Ремонт із перспективою на володіння
Чи буде поглинений головний економічний і політичний актив держави?
Ухвалення декількох законів із газового ринку, вступ днями України в Європейське Енергетичне співтовариство, з одного боку, а з іншого — українсько-російські газові переговори й наближення зими загострили й без того напружене останнім часом (здебільшого з політичних мотивів) питання технічного стану української газотранспортної системи. Адже її трубопроводами 39,8 тис. км завдовжки іде три чверті обсягу загального транзиту природного газу з Росії й Середньої Азії в країни Західної й Центральної Європи.
Представники вищої влади країни називають свою ГТС «іржавою трубою», що вимагає термінової модернізації, а отже — значних інвестицій (озвучується цифра $6,5 млрд). Газовики ж із неприхованою образою реагують на такі заяви й з усією відповідальністю запевняють, що система здатна забезпечувати в контрактних обсягах як внутрішні, так і експортні поставки газу, а всі 207 її об’єктів підвищеної небезпеки мають позитивний експертний висновок на відповідність міжнародним нормативним вимогам.
Спільна робоча група експертів України і ЄС, яка працювала в рамках програми INOGATE, визнала задовільним технічний стан нашої ГТС, — говорить Ігор Пономаренко, заступник директора об’єднаного диспетчерського управління ДК «Укртрансгаз», основного оператора системи. — Її надійність доведена багаторічним досвідом експлуатації. Ми розуміємо, що наш пріоритет — посилення транзитного потенціалу магістральних трубопроводів. Для підвищення безпеки й надійності транспортування газу й надалі проводитимемо модернізацію й реконструкцію ГТС. Розроблені й упроваджуються відповідні програми для підтримки параметрів системи на світовому рівні за допомогою найсучасніших технологій.
У надійності трубопроводу й професіоналізмі фахівців «Укртрансгазу» сумнівів немає. Зрештою, основний оператор системи довів це усьому світу під час «газової війни-2009», розгорнувши в реверсному напрямку газовий потік, коли Росія перекрила на кордоні вентиль своїх поставок. Сумніви в іншому — чи залишиться ГТС українською не тільки за територіальною приналежністю. Слідом за пропозицією Росії створити спільне підприємство «Нафтогазу» і «Газпрому» яке фактично передбачає зробити нашу ГТС внеском у його статутний фонд) пролунала ще одна. Акціонери українсько-російського ТОВ «Міжнародний консорціум із управління й розвитку газотранспортної системи України» ініціюють зміни в українське законодавство для скасування заборони на участь іноземних компаній в управлінні нашими магістральними газопроводами.
Поки що реакція влади однозначна: будь-яка угода в цьому контексті можлива тільки в тому разі, якщо Україна збереже контроль над газовою трубою. «В обмін на гарантії транзиту ми готові розглянути питання участі ЄС і Росії в менеджменті та модернізації ГТС, – сказав прем’єр-міністр Микола Азаров, наголосивши на тому, що система залишиться у власності України. — І я не думаю, що ця наша позиція здивує російських партнерів, адже вони розуміють, що такий цінний актив жодна держава не хотіла б утратити».
Анатолій Подмишальський, начальник управління з роботи з країнами ближнього зарубіжжя ВАТ «Газпром», директор ТОВ «Газпром збут Україна»:
— Україна дуже серйозно займається сьогодні ГТС, докладаючи необхідних зусиль для того, щоб система функціонувала й забезпечувала державу необхідними ресурсами. Я маю можливість бачити ту динаміку, що відбувається останнім часом на шляху виходу із ситуації, коли фактично газовий ринок України не працював. Ухвалені закони дозволяють сподіватися, що в найближчі роки він почне легалізуватися й країна матиме нормальний цивілізований ринок.
Партнерство Росії та України в газовій сфері помітно пожвавлюється, у ньому поменшало політики й побільшало конструктивності. Наші відносини завжди ґрунтувалися на численних урядових документах з урахуванням досить тривалої стратегічної перспективи. Визначалася поетапна реалізація великих планів із розширення напрямків поставок російського газу через українську газотранспортну систему. Зокрема, будівництво нових газопроводів, таких як Богородчани—Ужгород.
Але через певні обставини замість цього Росія змушена була в рамках диверсифікації поставок реалізовувати проекти Північний і Південний потік, щоб забезпечити надійність транзиту газу в Європу. Запуск цих трубопроводів може дещо розвантажити ГТС України. Вирішення питань її модернізації, а також перспектива розвитку в цілому безпосередньо залежать від того, які обсяги газу транспортуватимуться.
Тому ми чекаємо на ухвалення на державному рівні рішень про українсько-російське співробітництво в газовій сфері. Переломним етапом буде засідання Міжурядового комітету з питань економічного співробітництва, намічене на 26 жовтня. Тільки на підставі його результатів може йтися про конкретні плани наших взаємин із розвитку та модернізації газотранспортної системи України.
— Але плани вже були — і не зовсім удалі. Що треба зробити для їхньої конкретної реалізації на, безумовно, взаємовигідних для наших країн умовах?
— Для цього російська сторона, насамперед, чекає на законодавчі зміни щодо статусу й діяльності української ГТС. Сьогодні іноземні держави не мають доступу до управління цією системою, її об’єкти не підлягають приватизації, що серйозно ускладнює вирішення важливих питань. Саме із цієї причини багато наших спільних планів і проектів свого часу довелося призупинити.
Тому мені дуже приємно було почути, що акціонери НАК «Нафтогаз України» і «Газпрому» вирішили вийти зі спільною законодавчою ініціативою про внесення у відповідні закони положень, які дозволили б брати участь в управлінні ГТС іноземним державам, у тому числі й Росії.
Це ще один дуже серйозний крок, який дозволяє сподіватися, що ми зможемо далі думати про ГТС України. Детальніші кроки, звичайно, серйозно розглядатимуться вже після ухвалення законодавчих актів і визначення обсягів транспортування газу на значну перспективу. Тоді можна буде говорити про конкретні плани: що зберегти, що законсервувати, що модернізувати в газотранспортній системі. Бо ГТС України величезна, потужна, а спільна робота українських і російських газовиків ніколи не викликала сумнівів у надійності й перспективі.
Валентин Землянський, незалежний експерт із нафтогазових питань:
— Що може запропонувати Росія, аби домогтися остаточної згоди України розблокувати законодавство, яке забороняє приватизацію магістральної газової труби?
— Пропозиції зі зміни законодавства в газовій сфері не можуть бути односторонніми. У відповідь на скасування заборони на приватизацію української ГТС російська сторона повинна надати доступ до своєї труби нашим добувним компаніям, які працюватимуть у Росії. Але не варто чекати, що Росія найближчим часом вдасться до такого кроку. Оскільки це створить прецедент, яким можуть скористатися західноєвропейські нафтогазовидобувні компанії, вимагаючи аналогічних українським умов роботи на території Росії.
Але Росія не звикла пропонувати двічі. Таку пропозицію вже зроблено — поглинання «Газпромом» українського нафтогазового монополіста. Після цього російська сторона переходить до потужного політичного та інформаційного пресингу. Досить згадати газові кризи 2006 і 2009 років. Думаю, що на кінець року, у випадку збереження принципової позиції України щодо умов створення СП (паритетність відносин НАК і «Газпрому»), цілком можна чекати на повторення новорічних свят із «блакитним вогником» «газової війни».
— Наскільки принциповий для модернізації ГТС статус її власності?
— Узагалі не принциповий. Будь-який інвестор — насамперед комерсант. Для нього важливі два моменти: повернення інвестицій і одержання прибутку від вкладених коштів. Утім, «Газпром» як інвестор послуговується іншими принципами. Пріоритетом його діяльності на зовнішніх ринках насамперед є вирішення зовнішньополітичних завдань російського керівництва. Той же «Південний потік» представники російської газової монополії не приховуючи називають геополітичним проектом експансії Росії на Балкани. Природно, що за такого формулювання питання економічні резони стають другорядними.
Щодо України, судячи з останніх заяв представників «Газпрому», завдання аналогічні. Тому принципова умова інвестування в українську ГТС росіян — саме її приватизація. Після цього цілком можна чекати на вимоги приватизації внутрішніх газорозподільних мереж. Насправді ж це створить умови для експансії «Газпрому» уже на внутрішній ринок України.
— У модернізації української труби зацікавлена вся Європа. Чи висувають інші країни вимогу її приватизувати?
— Ні, з боку європейських нафтогазових компаній питання приватизації української ГТС ніколи не порушувалося. Європу цікавить суто надійність і безперебійність поставок російського газу нашою територією. Уже згадані кризи значно «підмочили» репутацію України як країни-транзитера. Тепер основне завдання влади — змінити думку про нашу країну, що склалася в Євросоюзі за останні кілька років.
Адже представники «Газпрому» докладають усіх зусиль для дискредитації української ГТС перед європейським співтовариством. І річ не в тім, що «Газпром» такий, мовляв, поганий і хоче очорнити нас. Україні необхідно навчитися нарешті захищати свої інтереси у висококонкурентному середовищі, яким є міжнародна енергетична політика.
Українська ГТС набагато «молодша» від російських трубопроводів. Так, нам бракує коштів для її переоснащення відповідно до сучасних вимог. Але розмови про її недієздатність — це суцільна маніпуляція для виправдання доцільності будівництва Північного й Південного потоку в обхід України.
У той же час треба розуміти, що незаповнена труба, яка через це дійсно іржавіє, — не національне надбання, а купа металобрухту. Щоб українська ГТС розвивалася й надалі значно поповнювала бюджет, необхідне чітке розуміння стратегії її розвитку. Не має значення, в якій формі залучатимуться інвестиції. Головне — як згодом це позначиться на енергетичній безпеці країни. Приватизація, управління, концесія у двосторонньому або більше варіанті — абсолютно не принципово. Збереження в довгостроковій перспективі (а це найважливіше) контролю держави над процесами у сфері транзиту й розподілу газу територією України, відповідний рівень доходів від використання ГТС і підтримка її в працездатному стані — ось головні завдання тих, хто веде від імені України газові переговори.
— Що нам дасть для зміцнення позицій на європейському газовому ринку й модернізації ГТС недавнє приєднання до Європейського Енергетичного співтовариства?
— Це дійсно зміцнення позицій України, яка матиме додаткову підтримку з боку Євросоюзу в модернізації ГТС. Причому, якщо навіть ми не одержимо прямого фінансування від ЄС, членство в Енергетичному співтоваристві — це потужний аргумент під час переговорів із Росією. Якщо хочете — наша відповідь на «Південний потік» і обвинувачення в ненадійності України як транзитера російського газу.
Інтеграція в ЄЕС — це можливість одержання альтернативних джерел поставок енергоносіїв і залучення інвестицій у цьому напрямку. Це передбачає і будівництво терміналів із прийому скрапленого газу, і розробку сланцевих родовищ, і видобуток шахтного метану. Не кажучи вже про програми енергозбереження й «зеленої» енергетики.
