Адреналін на всі чотири колеса
Вони називають себе джиперами й не можуть усидіти вдома, коли синоптики рекомендують утриматися від поїздки.
Для стороннього спостерігача ця сувора чоловіча розвага виглядає приблизно так. Їде звичайний водій гладкою й залитою дощем трасою, бачить — на ґрунтовій дорозі по вуха в бруді застрягло кілька джипів. Їхні водії в радісному збудженні, із сяючими від задоволення очима порпаються навколо машин, ті буксують і надривно ричать, витягаючи одна одну з багна. Пригальмувавши на узбіччі й опустивши скло, здивований переїжджий запитує: «А чого це ви, хлопці, туди полізли, адже тут є чудова дорога!» Йому у відповідь: «Кайф не в тому, щоб просто по дорозі їхати, а застрягти де-небудь, дізнатися про реальні можливості своєї машини, побуксувати і, нарешті, допомогти товаришеві з екстриму. Тож — радимо!»…
Чотириколісні екстремали люблять повторювати: «Чим більше джип, тим далі йти за трактором». Це означає: що серйозніше технічні можливості джипа, що наполегливіше його вдоскона лював дбайливий власник, то далі він заїде в гонитві за новим і незвіданим, то більше одержить джиперського драйву й… то далі йому доведеться йти за допомогою. До речі, справжній джипер завжди прийде на допомогу іншому власникові позашляховика, навіть якщо того аж ніяк не ваблять дорожні пригоди. Уміти підставити плече у важку хвилину — тільки з такою характеристикою в цьому середовищі можна стати своїм.
Звичайно, це захоплення не з дешевих, а справжній джипер завжди прагне до досконалості своєї «залізної красуні», купую чи дорогі новинки або вигадуючи що-небудь оригінальне самостійно. Але кожен робить те, що йому до снаги. Над фінансовими можливостями товаришів тут не жартують. Справедливо вважається, що «понти» — це несолідно.
Здавалося б, купи собі джип — і ти вже справжній чоловік, якому море по коліно. Але часто великий позашляховик представницького класу купують виключно заради іміджу. Із комфортного асфальту такі власники джипів ніколи не з’їжджають і навмисно не шукають пригод на свої чотири колеса. Максимум — «ґрунтовка» до озера, пляжу або путівець до родичів у село. Та одного чудового дня вони з примхи водійської долі можуть потрапити в халепу. Отоді й знатимуть справжні можливості свого автомобіля. Дуже багатьох цей досвід захоплює на все життя, і вони вже не можуть відмовити собі в задоволенні скоряти бездоріжжя.
— Їздити цілий день де-небудь в багні, застрягти, промарудитися й приїхати додому брудним, але задоволеним — це своєрідна розрада, коли можна одержати добрячу порцію адреналіну й вилити всі свої емоції, — говорить досвідчений джипер, член автоспортивного клубу «Позашляховик» Андрій Маньшин.
— А як же природне почуття страху, інстинкт самозбереження, нарешті?
— Буває страшно, це правда. Алена це, власне кажучи, і чекаєш, шукаєш той самий адреналін — так, щоб дух захопило! Тут важливо бачити межу між розумним і, як би це красиво сказати, дурістю. Якщо попереду стрімка скеля й дуже хочеться туди в’їхати на джипі, то людина при здоровому глузді, звичайно, відмовиться — сенсу в цьому просто немає…
У Криму про джиперський екстрим почали говорити в середині дев’яностих, але тільки востанні роки він набув серйозного розвитку. Причому такими прискореними темпами, що кримському джиперс-руху прогнозують центральні позиції у всьому південному регіоні країни. Утім, уже сьогодні Крим став Меккою для тих, кому до вподоби їздити за межами дорожньої цивілізації. Кримські джипери беруть участь у міжнародних експедиціях понад 15 тис. км завдовжки. Місили «дикі» дороги в Монголії, Карелії, в Альпах. А скільки ще всього попереду!..
Лише за кілька останніх років на півострові з’явилися екстрим-клуб «БОМБА», кримський клуб «4х4», «Дивізія «Баракуда» та інші. Вони регулярно проводять не тільки захопливі змагання із джиперських «дисциплін», таких як GPS-орієнтування в нічному лісі, ралі-рейди або трофі, а й змагання на тракторах і квадроциклах.
Початок легенди
Як і багато корисних винаходів, джип «приїхав» у цивільне автомобілебудування з армії. Назва «джип» з’явилася в роки Другої світової війни для позначення легких багатоцільових військових автомобілів «Вілліс-МВ» і однотипних із ними машин «Форд GPW». У післявоєнні роки вона стала торговельною маркою нових поколінь цивільних і армійських машин фірми «Вілліс». Відтоді як джипи пішли в маси, водії почали випробовувати своїх «залізних коней» на міцність. На Заході невдовзі з’явилися численні змагання позашляховиків, а до нас із відомих причин це хобі прийшло тільки в дев’яності.
До речі
Джиперською мовою звичайні машини, які не мають характеристик позашляховика, називаються «паркетниками» або «недоприводами». Певне, перше — за їзду рівними дорогами, а друге — за обмежені можливості. Часто так називають і власників таких машин, далеких від екстремального водіння. Джиперська мова взагалі багата на влучні слівця.
Широкопрофільні шини в них — «ласти» або «ковзанки», а «люстра» — це спеціальна дуга на даху із установленими на ній додатковими фарами. Склоочисник задніх дверей екстремали називають не інакше як «мітлою», а Mitsubishi Pajero — просто «сухорлявим».
