліт» конструювати й виробляти безпілотники почали Чугуївський авіаційний ремонтний завод, міжгалузевий НДІ проблем фізичного моделювання (м. Харків), ТОВ «Юавіа» (м. Київ) і ще декілька підприємств.

Може здатися неймовірним, але при цьому Міноборони ще кілька років тому шукало потенційних постачальників БПЛА за кордоном. Так, у липні 2006 року автор цих рядків відвідав Ізраїль, де наші військові вивчали можливість закупівлі безпілотників тамтешнього виробництва. Наша делегація побувала на підприємствах гіганта ізраїльського авіабудування — корпорації IAI (Israel Aerospace Industries), а також провела попередні переговори з керівництвом МО Ізраїлю. Очевидно, у такому рішенні тодішнього військово-політичного керівництва України відіграв свою роль активний піар, проведений ізраїльтянами. Недавно й керівництво міноборони Росії заявило про бажання купувати БПЛА в Ізраїлю, хоча ці літальні апарати активно конструюються в самій РФ. Але до масових закупівель у Тель-Авіва наші Збройні Сили не дійшли. У 2007 році було ухвалено рішення виділити $1,3 млн для купівлі одного безпілотного авіаційного комплексу ізраїльського виробництва Bird Eye, щоб вивчити його в дії.

Дати раду

Очевидна причина того, що українські розробки ведуться децентралізовано, — відсутність національної програми створення БПЛА, яка вирішила б питання фінансування, і єдиного центру координації. У військового відомства немає коштів на такі проекти. Навіть згаданий Чугуївський авіаційний ремонтний завод майже не одержує масштабних замовлень від Міноборони. Підприємство виживає пере­важно за рахунок іноземних контрактів на виробництво, ремонт та обслуговування приватних літаків.

Утім, досвід свідчить, що розробка й затвердження офіційних програм зі створення озброєнь в Україні­ не вирішують фінансових­ проблем. Згадати хоча б широко­масштабну Держ­програму розвитку озброєння й військової техніки Збройних Сил України, затверджену­ восени 2005 року. За весь час її існування  щорічні асигнування у військовий бюджет жодного разу не покривали навіть третини від передбачених витрат.

Але, з іншого боку, якщо держава веде офіційні переговори про закупівлю тих же БПЛА в іноземних виробників, виходить, що гроші все-таки є. Питання: чому їх виділяють закордонній компанії, а не своєму підприємству?

Те, що ЧАРЗ — підприємство МО України,  для французів, які хочуть співробітничати,  має один не дуже приємний нюанс, яскравий прояв якого — історія БПЛА «Стрепет», який планується­ до спільного випуску. Цей без­пілотник розроблений фа­­хівцями ЧАРЗ ще у 2006 році у двох варіантах — для  військових і мирних потреб.
У той же час чугуївський завод розробляв і «Стрепет» за рахунок власних коштів, зароблених на згаданих ремонтах приватних літаків, — Міноборони просто не могло забезпечити фінансування таких робіт. До речі, цей принцип (конструюйте, а ми коли-небудь розплатимося)­ властивий бідним Збройним­ Силам України. І якщо «сторонні» КБ і підприємства не поспішають працювати з Мін­оборони в борг, то «свої» змушені це робити. Утім, коли гроші надходять, міністерство хоч і поступово  і невеликими частинами розраховується з ними.

Три роки тому на ЧАРЗ підрахували, що для доведення «Стрепета» до ринкових вимог необхідно вкласти в проект додатково близько $3-5 млн. Ні в Міноборони, ні в самого підприємства таких грошей немає й не передбачається. А тому інтерес французів до «Стрепета» і готовність компанії Sagem вкласти в український проект кошти просто рятують його.

Однак у просуванні нового БПЛА в Збройні Сили України, навіть якщо буде налагоджений його серійний випуск за підтримки французів,­ постає ще одна проблема, не пов’язана із грошима. Українські військові досі так і не сказали,  для чого конкретно їм потрібні безпілотники.­ Є тільки усереднені експертні оцінки, які припускають, що перед цією технікою ставлять завдання ведення повіт­ряної розвідки на глибину до 400 км із малих і середніх висот, у простих й складних метеоумовах, цілодобово у будь-яку пору року, в умовах сильної протидії ППО й складної радіоелектронної обстановки з можливістю передачі отриманої розвіду­вальної інформації із захищених радіоканалів у реальному масштабі часу за дальності польоту 1200—2000 км і тривалості до 10 годин.

У спеціалізованих виданнях можна знайти обґрунтування прийняття на озброєння ВР України, як мінімум, БПЛА ще трьох типів: для патрулювання районів місцевості, пошуку диверсійно-розвідувальних груп супротивника, виявлення цілей у зоні розвідки бригади, вони ж для дій миротворчих контингентів; для ведення розвідки цілей в інтересах корпусу; для виконання аналогічних завдань в інтересах оперативного угруповання.

Знову на експорт

Але це, повторимо, експертні оцінки. У реальності ж ми маємо факт: підприємство МО України розробило перспективний БПЛА й навіть знайшло іноземного партнера для його запуску в серію. Міноборони навіть не сказало, навіщо йому цей безпілотник потрібен. Якщо до цього додати згадане безгрошів’я військово­го відомства, то не виключений варіант, що вироб­ле­ний разом із французами ­«Стрепет» закуповуватимуть лише закордонні клієнти. А українські військові й надалі експлуатуватимуть БПЛА піввікової давнини…