Жива зброя
Дослідження вчених-вірусологів використовуються в найрізноманітніших галузях — аграрній промисловості, медицині і навіть у приладобудуванні….
— Сфер використання вірусів — безліч, — розповідає доктор біологічних наук професор Київського національного університету Анатолій Бойко. — За їх допомогою можна створювати не лише вакцини, а й біокристали для приладів нічного бачення та сучасні комп’ютерні системи. Нанесення РНК певних вірусів на модельні тканини пухлин, які є у кожному онкологічному центрі, «розчиняє» їх. І в цьому напрямку, на мою думку, треба проводити активні дослідження. Віруси містять колосальний обсяг цікавої інформації про біосферу, яку треба вчитися «читати».
Розвиток вітчизняної вірусології міг би відкрити величезні перспективи для багатьох галузей економіки, у першу чергу агропромислової. У нас є розробки, за допомогою яких можна стабільно мати 650 центнерів цукрових буряків з гектара. Однак їх не впроваджують: невигідно, бо це призведе до значного здешевлення цукру…
Віруси досліджують із іншою, зовсім не мирною, метою, адже вони перш за все патогени. На їх основі створено біологічну зброю ABW третього покоління. За моїми підрахунками, вона застосовувалася щонайменше в шести країнах світу під час воєнних конфліктів.
— Що таке «біологічна зброя третього покоління»?
— ДНК та РНК різних патогенів «садять» на так звані плашки, додають ферменти і формують молекулярну конструкцію, яку запускають, скажімо, у заповнену людьми залу. Вірус відразу починає діяти — спричиняє інсульт, якщо треба — пролонгований, або іншу хворобу. До речі, ВІЛ-інфекція — теж зброя, бо цей вірус можна «повернути» як завгодно. Сьогодні за кілька годин можна сконструювати зовсім нові віруси.
Протягом десятків років у «гарячих точках» випробовується біологічна зброя, створенням якої займаються міністерства оборони певних країн. У нас такі роботи не ведуться. Зрозуміло, найближчим часом людство змушене буде роззброїтись, розробивши заходи боротьби з вірусами. А тим часом в Україні немає системи біологічної безпеки. Це болюче питання, але скажу відверто: державні структури не володіють ситуацією. Це тим більш прикро тому, що наша країна могла б бути законодавицею з багатьох позицій біологічної безпеки, якби ми зберегли хоча б те, що залишилося. Ми ж практично «скасували» цю науку як таку.
— Наскільки питання біобезпеки актуальне для України? Із нами, здається, поки ніхто війни не веде…
— Це тільки здається. Біобезпека — це не лише віруси, а й забруднення довкілля радіоактивними елементами, хімічними сполуками. Чи є випадковим те, що в Україну щорічно завозяться сотні нових видів бур’яну? Є і такі, з якими нічого не можна вдіяти, у тому числі й алергени, що передають вірус через пилок, підсилюючи хворобу.
Окреме питання — морська вірусологія у Чорному та Азовському морях. В Одесі реалізовано спільний українсько-американський проект — створено лабораторію з дослідження патогенів. Але ж це абсурд — звозити патогени у портове місто з мільйонним населенням! В усьому світі це робиться ізольовано, на островах.
Ще одне важливе питання біобезпеки — застосування молочнокислих бактерій у виробництві кефірів, йогуртів тощо. В їхні закваски можуть потрапити віруси, які «поїдають» корисну мікрофлору. Виробництво цих продуктів потребує дуже ретельного контролю.
Неконтрольованість ситуації призводить до таких вигадок, як «свинячий грип». Мета дуже прозаїчна — продати «фармацевтичне сміття», що нагромадилося в аптеках.
Анатолій Бойко
Академік Національної академії аграрних наук, академік-секретар відділення біології, хімії та медицини Академії наук вищої школи України, експерт Європейської комісії «Інкокопернікус». Заслужений діяч науки й техніки, Автор понад 500 наукових праць, у тому числі 12 монографій та підручників, 27 брошур, володар 11 авторських свідоцтв та 4 патентів та винаходів.
