Чилійський урок

Успішно завершилася безпрецедентна 70-денна епопея з порятунку 33 чилійських шахтарів.

Усіх гірників живими і здоровими підняли з 700-метрової глибини мідно-золотої шахти «Сан-Хосе» у пустелі Атакама. Чилійські фахівці значно випередили обіцяні строки: мали намір завершити операцію до католицького Різдва, а встигли до православної Покрови.

5 серпня зміна шахтарів опинилися у підземій пастці.­ Здавалося — порятунку не буде. Ніхто не знав про місце ізоляції людей, їхнє здоров’я. Лише через 17 днів після аварії вдалося встановити з ними зв’язок, з’ясувалося, що всі гірники живі.

Після цього чилійська влада й фахівці гірничорудної справи почали розробляти план порятунку. Пробурили свердловину діаметром 8 см, спустили електричний, телефонний і відеокабель, зрозуміло, їжу й воду, а також настільні­ ігри, антидепресанти, МР-3­-­­плеєри. Це покращило настрій і поліпшило самопочуття гірників, які були замкнені в кам’яному склепі розміром із двокімнатну квартиру, де було +35°С і майже 100-відсоткова вологість.

З Австралії, де діють такі шахти з видобутку золота й поліметалів, була доставлена установка для буріння особ­ливотвердих порід. Потім алмазним буром свердлили 70-сантиметровий шурф для спуску рятувальної капсули «Фенікс». Під час напруженого очікування влада Сантьяго звернулася по допомогу в НАСА, щоб використати американський досвід для підтримки життя в замкнутих просторах. Те, що допомагає космонавтам зберігати форму під час довгих польотів у космосі, виявилося досить корисним і під землею.

Усе закінчилося вдало.­ Свердловину пробурили крізь­­ величезний камінь, усіх шахтарів підняли здоровими, і­­­ вони відразу стали національними героями­ Чилі, Болівії та всієї Південної Америки. Тепер їм належить світовий рекорд із­ тривалості­ перебування під­­ землею під час аварії на шахті.­ Гірник ­Маріо Антоніо Сепульведо після успішного­ підйому сказав: «Мені 33 роки,­ як було Христу. І нас теж 33. Але не шукайте магії цифр! Я радий, що живий!» А чилійський міністр гірничої­ промисловості Луїс Горбон заявив, що радий успішному­ завершенню операції з порятунку шахтарів, яка стала­ найскладнішою в історії гірничої справи, і що це було зроблено власними силами. Подякував американцям, австралійцям і представникам інших країн за технічну, наукову та моральну підтримку. Свою допомогу чилійській владі запропонували також і створювачі мобільної рятувальної установки АРППУ з України.

На рятувальну кампанію витрачено велику суму. Один день роботи бурильного агрегата коштував $18 тис., а сумарні витрати обійшлися чилійському уряду в $22 млн. Декілька врятованих відразу після підйому позвали на власників шахти ще на $7 млн, тож «Сан-Хосе» незабаром буде оголошена банкрутом.

Мобільний порятунок

У чилійському випадку багато чого було простіше: у золото-мідних рудниках немає викидів метану, великих обсягів підземних вод, а загальний рівень гірничорудного виробництва в цілому непоганий. До того ж, коли з’ясувалося, що шахтарі живі й здорові, в гірничорятівників був час вибрати оптимальне технічне рішення, знайти потрібне обладнання, визначитися з «ціною питання». Але у разі потужних шахтних катастроф, які, на жаль, трапляються в Україні, найчастіше часу мало, і порятунок має бути мобільним і швидким.

…Штат Пенсільванія — вугільний пояс США, 2002 рік,­ аварія на шахті «Кьюкрік». У лаві заблоковані 9 шахтарів,­ 77 годин під землею.­ Їх підняли на поверхню за допомогою рятувальної уста­новки-колиски, подібної до ни­нішньої капсули «Фенікс» або ж універсальної кліті мобільної рятувальної установки АРППУ-6,3.

Про можливості цієї інноваційної машини розповідає один з її авторів, доктор технічних наук, професор Націо­нального гірничого університету (м. Дніпропетровськ) Володимир Самуся.

— За кожен мільйон тонн добутого вугілля Україна «розплачується» життям двох-трьох шахтарів. Починаючи з 1996 року на найбільшій і найнебезпечнішій шахті ім. Засядька ця ціна ще вище — 17 загиб­лих шахтарів…

— На жаль, це так. Необхідність створення мобільних піднімальних установок з автономним енергопостачанням обумовлена саме аваріями на шахтах. Ми науково обґрунтували раціональні параметри мобільної піднімальної установки, що складається з пересувної піднімальної машини, копрової системи, шківів та універсальної кліті. Особливо відзначу, що наш комплекс — повністю український, створений на базі власних наукових розробок і в металі випущений на заводах Донбасу й Придніпров’я. Виходячи із жорстких вимог до надійності й міцності рами комплексу, «колісною базою» було обрано наш український надійний тягач «КРАЗ-6443». А недавно­ в Кременчуці почали випускати ще більш потужний автомобіль — чотири­вісний «КРАЗ-7133Н4». На базі цього шасі можна монтувати різну спецтехніку: кранові, нафтові установки.­ І наш комплекс такий тягач обов’язково потягне, а АРППУ,­ у свою чергу, стане потужнішою та надійнішою.

— Отже, наше гірничорятувальне обладнання на правильному шляху?

— Поки це так. Наша мобільна рятувальна установка з багатьох параметрів перевершує закордонні зразки, а коштує в чотири рази дешевше за аналогічну англійську техніку, німецьку (комплекс SIEMAG), польську (В-650). Мінімальна ціна нашої машини — 200 тисяч гривень, імпортної ж — понад 200 тисяч доларів. АСППУ дозволяє підняти 8—10 чоловік з найглибшого горизонта в Україні — близько 1400 метрів за 12 хвилин. А в екстремальних ситуаціях — ще швидше. Якщо трапиться непорозуміння із кліттю, то можна використовувати цебер на 5—6 чоловік. Некомфортно, але життя гірника врятує.

— Парк таких установок розширюватиметься й конкуруватиме з імпортним гірничо-шахтним обладнанням?

— Дуже хотілося б, але згаяно більше п’яти років. Після великої аварії на донецькій шахті ім. К.Маркса влітку 2008 року, де ефективно працював наш комплекс, екс-віце-прем’єр О.Турчинов заявив про намір уряду замовити й оплатити три такі машини для мобільної ліквідації можливих аварій у Донецькій, Луганській і Львівській областях. Однак все, на жаль, стихло. Та якщо ми хочемо засвоїти чилійський урок хоча б на чотири із плюсом, то таких установок має бути в Україні щонайменше десяток. Цілком реальна перспектива з огляду на вартість комплексів — налагодити їхній експорт у те ж Чилі або в Австралію.

Довідка «УТГ»

Спеціальна рятувальна капсула «Фенікс» розроблена інженерами військово-морських сил Чилі під спостереженням експертів НАСА. Капсула, пофарбована в кольори національного прапора Чилі, обладнана страхувальними ременями, системою подачі кисню й мікрофоном, за допомогою якого рятувальники підтримували контакт із шахтарями під час підйому.

Трьох резервуарів стисненого повітря вистачає приблизно на 90 хвилин дихання. Висота капсули із зовнішнього боку — 3 м, усередині — близько 2 м. Її ширина — 53 см, вага — 420 кг.